ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 380/5824/20
адміністративне провадження № К/9901/11876/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/5824/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Львівській області
про визнання протиправними і скасування наказів, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року (головуючий суддя: Сасевич О.М.)
і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2021 року (головуючий суддя: Запотічний І.І., судді: Глушко І.В., Довга О.І.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У липні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Головного управління Національної поліції у Львівській області та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №665 від 18 лютого 2020 року "Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Франківського ВП ГУНП у Львівській області" у частині застосування до старшого майора поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача по особовому складу №50 о/с від 19 лютого 2020 року про звільнення зі служби в поліції майора поліції ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого ВКП Франківського ВП ГУНП у Львівській області;
- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на грубі порушення процедури службового розслідування та принципу законності з боку відповідача під час притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
10 серпня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі та, з-поміж іншого, вирішив розгляд питання стосовно дотримання позивачем строку звернення до суду провести у підготовчому судовому засіданні.
16 жовтня 2020 року позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обґрунтування цієї заяви позивач зазначив, що відповідач надіслав оскаржувані накази на адресу, де він не мешкав, і їх отримала дружина, з якою він тривалий час не проживав. Також зауважив, що з 8 лютого 2020 року до 17 серпня 2020 року він перебував у розшуку як підозрюваний у кримінальному провадженні, знаходився поза межами міста Львова й Львівської області, мобільним зв`язком не користувався, а згодом через карантинні обмеження мав труднощі з пересуванням. Заперечив своє відношення до трьох попередніх спроб подачі подібних позовів. Ствердив, що вперше підписав позовну заяву та отримав частину документів стосовно свого позову лише 7 липня 2020 року за допомогою адвоката. Наполягав на тому, що зі змістом оскаржуваних наказів вперше ознайомився 10 вересня 2020 року після судового засідання у цій справі. Тому вважав, що процесуальний строк на звернення до суду належить рахувати з 11 вересня 2020 року.
Крім цього, позивач зауважував, що цей позов надійшов до суду 23 липня 2020 року, а внаслідок законодавчих змін стосовно перебігу процесуальних строків під час дії карантину відповідний строк на звернення до суду був продовжений до 6 серпня 2020 року. З огляду на це вважав, що позов був поданий у межах зазначеного строку. Водночас просив суд визнати поважними причини пропуску цього строку та поновити його.
24 грудня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою:
- відмовив у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду;
- задовольнив клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду;
- залишив без розгляду цей позов;
- повернув позивачу судовий збір.
Суд мотивував ухвалу тим, що відповідач надіслав позивачу оскаржувані накази 18 та 19 лютого 2020 року і останні були ним отримані 22 лютого 2020 року. Також суд зауважив, що 25 лютого 2020 року позивач подав електронну декларацію за категорією "Перед звільненням" зі звітнім періодом з 1 січня 2020 року до 19 лютого 2020 року. З огляду на це суд дійшов висновку, що перебіг строку звернення до суду розпочався 22 лютого 2020 року і на момент пред`явлення позову - 23 липня 2020 року - цей строк закінчився.
Водночас суд відхилив доводи позивача стосовно причин пропуску вказаного строку та зауважив, що наведені ним обставини не створили об`єктивних перешкод для подання позову. З огляду на це суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 пропустив вказаний строк без поважних причин.
Позивач оскаржив цю ухвалу до апеляційного суду.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 1 березня 2021 року залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком, що перебіг строку звернення до суду почався 22 лютого 2020 року і на момент пред`явлення позову цей строк закінчився, а наведені позивачем причини його пропуску є неповажними.
Не погодившись із судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Позивач стверджує, що суди необґрунтовано відхилили його доводи стосовно дня, коли він дізнався про порушення своїх прав. Наполягає на тому, що вперше отримав частину документів, які стосувалися оскаржуваних наказів, лише 7 липня 2020 року, а з цими наказами ознайомився лише 10 вересня 2020 року. Тому вважає, що суди дійшли помилкового висновку стосовно дати, з якої почався перебіг процесуального строку звернення до адміністративного суду.
Також позивач зазначив, що навіть якщо погодитися з датою, яку суди визнали початком перебігу процесуального строку, то його закінчення припало на період дії карантину, а внаслідок законодавчих змін цей строк був продовжений до 6 серпня 2020 року. Тому вважає, що як на день подачі позову, так і на час його надходження до суду спірний строк не закінчився. Стверджує, що суди цього не врахували та не звернули увагу на його доводи з цього питання. Наполягає на тому, що вказане порушення норм процесуального права призвело до ухвалення незаконних рішень.
У відзиві представник відповідача просить залишити касаційну скаргу без задоволення, покликаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Вважає аргументи й вимоги скаржника необґрунтованими.
Ознайомившись із доводами сторін, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - "КАС України") визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: (2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; (4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 9 КАС України передбачено, що кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм випливає, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Водночас частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області №665 від 18 лютого 2020 року "Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського Франківського ВП ГУНП у Львівській області" до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.
18 лютого 2020 року відповідач надіслав позивачу цей наказ рекомендованим листом з повідомленням про вручення і 22 лютого 2020 року вказаний лист був вручений адресату, свідченням чого є підпис " ОСОБА_1 " у відповідній графі поштового відправлення.
Також наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області №50о/с від 19 лютого 2020 року "По особовому складу", у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції, позивача з 19 лютого 2020 року звільнено з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Франківського відділу поліції, з виплатою компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток за фактично відпрацьований час у 2020 році та календарним обчисленням вислуги років на день звільнення.
Того ж дня відповідач надіслав позивачу цей наказ разом із нагадуванням про обов`язок подати відповідну декларацію при звільненні, а також проханням прибути до управління для отримання трудової книжки і військового квитка.
Також суди попередніх інстанцій встановили, що 25 лютого 2020 року позивач як суб`єкт декларування подав декларацію за типом "Перед звільненням", а періодом декларування, який не був охоплений раніше поданими деклараціями, зазначено "з 01 січня 2020 року до 19 лютого 2020 року".
На основі цих обставин суди зробили висновок про те, що позивач був обізнаний з фактом свого звільнення з 22 лютого 2020 року.
Суди обґрунтовано визначили умови, за яких позивач мав реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав, та дійшли мотивованого висновку про те, що вручення кореспонденції та подання електронної декларації є доказами обізнаності позивача з оскаржуваними наказами.
З огляду на це Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що початок перебігу процесуального строку на звернення до суду належить рахувати з 22 лютого 2020 року.
Однак, правильно встановивши фактичні обставини справи стосовно обчислення цього строку, суди допустили помилкове застосування норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказав, що поза увагою судів залишилися його доводи стосовно того, що внаслідок введення в Україні карантину та законодавчих змін з цього приводу відбулося автоматичне продовження процесуальних строків, зокрема й строку звернення до суду, який припав на період карантину.
Скаржник звертав увагу судів на цю обставину у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду та апеляційній скарзі. Ці доводи є доречними і важливими та заслуговують на увагу і, коли ставилися перед судами попередніх інстанцій, були залишені ними без належної правової оцінки.
Так, суди не врахували того, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) було запроваджено карантин на всій території України з 12 березня 2020 року. У подальшому термін дії карантину продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
2 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесені зміни до КАС України.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України у редакції, що діяла з 02 квітня 2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Закон установлював, що: "під час дії карантину, <…> строки, визначені статтею <…> 122 КАС України <…> продовжуються на строк дії такого карантину".
З цього слідує, що у разі закінчення процесуального строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Подібні висновки щодо застосування норм Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX викладені в постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №120/1965/20-а, від 27 травня 2021 року у справі №826/7786/17.
Крім цього, Законом України від 18 червня 2020 року №731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 17 липня 2020 року, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України викладено у новій редакції.
Положення пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України у редакції, що діє з 17 липня 2020 року, вже не передбачали продовження процесуальних строків на період дії карантину.
Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" указаного Закону встановлено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 6 серпня 2020 року.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, місячний строк для звернення позивача до адміністративного суду почав перебіг 22 лютого 2020 року. Відтак закінчення цього строку припало на період дії карантину, що був запроваджений з 12 березня 2020 року.
Цю позовну заяву ОСОБА_1 здав на пошту 16 липня 2020 року й 23 липня 2020 року вона надійшла до суду.
За таких обставин і міркувань Верховний Суд погоджується із доводами скаржника, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій помилково не врахували того, що з огляду на приписи Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX спірний строк не закінчився, а тому передчасно застосували наслідки, визначені статтею 123 КАС України.
Отже, попередні аргументи скаржника стосовно початку перебігу процесуального строку, які відхилені Верховним Судом як необґрунтовані, не впливають на правильність доводів касаційної скарги в іншій частині. Позаяк решта її аргументів свідчить про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.
Оскільки оскаржувана ухвала суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, яку апеляційний суд залишив без змін, перешкоджає подальшому провадженню у справі, не відповідає вимогам законності й обґрунтованості та обмежує позивача у доступі до правосуддя, то її належить скасувати.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд