ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/1801/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Уркевич В.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників:
позивача: Хаджи І.Д. (присутня в судовому засіданні в режимі відеоконференції),
відповідача 1: Некрасов І.В. (присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції),
відповідача 3: Зайцев С.Д. (присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції)
відповідача 2 та третіх осіб: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (судді Бєляновський В.В., Богатир К.В., Філінюк І.Г.) та на рішення господарського суду Одеської області від 23.10.2020 (суддя Петров В.С.)
у справі № 916/1801/20
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд"
до:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра Капітал",
2. Державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіональне бюро державної реєстрації" Бондаря Олексія Миколайовича,
3. Приватного акціонерного товариства "Антарктика",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Сервіс Компанія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ісагіс"
про визнання недійсним рішення у вигляді протоколу, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, скасування права приватної власності,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому просило:
- визнати недійсним рішення у вигляді протоколу засідання наглядової ради Приватного акціонерного товариства "Антарктика" від 01.06.2017 в частині прийняття рішення про відчуження майна товариства, шляхом внесення додаткового внеску до статутного капіталу ТОВ "Пальміра Капітал";
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Новоселівської сільської ради "Регіонального бюро державної реєстрації" Бондар О.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35867634 від 26.06.2017, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.06.2017 внесений запис про право власності: 21113004 про державну реєстрацію права власності ТОВ "Пальміра Капітал" на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна) за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 558866851108);
- скасувати право приватної власності ТОВ "Пальміра Капітал" на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна) за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 558866851108).
За доводами позивача, реєстрація права власності за ТОВ "Пальміра Капітал" на вказаний вище об`єкт є незаконною та порушує права та інтереси позивача у зв`язку з тим, що до складу ділянки залізничної колії відповідача-1 увійшли естакада та під`їзна дорога до об`єктів нерухомості естакади та спецавтоцентру за адресою: вул. Пивоварна, 11, смт. Таїрове, Овідіопольський район, Одеська область, які на праві власності належать позивачу.
Розглядаючи вимоги позивача у даній справі на підставі наданих всіма учасниками справи доказів, суди попередніх інстанцій з`ясували, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2003 у справі № 17-5-30-20/7787, з урахуванням внесених до неї виправлень ухвалою від 18.10.2004, залишеною без змін постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2003 і Верховного Суду України від 18.05.2004, право власності на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна) визнано за Акціонерною рибопромисловою компанією "Антарктика".
Також судами з`ясовано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2004 у справі № 3/554, що набрало законної сили, задоволено частково позов АРК "Антарктика", визнано недійсним наказ Міністерства транспорту України № 151 від 06.03.2002 "Про відчуження державного майна Одеської залізниці"; визнано недійсним договір купівлі-продажу цілісного майна № ОД/П-020265-Д від 10.05.2002 між Одеською залізницею та ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн"; визнано недійсним акт прийомки-передачі від 01.07.2002 між Одеською залізницею та ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" по договору купівлі-продажу цілісного майна № ОД/П-020265-Д від 10.05.2002; зобов`язано Дочірнє підприємство "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" повернути АРК "Антарктика" ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна). На виконання наказу господарського суду міста Києва від 15.08.2005 №3/554 між АРК "Антарктика" та ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" було складено та підписано акт прийому-передачі ділянки залізничної під`їзної колії від 12.12.2005, відповідно до якого ТОВ "Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн" передало, а АРК "Антарктика" прийняло ділянку залізничної під`їзної колії в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна), а саме: верхня будівля колій №№ 1, 3, 4, 6, 7, 10 (інв. № 12026) загальною довжиною 8574 м (в т.ч. стрілочні переводи); - земляне полотно (інв. № 11007) загальною довжиною 8574 м (в т.ч. три вбудовані залізобетонні труби); - два переїзди 3 та 2 категорії (інв. № 14065, 14066).
За висновками судів обох інстанцій, вищевказані обставини встановлені рішеннями судів, що набрали законної сили, у справах де брало участь ПАТ "Антарктика", щодо якого встановлено ці обставини, а тому вони є преюдиційними і не повинні доводитися знову у даній справі з огляду на положення ч. 4 ст. 75 ГПК України.
Зважаючи на те, що судовими рішеннями у вказаних справах встановлено обставини набуття ПАТ "Антарктика" права власності на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна), разом з приналежним до неї майном, в тому числі разом зі спірними у даній справі колії № 7 та естакади, а також те, що позивачем не доведено наявності будь-якого права на спірний об`єкт, суди обох інстанцій дійшли висновків про безпідставність позовних вимог.
За таких обставин рішенням Господарського суду Одеської області від 23.10.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів обох інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильну оцінку судами дійсних обставин даної справи, безпідставне звільнення відповідачів від доказування наявності права власності на спірну колію № 7 та естакаду з посиланням на рішення судів у справах, в яких позивач участі не брав, а також на неправильне застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", згідно з якими, на думку скаржника, не підлягають реєстрації речові права на залізничні колії. За доводами скаржника, застосовуючи відповідні норми матеріального та процесуального права, суди обох інстанцій не врахували протилежні висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2021 касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд" на судові рішення у даній справі відкрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України; зупинено дію судових рішень у даній справі до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Антарктика" заперечує проти її задоволення вказуючи те, що об`єкт нерухомості - спецавтоцентр був придбаний ТОВ "Авто Сервіс Компанія" у ЗАТ "ЗАЗ", а потім відчужений ТОВ "Авто Сервіс Компанія" на користь ТОВ "Ісагіс", а від останнього переданий у власність позивача, за відсутності в його складі естакади та під`їзної дороги до спецавтоцентру, а також залізничної колії; вважає, що суди дійшли правильних висновків щодо відсутності у позивача визначених законом підстав для виникнення права власності на спірні об`єкти та, відповідно, про необґрунтованість доводів про порушення його права власності. Доводи скаржника не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права та про неврахування наведених скаржником висновків Верховного Суду, адже насправді направлені на намагання здійснити спробу переглянути судові рішення, що набули чинності 17 років тому, коли Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд" не існувало, що суперечить принципу правової визначеності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення. Просить судові рішення у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
03.06.2021 до Верховного Суду надійшло клопотання скаржника про приєднання до матеріалів справи доказів, в якому він просить визнати поважними причини пропуску ТОВ "ІСАГІС" строку на подання доказів у справі № 916/1801/20 та поновити ТОВ "ІСАГІС" пропущений строк; приєднати до матеріалів справи дане клопотання з додатками до нього.
Розглянувши вимоги поданого клопотання, колегія суддів його відхиляє, оскільки вимоги скаржника виходять за межі повноважень, передбачених ст. 300 ГПК України, в силу ч. 2 якої суд касаційної інстанції не має права приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши в межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, про неправильне застосування судами якої зазначає скаржник, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
На думку скаржника, та обставина, що він не приймав участь під час розгляду справ № 17-5-30-20/7787, № 3/544, № 3-22/177-09-4676 виключає наявність підстав для звільнення від доказування встановлених у цих справах обставин, що, як він вважає, підтверджується висновками Верховного Суду, викладеним у постанові Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі №911/3883/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1812/18.
Колегія суддів зауважує, що у даному випадку подібність правовідносин, про яку йдеться у п. 1 ч. 2 чт. 287 ГПК України, стосується саме загального правила застосування положень ст. 75 ГПК України, на правову позицію щодо застосування якої не впливають інший предмет спору та різний зміст позовних вимог. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1812/18, на яку посилається скаржник.
Між тим, щодо решти висновків, на які посилається скаржник, то на переконання колегії суддів касаційної інстанції, висновки судів про наявність підстав для застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України їм жодним чином не суперечать.
Так, під час розгляду справи № 916/1812/18 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий розгляд, щодо застосування ст. 75 ГПК України зазначив, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, шо знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. … У випадку, коли відповідні факти вже були предметом дослідження судому іншій справі, суд має дослідити питання чи мають вони преюдииіальний характер у відповідності до вимог частини 4 статті 75 ГПК України і навести мотиви власного рішення щодо них. Лише аналіз підстав позовів для визначення їх аналогічності, не є ефективним способом аргументації неврахування фактів, установлених судовим рішенням у іншій справі. Оскільки суди не з ʼясували питання про те, які обставини встановлені рішенням у іншій справі та чи підлягають вони доказуванню у справі, шо розглядається, шо призвело до неповноти встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; не зазначили, з яких підстав не враховує обставин, які визнані встановленими, не надаючи при цьому цим обставинам ніякої правової оцінки. Під час розгляд справи № 916/1812/18 суди попередніх інстанцій не надали оцінки рішенню Господарського суду Одеської області від 04.10.2010 у справі № 10-23/67-09-2173, не з ʼясували які обставини встановлені у цьому рішенні та чи підлягають вони доказуванню у справі № 916/1812/18, як саме співвідносять відповідні обставини із обставинами на які посилається позивач. Крім того, дослідженню підлягало розмежування преюдиціальних фактів та оцінки судом обставин у іншій справі. Верховний Суд зауважив, що без надання належної оцінки усім доказам наявним у справі із обґрунтуванням підстав врахування чи неврахування обставин, встановленим у справі № 10-23/67-09-2173, а також встановлення чи мають вони преюдиціальний характер щодо справи яка розглядається, неможливо вважати, що справу розглянуто всебічно та повно, із дотримання принципів рівності та змагальності.
Натомість як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій, застосовуючи ч. 4 ст. 75 ГПК України, надали повну і вичерпну оцінку обставинам, встановленим у відповідних справах, за наслідком якої зробили обґрунтований висновок про те, що вказані обставини стосуються ПАТ "Антарктика" - особи, яка приймає участь у даній справі, такі обставини не є оцінкою доказів, про що стверджує скаржник, а є саме преюдиціними обставинами, встановленими рішеннями судів, що набрали законної сили, не можуть бути спростовані і не потребують повторного доведення у цій справі.
Так, судами обох інстанцій враховано такі обставини, встановлені, зокрема:
- в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2003 у справі № 17-5-30-20/7787, якою визнано право власності за Акціонерною рибопромисловою компанією "Антарктика" на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна);
- в рішенні Господарського суду міста Києва від 04.08.2004 у справі № 3/554, яким встановлено, що ПАТ "Антарктика" набуло право власності на ділянку залізничної колії не тільки на одну головну колію довжиною 6678 м а і усі її розгалуження (залізничні колії, включаючи колію №7) сукупною довжиною на той час 8574 м разом із розташованими на неї спорудами (включаючи з/д переїзди, естакаду і т.і.), тобто головна річ з приналежностями, призначеними для обслуговування головної (з`єднувальна) колії довжиною 6678 м, являє собою ділянку залізниці в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ - Паромна);
- в постанові Вищого господарського суду України від 31.05.2011 у справі № 3-22/177-09-4676 встановлено, що ділянка залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпоромного парку (Іллічівськ-Паромна), розташована за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна. 1-ж (колишня вул. Центральна № 1/119-С), це нерухоме майно, а саме споруда.
На підставі вказаних судових рішень у справах № 17-5-30-20/7787, № 3/544, № 3-22/177-09-4676 за участю ПАТ "Антарктика" судами встановлено факти викупу за договором купівлі-продажу саме залізничної колії, яка була зазначена в додатку №1 до договору купівлі-продажу, що досліджувався під час розгляду справи, про що прямо зазначено в судових рішеннях; під ділянкою залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ - Паромна) розуміється не тільки головна (з`єднувальна) колія довжиною 6678 м, а і усі її розгалуження (залізничні колії, включаючи колію №7) сукупною довжиною на той час 8574 м разом із розташованими на неї спорудами (включаючи з/д переїзди, естакаду і т.і.), тобто головна річ з приналежностями, призначеними для обслуговування головної (з`єднувальна) колії довжиною 6678 м, являє собою ділянку залізниці в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ - Паромна), факт викупу та право власності на яку встановлений судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Також на підтвердження висновку про набуття АРК "Антарктика" права власності на спірні у даній справі колію та естакаду, суди обох інстанцій зазначили, що 12.08.2004 Одеським державним проектно-дослідним інститутом "Одесжелдопроект" на замовлення АРК "Антарктика" був виготовлений технічний паспорт під`їзного залізничного шляху АРК "Антарктика" на ст. Іллічівськ-Паромна, в якому відображені, зокрема, колія № 7; в подальшому, 30.08.2005 КП "Бюро технічної інвентаризації" м. Іллічівська виготовлено технічний паспорт на ділянку залізничної колії, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж, власником якої є АРК "Антарктика", де в плані залізничної колії міститься колія № 7 та примикаюча до неї естакада.
11.03.2008 року КП "Бюро технічної інвентаризації" Іллічівської міської ради було видано реєстраційне посвідчення на ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна), що розташована за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж (колишня вул. Центральна, № 1/119-С), згідно якого вказана ділянка в цілому зареєстрована та належить Акціонерній рибопромисловій компанії "Антарктика" на праві колективної власності на підставі ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 18.10.2004 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 04.09.2003, про що внесено запис в реєстрову книгу № ЮНБ1 за реєстровим № 56 сторінка № 138.
20.06.2017 між ПАТ "Антарктика" (правонаступник АРК "Антарктика", учасник) та ТОВ "Пальміра Капітал" (товариство) складено та підписано акт прийому-передачі, за яким ПАТ "Антарктика" передало в якості внеску в статутний капітал товариства, а ТОВ "Пальміра Капітал" прийняло належне учаснику на праві власності нерухоме та інше майно на загальну суму 1834794,02 грн, а саме ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 558866851108, що знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж, а також, не обмежуючись, все інше невідокремлене від цього нерухомого майна приналежне майно, необхідне для функціонування зазначеного об`єкту нерухомості та інше майно. Того ж дня, вказаний акт прийому-передачі було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі на №№ 1784, 1785.
Відповідно до опису майна до акта прийому-передачі від 20.06.2017, яке передано до статутного капіталу ТОВ "Пальміра Капітал", сторонами визначено перелік майна, яке передається до статутного фонду останнього, зокрема, спірна колія № 7 - Витяжна, від СРР СП4 до Упор - 338,70 метрів та естакада ПК3 + 38,70 (колія № 7 Районного парку) - залізобетон, метал.
21.06.2017 ділянку залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 558866851108, за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж, зареєстровано на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пальміра Капітал".
Судами також досліджено наявний в матеріалах справи технічний паспорт, виготовлений КП "Бюро технічної інвентаризації" Чорноморської міської ради Одеської області 18.02.2020 на ділянку залізничної колії: Одеська обл., м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Цетральна, 1-Ж, власником якої є ТОВ "Пальміра Капітал", де міститься схема розташування залізничної колії, з якої вбачається наявність спірної колії № 7 та примикаючої до неї естакади.
Щодо протилежних доводів позивача про те, що до складу ділянки залізничної колії ТОВ "Пальміра Капітал" увійшли естакада та під`їзна дорога до об`єктів нерухомості естакади та спецавтоцентру за адресою: вул. Пивоварна, 11, смт. Таїрове, Овідіопольський район, Одеська область, які на праві власності належать позивачу, то судами зауважено, що як свідчать наявні матеріали справи, до власності ТОВ "Авто Сервіс Компанія", ТОВ "Ісагіс" та ТОВ "Агротранссервісбуд" було передано об`єкт нерухомості "Спецавтоцентр" виключно в складі будівель та споруд, визначених нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу, а право власності на спірні об`єкти - естакада та під`їзна дорога до об`єкту нерухомості "Спецавтоцентр" вказані особи ніколи не набували; на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом належним власником естакади та залізничної колії № 7 у складі об`єкту нерухомості "Ділянка залізничної колії довжиною 6678 м в межах від Іллічівського морського рибного порту до передпаромного парку (Іллічівськ-Паромна) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 558866851108), за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, с. Бурлача Балка, вул. Центральна, 1-Ж, є ТОВ "Пальміра Капітал", яке набуло право власності на вказане майно за актом прийому-передачі у зв`язку з внесенням його до статутного капіталу ПАТ "Антарктика".
Колегія суддів погоджується з висновками судів обох інстанцій, в тому числі, про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення його права власності, оскільки ним не доведено виникнення у нього права власності на спірні об`єкти - естакаду та під`їзну дорогу до об`єкту "Спецавтоцентр".
Решта обставин щодо дійсного власника спірного майна встановлені рішеннями судів, що набрали законної сили, у справах, де брало участь ПАТ "Антарктика", щодо якої встановлено ці обставини, і в розумінні ст. 75 ГПК України це є достатньою підставою для звільнення від їх доказування у даній справі. Посилання скаржника на те, що він не приймав участь у вказаних справах оцінюються колегією суддів критично, адже вказані рішення прийняті задовго до створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранссервісбуд", що спростовує його доводи про те, що він був позбавлений права і можливості їх спростування, та виключає необхідність врахування висновків, викладених у постанові від 21.01.2020 у справі №911/3883/16, де зазначено, що оскільки скаржник - Білоцерківська міська рада не брав участі при розгляді зазначених справ, внаслідок чого був позбавлений можливості наводити свої доводи та надавати докази на підтвердження своєї правової позиції, а тому такі доводи та докази скаржника не досліджувалися судами під час розгляду вказаних справ та підлягають обов`язковому розгляду із наданням відповідної правової оцінки під час розгляду позовної заяви Білоцерківської міської ради в межах справи № 911/3883/16. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про преюдиціальність обставин встановлених під час розгляду справ № 810/2515/16 та №911/415/18 для розгляду позовної заяви Білоцерківської міської ради в межах справи №911/3883/16. У справі, що розглядається, скаржник апріорі не міг примати участь у справах № 17-5-30-20/7787, № 3/544, № 3-22/177-09-4676, відтак колегія суддів погоджується з доводами відзиву на касаційну скаргу про те, що ініціюючи даний судовий процес, позивач насправді намагається спростувати обставини, достеменно встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Стосовно решти доводів скаржника про неправильне застосування судами норм ст. 328 ЦК України та не врахування висновків Верховного Суду щодо її правильного застосування у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає таке.
Як свідчить зміст п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України право касаційного оскарження судових рішень належить зокрема учасникам справи у разі підтвердження ними наявності зазначеної ними підстави касаційного оскарження судових рішень, зокрема, неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19, подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.
Отже, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Проте жодна з наведених скаржником постанов Верховного Суду щодо застосування ст. 328 ЦК України не відповідає наведеним критеріям, тому, підстави для врахування у даній справі викладених у них висновків, як і підстави для задоволення вимог касаційної скарги, відсутні.
Так, розглядаючи позовні вимоги про скасування права приватної власності ПАТ "Антарктика" у даній справі, які обґрунтовані тим, що право власності на залізничну колію № 7 та естакаду належить позивачу, суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до ст. 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку. Право власності як і будь-яке інше суб`єктивне право виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331), переробка речі (ст. 332), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333), безхазяйна річ (ст. 335), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336), знахідка (ст. 338), бездоглядна домашня тварина (ст. 341), скарб (ст. 343), надувальна давність (ст. 344), викуп пам ʼятки історії та культури (ст. 352), реквізиція (ст. 353), конфіскація (ст. 354). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом). Водночас судами не встановлено жодних з вище перелічених підстав набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно.
Висновки ж Верховного Суду у справі № 522/1029/18, на постанову в якій посилається скаржник, стосувались позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу майнових прав та визнання права власності на квартиру, витребування з чужого незаконного володіння на користь вищевказаної квартири та зобов`язання відповідача не чинити позивачу перешкоди у користуванні цією квартирою, а також виселити відповідача з цієї квартири та вселити у неї позивача; у постанові від 26.05.2020 у справі № 922/1708/18 - позову про витребування з чужого незаконного володіння відповідача нерухомого майна; у постанові від 24.01.2020 року по справі № 910/10987/18 - позову про звернення стягнення на нерухоме майно; у постанові від 21.01.2020 у справі №911/3883/16 - позову про скасування державної реєстрації на нерухоме майно та визнання недійсним і скасування договору купівлі-продажу; у справі № 924/441/20 предметом позову було стягнення 2 862 222,06 грн пені, інфляційних втрат та 50% річних, позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строки оплати товару поставленого за договором поставки.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що висновки, викладені в постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, на які посилається скаржник, навпаки спростовують його доводи, викладені в касаційній скарзі.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній станом на дату проведення державної реєстрації припинення права власності ТОВ) записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Наведеною нормою законодавець врегулював правову ситуацію, коли відомості, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не відповідають наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документам, на підставі яких проведені реєстраційні дії та які мають пріоритет над записами, що містяться у Державному реєстрі.
Таким чином, посилання скаржника на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна, за якими він є власником нерухомого майна спецавтоцентр, який включає в себе колію № 7 (з/д колія III) та естакаду (II) не є підтвердженням того, що суд неправомірно не застосував презумпцію правомочності правочину. Водночас постанови Верховного Суду, на які він же і посилається, намагаючись оскаржити протилежний висновок судів попередніх інстанцій, лише підтверджують правильність застосування судами відповідних норм матеріального права, адже зміст оскаржених судових рішень, а також наявні матеріали справи свідчать, що судами надано детальну і всебічну оцінку всім доказам, якими позивач намагався підтвердити свої позовні вимоги, за наслідком якої зроблено однозначний висновок про недоведеність позивачем добросовісності зареєстрованого права.
Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та від 26.05.2020 у справі № 922/1708/18, згідно з висновком якої факт неправомірності набуття права власності, якщо не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, то вони фактично були враховані судами у даній справі, адже судами встановлено неправомірність внесення відповідного запису, а саме, враховано, що довідка № 166474 від 19.09.2019, яка стала підставою для внесення змін приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. до відомостей про склад об`єкту нерухомого майна - до переліку складових частин об`єкту нерухомого майна - спецавтоцентру, взагалі не містить зазначень та посилань на естакаду чи з/д колію; технічний паспорт, складений 19.09.2019 ТОВ "Пром-Строй-Лтд", а також довідка № 166474 від 19.09.2019, не можуть бути підставою для виникнення у позивача права власності на естакаду та з/д колію за відсутності інших належних та допустимих доказів. Крім того, судами враховано суперечність наведених позивачем даних про спірну з/д колію. Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 201205579 до складу об`єкту нерухомості спецавтоцентру входить, зокрема, естакада, ІІ та з/д колія, ІІІ, тоді як в інших документах, на які посилається позивач, зокрема договорі купівлі-продажу майна № 03-03/08 від 03.03.2008 та додатковій угоді № 1 до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2019 вказано про під`їзну дорогу до об`єктів нерухомості естакади та спецавтоцентру, а не з/д колію ІІІ. Більш того, судами установлено, що об`єкт нерухомості спецавтоцентр розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 5123755800:01:003:0422 за адресою: смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 11, тоді як естакада та під`їзна дорога до спецавтоцентру і естакади розміщені на сусідній земельній ділянці із кадастровим номером 5123755800:01:003:4841, за адресою: смт. Таїрове, вул. Пивоварна, 12. Саме з вказаних обставин (розташування на іншій земельній ділянці) естакаду та під`їзну дорогу було виключено з інвентаризації, яка проводилась у зв`язку з передачею у 2007 році ЗАТ з іноземною інвестицією "Запорізький автомобілебудівний завод" у власність ТОВ "Авто Сервіс Компанія" нерухомого майна за договором купівлі-продажу № 8369 від 28.11.2007, про що свідчать надані Комунальним підприємством Овідіопольської районної ради "Овідіопольсервіс" матеріали інвентаризаційної справи № 283 щодо об`єктів нерухомості за адресою: смт. Таїрове, Овідіопольського району, вул. Пивоварна, 11, "Спецавтоцентр", зокрема, схематичний план земельної ділянки та технічні характеристики нерухомості з інформацією щодо складу об`єкту нерухомості за вищевказаною адресою (будівлі та споруди). Отже, розташування спірних об`єктів - естакади та під`їзної дороги на земельній ділянці, що не перебувала у користуванні ТОВ "Авто Сервіс Компанія", а на теперішній час у позивача, відповідно унеможливлює оформлення права власності на такі об`єкти як за ТОВ "Авто Сервіс Компанія", так і в подальшому за позивачем. Наведені обставини позивачем та третіми особами не спростовані.
Колегія суддів вважає такі висновки правильними, а протилежні доводи скаржника помилковими, недоведеними та такими, що не дають підстав для скасування законних і обґрунтованих судових рішень у даній справі.
Стосовно посилання скаржника на неврахування судами ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та висновків Верховного Суду щодо її застосування до подібних відносин, викладених у постановах Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 910/10126/18 та від 25.07.2019 у справі № 923/609/17, то колегія суддів також їх відхиляє, оскільки вказана норма судами не застосовувалась і скаржником не підтверджено наявності жодної підстави для її застосування до спірних правовідносин.
Так, в силу наведеної норми, яка діє з 13.12.2015, не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.
Застосовуючи вказану норму під час розгляду справ № 923/609/17 та №910/10126/18, Верховний Суд зазначив, що підтвердження права власності на залізничні колії повинно здійснюватися іншими способами визначеними законом.
У даній справі обставину набуття права власності на спірну залізничну колію та естакаду АРК "Антарктика" встановлено в судових рішеннях, які набрали законної сили задовго до набранням чинності вказаною нормою, тобто мають місце принципово інші обставини, які спростовують доводи скаржника про те, що наведені висновки Верховного Суду свідчать про неправильне застосування чи неврахування вказаної норми судами попередніх інстанцій.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що жодними доводами скаржника не підтверджено неправильного застосування судами норм матеріального чи процесуального права в межах підстав, з яких відкрито касаційне провадження у даній справі, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскаржені у даній справі судові рішення - залишенню без змін, а судові витрати - покладенню на заявника касаційної скарги.
Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд