ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2021 року
м. Київ
справа № 805/2469/16-а
адміністративне провадження № К/9901/25513/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.09.2016 року (Суддя: Смагар С.В.),
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 року (Судді: Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Міронова Г.М.),
у справі № 805/2469/16-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення від 28.07.2016, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.07.2016, -
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2016 рок фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - відповідач, Добропільська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 28 липня 2016 року № 0005031300, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 11 716 грн 53 коп., № 0005021300, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 348 грн. 26 коп., рішення від 28 липня 2016 року № 0005081300 про застосування штрафних санкцій за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 13 липня 2016 року на загальну суму 3613 грн. 85 коп., рішення від 28 липня 2016 року № 0005101300 про застосування штрафних санкцій в розмірі 3060 грн за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності та № 0005091300 на загальну суму 23662 грн. 94 коп.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 25 липня 2016 року № Ф-004981300 на суму 18 069 грн. 26 коп.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.09.2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 року позов задоволено.
Не погодившись з наведеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив на правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, оскільки перевіркою встановлено факт приховування платником податків об`єкту оподаткування - магазину у с. Ново-Іверське та використання найманої праці без оформлення належним чином трудових відносин громадянки ОСОБА_2, чим порушено економічні правові та організаційні засади оплати праці працівника, який перебуває у трудових відносинах та які визначаються Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року. Порушення норм процесуального права полягає в незалученні судами попередніх інстанцій громадянки ОСОБА_2 та мешканців с. Ново-Іверське до участі у справі в якості свідків, що є порушенням ст. 69 КАС України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець за ідентифікаційним номером НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 8 серпня 2001 рок серії В00 № 196072.
Судами встановлено, що у період з 14 по 20 липня 2016 року відповідачем на підставі пп. 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, заяви ОСОБА_2 від 14.06.2016 року (вх. 1529/70) та згідно наказу Добропільської ОДПІ від 07.07.2016 року № 167 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 1 липня 2013 року по 13 липня 2016 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2011 року по 13 липня 2016 року, правильності нарахування та своєчасності сплати військового збору за період з 3 серпня 2014 рок по 13 липня 2016 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25 липня 2016 року № 293/13/ НОМЕР_1 .
За результатами перевірки відповідачем встановлені порушення підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164, підпункту164.2.1 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1, 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України в частині не нарахування і неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 2730 грн. 63 коп. з нарахованої найманій особі ОСОБА_2 заробітної плати, пункту 51.1 статті 51, пункту 176.2 б статті 176 Податкового кодексу України, в частині відображення достовірних відомостей щодо фактичної виплати заробітної плати працівникам у податкових розрахунках за формою 1-ДФ за II-IV квартал 2013 року, І-ІІІ квартал 2014 року (шість податкових звітних періодів), пункту 51.1 статті 51, пункту 176.2 б статті 176 Податкового кодексу України, в частині не надання до податкового органу податкових розрахунків за формою 1-ДФ за IV квартал 2014року, квартал 2015року та І-ІV квартал 2016 року (сім податкових звітних періодів), підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону України № 2464 в частині не подання платником податків звітності, передбаченої Законом, по найманій особі ОСОБА_2 (звітів про суми нарахованої заробітної застрахованих осіб і суми нарахованого єдиного внеску) за період з 01 січня 2011 року по 13 липня 2016 року, пункту 2, пункту 8 статті 9 Закону України № 2464 в частині неутримання, не нарахування та несплата єдиного внеску позивачем по найманій особі ОСОБА_2 за січень 2011 року - червень 2016 року у сумі 18085 грн. 10 коп., у тому числі з січня 2011року по грудень 2014 року10061 грн. 30 коп., з січня 2015 по червень 2016 року 8023 грн. 80 коп., порушення вимог підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України в частині не нарахування та неперерахування військового збору у розмірі 202 грн. 76 коп., нарахованого (виплаченого) протягом серпня - червня 2016 року по найманій особі ОСОБА_2 .
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті:
-податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року № 0005031300 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, на загальну суму 11716 грн. 53 коп., з яких за основним платежем на суму 2730 грн. 63 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8985 грн. 90 коп. за порушення пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України;
- податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року № 0005021300 про визначення суми грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому податку числі на доходи фізичних осіб, пені 340 грн. 26 коп., з яких за основним платежем на суму 202 грн. 76 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 145 грн. 50 коп. за порушення пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України;
-рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності від 28 липня 2016 року № 0005101300, яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 3060 грн. за порушення підпункту 11.1 пункту 11 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464;
-рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 28 липня 2016 року № 0005081300, яким до позивача застосовані штрафні санкції у вигляді штрафу у розмірі 84 грн. 53 коп. за період з 1 січня 2011 року по 13 липня 2016 року та нарахування пені у розмірі 3613 грн. 85 коп. за порушення пункту 2 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".
Також 25 липня 2016 року податковим органом складена спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0004981300, відповідно до якої станом на 25 липня 2016 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені становить 18 069 грн. 26 коп. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464.
Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції посилались на те, що жодний первинний документ не підтверджує наявність трудових правовідносин між позивачем та громадянкою ОСОБА_2, так само як і отримання нею будь-якого доходу саме від позивача. Єдиним доказом у спірних правовідносинах та єдиним документом, на підставі якого відповідачем були донараховані податки, єдиний внесок та застосовані штрафні (фінансові) санкції, є заява ОСОБА_2 та письмові пояснення громадян - мешканців с. Ново-Іверське. Проте норми діючого законодавства з питань оподаткування та нарахування єдиного внеску не передбачають права податкового органу на донарахування податків, внесків лише зі слів фізичних осіб, як усних, так і у письмовому вигляді, без підтвердження викладених фактів первинними документами платника податків, зборів. Фактично всі висновки податкового органу (відповідача у справі) здійснені на підставі припущень, не ґрунтуються на первинних документах, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, що є недопустимим у податкових правовідносинах.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до п.п.14.1.180 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України.
За вимогами підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Підпункт 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України передбачає, що, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Підпунктами "а", "б" пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України визначено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Згідно з пунктом 54.2 статті 54 Податкового кодексу України грошове зобов`язання щодо суми податкових зобов`язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов`язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.
Згідно з положеннями пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України не нарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
Згідно з підпунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як встановлено судами, перевірка проводилася на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: 78.1.13. у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.
Суди попередніх інстанцій встановили, що при перевірці відповідачем використовувалися: облікова картку платника податків, відомості з ЦБД ДРФО ДФС України, договори на оренду нежитлового приміщення зі Степанівським сільським споживчим товариством Олександрівської райспоживспілки, довідку Степанівського сільського споживчого товариства про сплату позивачем орендної плати в касу, технічний паспорт на магазин за адресою АДРЕСА_1, заява ОСОБА_2 та письмові пояснення громадян - мешканців с. Ново-Іверське.
Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано податковим органом, що висновки податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування ґрунтуються лише на заяві громадянки ОСОБА_2 та поясненнях громадян - мешканців с. Ново-Іверське. Разом з цим, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведені документи не підтверджують наявність трудових правовідносин між позивачем та громадянкою ОСОБА_2, оскільки податковим органом не проводився належний аналіз первинної та бухгалтерської документації, яка ведеться у позивача, перевіркою не було встановлено факту оформлення посадовими особами позивача будь-яких видаткових відомостей чи інших документів на виплату заробітної плати ОСОБА_2, також відсутні і докази отримання ОСОБА_2 будь-якого доходу саме від позивача, що призвело до необґрунтованих висновків податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність збільшення позивачу грошового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб, донарахування єдиного внеску та застосування штрафних санкцій згідно оскаржуваних рішень.
Відповідно до статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.
До того ж, відповідно до частини 4 статті 65 КАС України свідок викликається в судове засідання з ініціативи суду або осіб, які беруть участь у справі.
Доводи касаційної скарги про порушення судами ст. 69 КАС України у зв`язку з незалученням у справі в якості свідків громадянки ОСОБА_2 та мешканців с. Ново-Іверське, які надавали пояснення є необрунтованими, оскільки клопотання про їх залучення сторонами не заявлялося, а суди першої та апеляційної інстанції з врахуванням вимог КАС України надали оцінку наявним доказам у справі, серед яких і заявам громадянки ОСОБА_2 та мешканців с. Ново-Іверське.
Крім цього, у відповідності до частин 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи касаційної скарги дублюють висновки акта перевірки та доводи апеляційної скарги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушили норми процесуального права.
Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -