ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2021 року
м. Київ
справа № 916/154/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
"ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" - Римарчука С.В.,
Приватного підприємства Агрофірми "Промінь" - Тварковського В.Д.,
Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області - Неплій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 (у складі колегії суддів: Діброва Г.І. (головуючий), Принцевська Н.М., Ярош А.І.)
у справі № 916/154/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ"
до Приватного підприємства Агрофірми "Промінь",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області,
про зобов`язання припинити дії та усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (далі - ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ") звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства Агрофірми "Промінь" (далі - ППА "Промінь"), у якому просило зобов`язати відповідача припинити дії, які порушують права позивача, а саме припинити фактичне використання земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:02:009:0146, та усунути перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.11.2019 між ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" та Біляївською міською радою Біляївського району Одеської області (далі - Біляївська міськрада) укладено договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 40 га (кадастровий номер 5121010100:02:009:0146), проте позивач позбавлений права користуватися цією земельною ділянкою з огляду на її використання ППА "Промінь" на підставі договору, який є нікчемним та порушує публічний порядок.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2020 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Біляївську міськраду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 рішення суду першої інстанції скасовано; ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2021 року ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.02.2021, а рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2020 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 916/154/20 за касаційною скаргою ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.06.2021.
ППА "Промінь" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами встановлено, що 10.07.2006 між Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області (орендодавець) і ППА "Промінь" (орендар) укладено договір оренди землі, за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в довгострокове, платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 149,2 га, які знаходяться на території Біляївської міськради (за межами населеного пункту) Одеської області, на строк - 25 років.
Цей договір підписано та скріплено печатками сторін. Також договір містить відомості про його реєстрацію в Книзі реєстрації договорів оренди землі в ДП "ЦДЗК" ОРФ Біляївський реєстраційний офіс 17.07.2006 за № 6.
У матеріалах справи наявний акт приймання-передачі об`єкта оренди в користування ППА "Промінь", підписаний та скріплений печатками сторін, без номера та дати.
Відповідно до листа Відділу у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 12.03.2019 № 568/105-19 у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі відсутній запис від 17.07.2006 № 6 про реєстрацію договору оренди землі на території Біляївської міськради.
Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відповідно до наказу від 26.09.2018 № 15-6168/13-18-СГ передало із державної власності, а Біляївська міськрада прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком.
04.04.2019 Біляївською міськрадою розглянуто клопотання ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" щодо розробки детального плану території і прийнято рішення № 866-43/VI "Про розроблення містобудівної документації - детального плану", згідно з яким рада вирішила виступити замовником розроблення детального плану території для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій та кладовища за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н.
Рішенням від 04.04.2019 № 867-43/VI "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" Біляївська міськрада надала товариству дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 40,0 га у довгострокову оренду строком на 35 років для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 у справі № 420/3397/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2020, відмовлено у задоволенні позову ППА "Промінь" про визнання протиправними та скасування рішень Біляївської міськради від 04.04.2019 № 866-43/VI та № 867-43/VI.
30.07.2019 Управлінням контролю за використанням та охороною земельною Головного управління Держгеокадастру в Одеській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства щодо земельної ділянки орієнтованою площею 99,5 га, розташованої на території Біляївської міськради, за результатом проведення якої було складено акт від 30.07.2019 № 458/ДК/495/АП/08/01/-19. У цьому акті зазначено, що ця земельна ділянка використовується ППА "Промінь" без належних чином оформлених правовстановлюючих документів, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК). На усунення порушень земельного законодавства щодо зазначеної земельної ділянки ППА "Промінь" було видано припис від 15.08.2019 № 458/ДК/0173Пр/03/01/-19, який у межах розгляду справи № 420/6054/19 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 скасовано.
13.09.2019 Біляївська міськрада направила на адресу ППА "Промінь" лист № 07-16/982, у якому вимагала припинити фактичне використання земельної ділянки, що розміщена за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н.
У листі від 22.10.2019 № 212 ППА "Промінь" повідомило раду про правомірне використання земельної ділянки на підставі діючого договору оренди від 10.07.2006.
18.11.2019 у Державний земельний кадастр України внесено відомості щодо земельної ділянки площею 40 га, кадастровий номер 5121010100:02:009:0146, за адресою: м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н, цільове призначення: для розміщення будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій.
28.11.2019 між Біляївською міськрадою (орендодавець) і ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 40 га, кадастровий номер 5121010100:02:009:0146, для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій, яка розташована за адресою м. Біляївка, вул. Отамана Головатого, б/н. Строк дії договору становить 35 років.
28.11.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію іншого речового права (оренди) щодо зазначеної земельної ділянки за ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ", що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
У листі від 03.12.2019 № 3/12, направленого на адресу ППА "Промінь", ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ", посилаючись на обставини отримання зазначеної земельної ділянки в оренду та відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою, вимагало негайного її звільнення.
Оскільки ППА "Промінь" не вчинило будь-яких дій щодо звільнення спірної земельної ділянки, ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" звернулося до суду з відповідним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ", виходив із того, що при отриманні відповідачем в оренду спірної ділянки за договором від 10.07.2006 не було дотримано передбаченого законом певного алгоритму, стадійності та поетапності процесу передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування. При цьому судом встановлено, що відмітка про реєстрацію договору від 10.07.2006 існує лише на договорі, а кореспондуючий запис, який би підтверджував фактичне оформлення такої реєстрації, - відсутній. За висновками місцевого господарського суду відповідачем у встановленому порядку не підтверджено правомірність користування земельною ділянкою, належне укладення договору оренди та його реєстрацію у встановленому порядку, тому суд не прийняв посилання відповідача на договір від 10.07.2006 як на доказ виникнення у останнього певних прав стосовно оренди спірної земельної ділянки.
Апеляційний господарський суд при скасовуванні рішення суду першої інстанції і відмові у задоволенні позову, мотивував свої висновки тим, що договір оренди землі від 10.07.2006 на час його укладення було зареєстровано належним чином, що в свою чергу виключає можливість стверджувати, що такий договір є неукладеним, а відповідно нікчемним. При цьому суд відхилив посилання позивача на порушення процедури укладання договору оренди землі від 10.07.2006, відсутність землевпорядної документації, кадастрового номеру земельної ділянки та інше, оскільки за висновками суду ці обставини можуть бути підставою тільки для визнання такого договору недійсним в судовому порядку, а не неукладеним (нікчемним), проте будь-яких вимог щодо визнання такого договору недійсним з цих підстав позов у цій справі не містить. Суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про нікчемність правочину від 10.07.2006 з підстав його неукладання, а також завчасно, без будь-якого клопотання позивача, дослідив обставини, які входять до предмета доказування тільки за позовами про визнання правочинів недійсними, з огляду на що, вийшов за межі позовних вимог та дійшов помилкового висновку про використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки вимогу про припинення фактичного використання земельної ділянки, у разі її задоволення, не може бути примусово виконано, що не призведе до поновлення порушених прав та інтересів позивача у такий спосіб.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" послалося, зокрема, на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, про те, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, якщо заінтересована особа вважає його нікчемним, суд має перевірити відповідні доводи та у мотивувальній частині рішення, застосувавши відповідні положення норм права, підтвердити чи спростувати обставину нікчемності правочину; також судом апеляційної інстанції не враховано правових висновків, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 904/1939/18, стосовно можливості застосування судом з власної ініціативи наслідків недійсності нікчемного правочину, зазначеним спростовується і висновок суду щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
Суд апеляційної інстанції, у справі, яка розглядається, відмовляючи у задоволенні позову виходив із недоведеності позовних вимог та обраного позивачем неналежного способу захисту порушеного права.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
За змістом статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (стаття 27 Закону України "Про оренду землі" у реакції, чинній на час звернення до суду з позовом у цій справі).
ТОВ "ЕР ЕН ЕС ЕНЕРДЖИ ДЕВЕЛОПМЕНТ" обрано такий спосіб судового захисту як припинення дій, які порушують права позивача, а саме припинення фактичного використання земельної ділянки кадастровий номер 5121010100:02:009:0146, та усунення перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою шляхом звільнення її від посівів, насаджень, техніки, поливних машин, прокладених комунікацій, рухомого та нерухомого майна тощо.
При цьому вимоги обґрунтовано правомірністю набуття позивачем права користування спірною земельною ділянкою комунальної власності відповідно до договору оренди землі від 28.11.2019, який укладено згідно з вимогами законодавства, є чинним і у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, та відсутністю у відповідача правових підстав, визначених законодавством, для користування цією ж земельною ділянкою, оскільки договір оренди від 10.07.2006, на який посилається відповідач, є нікчемним і порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК) з огляду на недотримання законодавчих умов передачі відповідних земель у користування та укладення договорів оренди землі певної категорії (відсутність рішення уповноваженого органу на передачу земельної ділянки в оренду, землевпорядної документації, кадастрового номера земельної ділянки, державної реєстрації договору оренди тощо).
ППА "Промінь", заперечуючи проти позову, наполягало на правомірності користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 10.07.2006, укладеного, на думку відповідача, у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, на час укладення договору оренди землі від 10.07.2006) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 зазначеного Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі статтею 124 ЗК (тут і далі - у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (стаття 210 ЦК у відповідній редакції).
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону України "Про оренду землі").
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (частини 2, 3 статті 125 ЗК). Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (стаття 126 ЗК).
Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина 5 статті 216 ЦК).
Відповідно до статті 228 ЦК (у редакції, чинній станом на 10.07.2006) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс115 (на яку здійснено посилання у касаційній скарзі) викладено правовий висновок, за змістом якого положеннями статті 228 ЦК визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.
При вирішенні спору судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що відповідно до положень статті 215 ЦК існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішення суду. Тому при вирішенні відповідних вимог важливим є розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, оскільки кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, висновками (щодо правових наслідків недійсного правочину) у яких позивачем обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, зазначено, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Проте при вирішенні спору, обмежившись посиланням на те, що позивачем будь-яких вимог щодо визнання недійсним договору оренди землі від 10.07.2006 не заявлялося, відповідні обставини не було покладено у підстави позову, а нікчемність цього правочину було обґрунтовано виключно обставинами того, що він є неукладеним, суд апеляційної інстанції взагалі не надав належної правової оцінки доводам позивача, викладеним у позовній заяві, щодо обґрунтування позову, у тому числі положеннями статті 228 ЦК (порушення публічного порядку), обставинами та доказами, які на думку позивача, свідчать про нікчемність договору оренди від 10.07.2006, а відтак не застосував відповідні положення норм матеріального права, що підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину, та впливає на шляхи захисту прав та інтересів позивача.
Крім того, пославшись на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції, окрім зауваження про неможливість виконати рішення суду в разі задоволення позовних вимоги, у судовому рішенні не навів обґрунтування, за якими дійшов таких висновків, та не надав оцінки вимогам позивача щодо усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою саме у спосіб, який детально викладений у позовній заяві.
При цьому судом не було враховано висновків Великої Палати Верховного Суду (зокрема, викладених у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц) стосовно того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду апеляційної інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.
З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судове рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскарженого судового рішення та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд