ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 641/4124/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Банаська О.О., Ткаченко Н.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021
у справі № 641/4124/18
за позовом фізичної особи ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
про відшкодування майнової та моральної шкоди.
За результатами розгляду апеляційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Комінтернівського районного суду м. Харкова з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (далі - АТ "ПУМБ", Банк, відповідач) про стягнення суми завданої матеріальної шкоди у розмірі 7213,82 грн та моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок не належного інформування позивача про непроведення платежів щодо сплати єдиного соціального внеску №6821979, №6820818 від 19.10.2015 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн на користь державної податкової інспекції на позивача згідно з рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та №0006291309 за несплату у 2015 році відповідних платежів до Державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, накладено штрафні санкції, розмір яких склав 6219,97 грн та 993,85 грн.
Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14.12.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "ПУМБ" на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 7213,82 грн та моральну шкоду у розмірі 3000,00грн.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 рішення Комінтернівського районного суду міста Харкова від 14.12.2018 скасовано, провадження у справі закрито.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з реалізацією ОСОБА_1 установленого законом обов`язку суб`єкта підприємницької діяльності зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а відтак відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 4 та статті 20 ГПК України спір між фізичною особою - підприємцем Марцонь Г.Д. та ПАТ "ПУМБ" має вирішуватися господарським судом.
Постановою Великою Палати Верховного Суду від 28.04.2020 постанову Харківського апеляційного суду від 10.04.2019 у справі № 641/4124/18 залишено без змін.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10.07.2020 у справі №641/4124/18 задоволено заяву позивача про направлення справи до суду господарської юрисдикції, передано справу до Господарського суду Харківської області.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 18.08.2020, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
19.10.2015 позивач звернувся до структурного підрозділу ПАТ "ПУМБ" з метою здійснення платежів щодо сплати єдиного соціального внеску, подавши заяви на переказ готівки № 6820818 і № 6821979, в яких зазначена дата здійснення касової операції - 19.10.2015.
Банківські реквізити для проведення платежів були надані фізичною особою ОСОБА_1 касиру Банку, правильність заповнення касиром Банку реквізитів касових документів із застосуванням технічних засобів ОСОБА_1 засвідчив своїм власноручним підписом.
Після проведення позивачем такої оплати отримано розрахункові документи - квитанції № 6821979, № 6820818 на суму 478,17 грн та 1113,42 грн відповідно, в яких у графі "отримувач" зазначено: Основ`янська ОДПІ Комінтернівського району, призначення платежу: соціальний внесок у розмірі 36,8 % та соціальний внесок за найм у розмірі 34,7% за вересень 2015 року.
23.10.2015 ініційовані позивачем платежі за вказаними платіжними документами у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн повернені Банку для уточнення рахунку отримувача - Основ`янської ОДПІ м. Харкова, про що свідчить виписка/особовий рахунок від 23.10.2015, який відкритий відділенням № 3 ПУМБ в м.Харкові, за №290251.UAH.
За твердженням позивача, отримавши 22.10.2015 телефонне повідомлення від державної податкової інспекції про відсутність відповідних платежів щодо сплати єдиного внеску, тричі (23.10.2015, 26.10.2015, 27.10.2015) звертався до відповідача щодо підтвердження проведення 19.10.2015 спірних платежів.
В якості доказів звернення до відділення банку з метою з`ясування обставин спірного переказу та отримання ним інформації щодо належного перерахування платежів відповідачем, надано лист-підтвердження (який не містить номеру та дати складення документу, разом з тим, містить штамп та печатку АТ "ПУБМ" та підпис керуючого відділенням № 3 ПУМБ у м.Харкові Серик Е.І.), у якому зазначено, що 19.10.2015 платником ОСОБА_1 були проведені платежі № 6820818 та №6821979 від 19.10.2015 зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн.
Саме цей лист, як стверджує позивач, він отримав від банку 27.10.2015, а, отже, вважає належним доказом повідомлення банком позивача саме про зарахування коштів до бюджету, оскільки в цьому листі також відсутні будь-які відомості щодо повернення їх для уточнення реквізитів.
На підтвердження дані обставини надано заяву свідка, яка міститься в матеріалах справи.
У березні 2018 року позивачу надійшли рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 від 23.03.2018 про накладення на ОСОБА_1 штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску за період з 21.06.2014 до 04.07.2014 - 98,33 грн, за період з 21.10.2015 до 19.02.2018 - 5197,38 грн, за період з 20.10.2015 до 19.02.2018 - 133,60, а також 860,49 грн, загалом, сума санкцій складає 7213,82грн. Штрафні санкції були сплачені позивачем 05.04.2018, що підтверджується квитанціями № 3 у сумі 6219,97 грн і № 4 у сумі 993,85 грн.
02.04.2018 позивач звернувся до АТ "ПУМБ" відділення № 3 у м. Харкові з заявою, в якій просив надати відповідь щодо факту повернення грошових коштів до банку за платежі №6820818 та №6821979 від 19.10.2015, про що платника не було повідомлено, та компенсувати штрафні санкції та суми платежів.
Листом від 02.05.2018 АТ "ПУМБ" повідомив позивача, що відповідальність за правильність надання реквізитів для касового документа, у тому числі призначення платежу, лежить на клієнтові. Грошові кошти зі сплати єдиного соціального внеску за документами № 6820818 та № 6821979 від 19.10.2018 не надійшли на рахунок податкових органів через некоректне зазначення позивачем рахунків Основ`янської ОДПІ у м. Харкові, що призвело до повернення одержувачем перерахованих коштів. Рекомендовано позивачу звернутися до відділення банку для уточнення можливості повернення грошових коштів згідно з документами № 6820818 та №6821979, які були повернуті одержувачем. Банк зауважив, що не має можливості задовольнити прохання у зверненні позивача.
22.06.2018 позивачем до відділення № 3 АТ "ПУМБ" у м.Харкові подано заяви про повернення грошових коштів за переводами, ініційованими ним на підставі заяв на переказ грошових коштів № 6820818 та №6821979 від 19.10.2015 у розмірі 478,17 грн та 1113,42 грн.
22.06.2018 грошові кошти у сумі 478,17 грн та 1113,42 грн були отримані позивачем, що підтверджується копіями квитанцій № 6820818 та № 6821979 від 22.06.2018.
З огляду на зазначені обставини, позивач звернувся до Комінтернівського суду м.Харкова з даним позовом, у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн (сума сплачених штрафних санкцій) та 10000,00 грн моральної шкоди, спричинення якої позивач обґрунтовує його суттєвими стражданнями через ситуацію, що склалася.
Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі №641/4124/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ "Перший український міжнародний банк" на користь фізичної особи ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн. Стягнуто з АТ "Перший український міжнародний банк" на користь Державного бюджету України 1762,00 грн судового збору. У частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн відмовлено за необґрунтованістю.
Суд виходив з того, що банку було відомо про не проведення платежів позивача, але не вжито заходів для належного інформування позивача про не проведення платежів по сплаті єдиного соціального внеску, що і стало підставою накладення штрафних санкцій на позивача згідно з рішеннями Головного управління ДФС у Харківській області № 0006301309 та № 0006291309 за несплату у 2015 році відповідних платежів до Державного бюджету зі сплати єдиного соціального внеску, розмір санкцій склав 6219,97 грн та 993,85 грн, чим позивачу заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 7213,82 грн, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди на підставі Закону України "Про захист прав споживачів" та норм цивільного законодавства у розмірі 10000,00 грн, господарський суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, що підтверджують глибину його душевних страждань, а тому визнав їх необґрунтованими.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 у справі № 641/4124/18 скасовано. У задоволенні позову в оскаржуваній частині відмовлено.
Проаналізувавши чинне законодавство, що регулює порядок проведення розрахункових банківських операцій з клієнтами, а саме Закон України "Про банки і банківську діяльність", Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкцію про ведення касових операцій банками в Україні, затверджену постановою Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за № 790/19528, апеляційним судом встановлено, що воно не містить норм, які б зобов`язували банк здійснювати обов`язкове повідомлення про результат переказу, а оскільки заяви на переказ коштів від 19.10.2015 дійсно не містять жодних відомостей про адресу, номер телефону, номер електронної адреси платника тощо, визнав обґрунтованими доводи відповідача, що він не мав передбаченого законодавством обов`язку щодо повідомлення ініціатора переказу готівки для уточнення реквізитів та не мав фактичної можливості повідомлення позивача.
Дії позивача, який маючи інформацію з податкової інспекції про не зарахування до бюджету, сплачених 19.10.2015 коштів, не був позбавлений можливості звернутись до відповідача у передбачений законом спосіб, а саме, з письмовою заявою з метою з`ясування усіх обставин ще у жовтні 2015 року спірного переказу, свідчать про необачність, допущену саме платником податку (позивачем), що призвело до нарахування податковим органом штрафних санкцій за три роки.
За висновком апеляційного господарського суду, вищезазначені обставини свідчать про відсутність вини у діях банку, а відтак і причинного зв`язку між діями банку та шкодою, завданою позивачу, та відсутність підстав для застосування до спірних відносин у цій справі положень статті 1166 ЦК України.
Короткий зміст касаційної скарги
В касаційній скарзі ОСОБА_1 (скаржник) просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 641/4124/18, рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2020 - залишити в силі.
В обґрунтування доводів посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права; зокрема статей 51, 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" щодо обов`язку банку перевіряти достовірність та формальну відповідність платіжних інструменті, повідомлення платника податку про повернення коштів на банківські рахунки та уникнення конфлікту інтересів клієнтів банку та відповідальності банківської установи.
Скаржник вважає повністю доведеним та правильно визначеним судом першої інстанції той факт, що саме з вини відповідача йому було заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 7213,82 грн накладених штрафних санкцій.
Водночас, вважає помилковим та безпідставним відхилення апеляційним господарським судом показання свідка - заяву ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
АТ "ПУМБ" у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 залишити без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з угод або внаслідок заподіяння шкоди, що передбачено статтею 11 ЦК України.
Згідно з приписами статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним грошових витрат (шкоди), завданих неправомірними діями відповідача, отже, правовідносини, які виникли між сторонами у справі з приводу стягнення заявленої позивачем суми матеріальної шкоди, є позадоговірними, до цих правовідносин застосовуються положення глави 82 ЦК України.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила та підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. Зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.
Наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення дає правові підстави для відповідальності. При цьому відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Порядок проведення розрахункових банківських операцій з клієнтами регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність", Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою Національного Банку України від 01.06.2011 № 174 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за №790/19528, яка діяла на період спірних правовідносин та до 01.11.2018.
Загальний порядок проведення переказу коштів у межах України регулюється Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (пункт 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Переказ коштів умовно поділяється на три етапи: ініціювання переказу (регулюється статтями 20 - 26 Закону), виконання переказу (статті 27, 28 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні") та завершення переказу (статті 30, 31 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Відповідно до статті 51 Закону України "Про банки та банківську діяльність", на яку посилається позивач, для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов`язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Платіжний інструмент - засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби (пункт 1.31 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").
Відповідно до п. 24.2. статті 24 Закону, реквізити документів на переказ готівки та особливості їх оформлення встановлюються Національним банком України.
Відповідно до п. 1.1 статті 1 Розділу IV "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції про ведення касових операцій банками в України, яка затверджена Постановою Правління Національного банку України № 174 від 01.06.2011 (яка діяла на час проведення позивачем операцій зі сплати податків 19.10.2015) (далі - Інструкція № 174), до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.
Цією Інструкцією визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Зразки касових документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу готівкою, визначаються відповідною платіжною системою (п. 1.2. Розділу IV. "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції № 174).
Відповідно до п.1 14 статті 1 Розділу IV "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції № 174, Банку (філії, відділенню) забороняється під час здійснення касових операцій виправляти в касових документах такі реквізити: номери рахунків (за винятком зміни номера рахунку на грошових чеках у зв`язку з реорганізацією банку), найменування клієнта, суми, призначення платежу, прізвища, імені, по батькові отримувача (платника).
За операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та надається відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) у вигляді паперового або електронного документа відповідно до умов договору. За операціями з видачі готівки із застосуванням банкомата формується і роздруковується чек банкомата на вимогу клієнта (пункт 1.17. Інструкції).
В пункті 1.3 статті 1 Розділу IV "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції № 174 закріплено, що касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, власноручні підписи або ЕП платника/отримувача та власноручні підписи або ЕЦП працівників банку (філії, відділення), уповноважених здійснювати касову операцію. До обов`язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.
Відповідно до п. 1.4 статті 1 Розділу IV "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції № 174, клієнт заповнює касові документи від руки чи за допомогою технічних засобів або банк (філія, відділення) за згодою клієнта заповнює касові документи із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку (далі - САБ). Правильність заповнення банком (філією, відділенням) реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів або САБ клієнт засвідчує своїм власноручним підписом або ЕП.
При виконанні розрахункової операції банк зобов`язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа, але виключно на предмет обов`язкової інформації, форми та реквізитів касових документів та відомостей, які встановлені законодавством для певного виду платіжних документів.
Відповідно до вимог п. 33.2 статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05.04.2001 N 2346-ІІІ, платник несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.
Судами попередніх інстанцій встановлено, та не заперечується позивачем, що перевіривши формальну відповідність документу на наявність обов`язкових реквізитів, Банк здійснив переведення грошових коштів за реквізитами, які були надані самим позивачем та саме позивач, згідно п. 1.4. Розділу IV. "Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами" Інструкції № 174 та п. 33.2 статті 33 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 року N 2346-ІІІ, несе відповідальність за вірність реквізитів.
Однак, ініційовані позивачем платежі були повернуті отримувачем: Основ`янською ОДПІ м. Харкова з коментарем: "уточніть рахунок отримувача", отже сам податковий орган повернув грошові кошти у зв`язку із тим, що позивач зазначив невірні реквізити.
Звертаючись з позовом у цій справі, позивач стверджував, що банк мав усі дані, але не здійснив жодних дій щодо інформування позивача про повернення коштів 23.10.2015.
Здійснивши аналіз чинного законодавства, що регулює порядок проведення розрахункових банківських операцій з клієнтами, яке діяло на період спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що норми законодавства не містять обов`язку банківської установи повідомляти платника про зарахування коштів до бюджету або про повернення коштів на банківські рахунки, у тому числі для уточнення реквізитів рахунків податкових органів.
При цьому, встановлені законодавством для певного виду платіжних документів вимоги не містять обов`язку щодо зазначення в заявах на переказ коштів відомостей про адресу, номер телефону, номер електронної адреси платника тощо, а відсутність вказаних даних позбавляє Банк фактичної можливості повідомлення позивача про необхідність уточнення банківських рахунків
Водночас, встановивши, що позивач, маючи інформацію з податкової інспекції про не зарахування до бюджету, сплачених 19.10.2015 коштів (телефонне повідомлення 22.10.2015), не був позбавлений можливості звернутись до відповідача у передбачений законом спосіб, а саме, з письмовою заявою з метою з`ясування усіх обставин ще у жовтні 2015 року спірного переказу, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що невчинення таких дій свідчить про необачність, допущену саме платником податку (позивачем), що призвело до нарахування податковим органом штрафних санкцій за три роки.
Отримавши письмову вимогу позивача про повернення коштів у червні 2018 року, грошові кошти було повернуто позивачу, що підтверджується матеріалами справи, а саме, поданими заявами на видачу готівки.
Наданий позивачем оригінал довідки відділення № 3 ПУМБ у м. Харкові від 27.10.2015 про перерахування коштів за поданими заявами ОСОБА_1, яка в подальшому була надана до податкової інспекції (міститься в матеріалах справи), апеляційний господарський суд не взяв її до уваги з тих підстав, що вона складена у порушення правил діловодства та не містить обов`язкових реквізитів документа: дати та реєстраційного номера; посилання на реквізити рахунку податкової інспекції та відомостей про зарахування спірних платежів до бюджету.
Посилання позивача на заяву свідка як на підтвердження обставин щодо складення та отримання вказаної довідки судом апеляційної інстанції відхилено з підстав, що свідок є заінтересованою особою щодо позивача (дружина).
За таких обставин, зважаючи на встановлену судом апеляційної інстанції недоведеність позивачем вини Банку у неналежному переказі коштів (переказ грошових коштів здійснено за реквізитами, наданими позивачем, правильність заповнення засвідчено власноручним підписом клієнта), за відсутності передбаченого законодавством обов`язку банківської установи щодо повідомлення ініціатора переказу готівки про зарахування коштів до бюджету або про повернення коштів на банківські рахунки, у тому числі для уточнення реквізитів рахунків податкових органів, та відсутність фактичної можливості сповістити позивача про повернення коштів (заява на переказ коштів від 19.10.2015 не містять жодних відомостей про адресу, номер телефону, номер електронної адреси платника тощо), колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність причинного зв`язку між діями банку та шкодою, завданою позивачу (накладення на штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску), що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних відносин у цій справі положень статті 1166 ЦК України.
Посилання скаржника на статті 22 та 31 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів України" Суд у цій конкретній справі визнає некоректними, оскільки норма статті 22 застосовується у випадку перерахування грошових коштів з рахунку платника (не через касу Банку) і у випадку відсутності достатньої кількості коштів на рахунку платника; а положення статті 31 застосовується до тих переказів грошових коштів, що повинна бути сплачена (отримана отримувачем) у готівковій формі (без відкриття рахунку через касу банку).
У справі, що розглядається, позивач готівкою, через касу Банку (без зазначення відомостей про адресу, номер телефону, електронної адреси тощо) сплачував суму обов`язкового податку (ЄСВ) податковій службі, яка мала рахунок (номер рахунку було надано позивачем Банку).
Суд вважає безпідставними заперечення позивача проти відхилення його доводів щодо вини позивача у заподіянні йому матеріальної шкоди з посиланням на довідку відділення № 3 ПУМБ у м. Харкові від 27.10.2015 та показання свідка, адже вони фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, яким вже надана певна оцінка апеляційним судом, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.
Розглянувши аргументи скаржника, суд також зазначає, що незгода із постановою суду апеляційної інстанції не означає її незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішень його негативні наслідки для скаржника, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним, передбаченим господарським процесом, наслідком. Подана ж касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій.