ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа №906/564/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Малашенкова Т.М., Мамалуй О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Невисевича М.В., Невисевича О.М.,
відповідача - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 (головуючий суддя - Юрчук М.І, судді Крейбух О.Г., Тимошенко О.М.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.12.2020 (суддя Машевська О.П.)
у справі №906/564/20
за позовом Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок"
до ОСОБА_1
про звільнення торговельного майданчика та стягнення 39582,20 грн неустойки,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 про звільнення торговельного майданчика та стягнення 39582,20 грн неустойки за період з 01.04.2016 по 01.05.2020.
1.2. Позивач зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за укладеним з позивачем договором оренди торговельного майданчика від 31.12.2013 від №247, він звернувся до суду і рішенням Житомирського господарського суду від 14.07.2016 у справі №906/422/16 з орендаря ОСОБА_1 було стягнуто на користь орендодавця, Підприємства, заборгованість по орендній платі та неустойку за час прострочення користування торговельним майданчиком до 01.04.2016 №206, яке ОСОБА_1 не виконує.
1.3. Рішенням Житомирського господарського суду від 21.10.2019 у справі №906/745/19 позивачу було відмовлено у стягненні з ОСОБА_1 неустойки за період з 01.04.2016 по 01.07.2019, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яке умотивоване тим, що позивач допускає бездіяльність щодо свого права, передбаченого пунктом 4.2.5 договору оренди торговельного майданчика від 31.12.2013 від №247, перемістити кіоск на штрафмайданчик.
1.4. Продовження використання в своїй господарській діяльності торгівельного майданчику №206, без здійснення витрат на його утримання, невиконання вимоги позивача від 05.03.2020 про звільнення від товару кіоску для його переміщення на штрафмайданчик ринку та неможливість позивача самостійно вчинити зазначену дію стало підставою для звернення із заявленим позовом до суду, який нормативно обґрунтований посиланням на частину другу статті 785 ЦК України.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. 31.12.2013 між Підприємством як орендодавцем та фізичною особою - підприємцем Красуленко Світланою Петрівною як орендарем укладено договір оренди №247 на таких умовах:
- об`єктом оренди є торговельний майданчик №206, загальною площею 7 кв.м, місцезнаходження якого зазначене на плані розміщення торгівельних місць на ринку;
- об`єкт оренди надається у тимчасове платне користування для провадження торговельної діяльності;
- орендар набуває права користування об`єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до пункту 6;
- орендодавець зобов`язується передати у тимчасове користування орендарю об`єкт оренди на умовах і в строк, передбачені цим договором;
- орендодавець має право у разі якщо орендар після припинення дії договору в семиденний термін не звільнить об`єкт оренди, перемістити тимчасову споруду, що встановлена на орендованому торговельному місці, на штраф майданчик ринку;
- орендар зобов`язується у визначений цим договором термін прийняти об`єкт оренди у тимчасове платне користування;
- у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду;
- за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Договір укладено на 1 рік, і діє договір з 01.01.2014 до 31.12.2014 включно.
Якщо орендар має намір укласти договір на наступний строк, він зобов`язаний не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього договору подати орендодавцю письмову заяву з додаванням копій правовстановлюючих документів; за умови відсутності в орендодавця заперечень договір може бути пролонгований на такий же термін; в іншому випадку договір припиняє дію відповідно до пункту 6.1.
2.2. Оскільки строк дії договору оренди №247 закінчився 25.06.2014, а відповідачка не повернула торговельний майданчик №206 з оренди, рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 у справі №906/422/16 з неї було стягнуто неустойку за період прострочення користування торгівельним майданчиком №206 до 01.04.2016 на загальну суму 17407,98 грн.
2.3. 13.02.2019 позивач направив відповідачці лист №31, в якому пропонував терміново сплатити заборгованість за рішенням суду у справі №906/422/16, укласти договір на оренду торговельного майданчика №206 на 2019 рік або повернути його Підприємству згідно за актом прийому-передачі (а.с.15). Однак відповідачка залишила лист-вимогу позивача від 13.02.2019 №31 без відповіді та задоволення.
2.4. Господарський суд Житомирської області рішенням від 21.10.2019 у справі №906/745/19 відмовив у задоволені позову про стягнення з ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 785 ЦК України неустойки за час прострочення користування торгівельним майданчиком №206 за новий період прострочення з 01.04.2016 по 01.07.2019 на загальну суму 33025,20 грн, посилаючись на те, що пред`явлення такого позову є зловживанням правом та порушенням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
2.5. 05.03.2020 позивач направив відповідачці лист №53, в якому просив звільнити торгівельний майданчик №206 від кіоску або надати Підприємству можливість перемістити кіоск на штрафмайданчик. Одночасно позивач запропонував відповідачці продовжити співпрацю шляхом укладення договору на 2020 рік. Однак відповідачка залишила лист-вимогу №53 від 05.03.2020 без відповіді та задоволення (а.с.16).
2.6. 01.04.2020 Підприємством складено акт, який підписано як комісією у складі заступника директора Підприємства Княжика О.М., охоронника ОСОБА_2, контролера ринку ОСОБА_3 та депутата Коростишівської міської ради Станчика С.М., про те, що станом на дату його складання відповідачка не звільнила від товару кіоск, який розміщений на торговельному майданчику №206, що унеможливлює його переміщення на штрафмайданчик.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд Житомирської області рішенням від 22.12.2020 у справі №906/564/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021, у задоволенні позову відмовив.
3.2. Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з обставин недоведеності позивачем місцезнаходження торговельного місця №206 на території кооперативного ринку на час звернення з цим позовом.
3.3. Суди зазначили, що оскільки відповідачка припинила господарську діяльність, а тому згідно з правилами торгівлі на ринку не може здійснювати торгівлю, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 продовжує використовувати торгівельні місця.
3.4. За оцінкою судів доказів наявності товару в кіоску на торговельному майданчику №206, який є власністю ОСОБА_1, матеріали справи не містять.
3.5. Акт від 01.04.2020, який складений комісією позивача, не є належним доказом продовження використання торговельного місця ОСОБА_1 та наявності умислу у відповідача на ухилення від повернення об`єкта оренди.
3.6. При цьому, надавши преюдиціальне значення рішенню Господарського суду Житомирської області у іншій справі №906/745/19 за участі тих самих сторін, що і у справі №906/564/20, суди попередніх інстанцій розцінили вимогу позивача про стягнення з відповідачки подвійної неустойки за час користування торговельним майданчиком №206 в розмірі 39582,20 грн за період з 01.04.2016 по 01.05.2020, як зловживання правом та порушення таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи
4.1. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 та рішенням Господарського суду Житомирської області 22.12.2020 у справі №906/564/20, Підприємство звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
4.2. У якості підстави касаційного оскарження скаржник вказав пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, Верховного Суду, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі №910/9328/17, від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 28.08.2018 у справі №913/155/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, від 20.11.2020 у справі №916/1319/19 щодо застосування частини другої статті 785 ЦК України.
4.3. Скаржник зазначає, що встановлене нормою частини другої статті 785 ЦК України право на стягнення неустойки пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди, а не з фактичним користуванням майном чи перебуванням орендаря на відповідній території.
4.4. На думку скаржника суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про те, що припинення відповідачкою підприємницької діяльності в якості фізичної особи - підприємця, не свідчить про виконання нею зобов`язання щодо звільнення орендованого майна, внаслідок чого суди необґрунтовано звільнили відповідачку від виконання зобов`язань, передбачених умовами договору та частиною першою статті 785 ЦК України.
4.5. На переконання скаржника необґрунтованим є також висновок судів попередніх інстанцій про те, що відповідач допускає бездіяльність щодо використання свого права, визначеного умовами договору оренди на переміщення спірного кіоску на штрафмайданчик ринку, оскільки вчинення такої дії є правом орендодавця, а не обов`язком і застосовується за його волевиявленням та за відсутності умисного ухилення орендаря щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди.
4.6. ОСОБА_1 не скористалась своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подала до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
5.2. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо (аналогічна права позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 03.11.2020 у справі №920/611/19).
5.3. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.
5.4. З матеріалів справи вбачається, що спір виник за договором оренди №247 внаслідок неповернення відповідачкою об`єкта оренди - торговельного майданчика №206 після припинення 25.06.2014 цього договору.
Щодо припинення договору
5.5. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 75 ГПК України).
5.6. При вирішення спору у цій справі, суди встановили обставину закінчення строку дії договору №247 - 25.06.2014 (день одержання орендарем претензії №177 від 25.06.2014, у якій зокрема містилась вимога про повернення майна), пославшись на те, що така обставина встановлена у рішенні Господарського суду Житомирської області від 14.07.2016, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.08.2018, у справі №906/422/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Підприємства неустойки в розмірі подвійної плати за користування торговельним майданчиком №206 за період з 28.06.2014 по 01.04.2016 на загальну суму 17044,56 грн на підставі частини другої статті 785 ЦК України.
5.7. Колегія суддів погоджується з тим, що судом у наведеній справі встановлено обставину припинення договору №247 у червні 2014 року, яка не потребує доказування у цій справі, втім не внаслідок закінчення строку його дії, а внаслідок односторонньої відмови орендодавця від договору оренди у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору щодо сплати орендної плати, і не 25.06.2014, а 27.06.2014, у день отримання претензії №177 від 25.06.2014, яку вручено 27.06.2014, що не було досліджено судами належним чином.
5.8. Колегія суддів зазначає, що обставин щодо укладення сторонами інших договорів стосовно оренди торговельного майданчику №206 судами не встановлено, а відповідачкою під час розгляду справи не доводились.
5.9. Отже, договір оренди №247 припинив свою дію на час звернення Підприємства з позовом у справі №906/422/16 і будь-яких інших/нових правовідносин у сторін конфлікту стосовно користування торговельним майданчиком №206 не виникало.
5.10. Водночас, покладаючи в основу оскаржуваних судових рішень висновок про недоведеність Підприємством місцезнаходження торговельного місця №206 на території кооперативного ринку на час звернення з цим позовом та розміщення на ньому кіоску ОСОБА_1, належного їй на праві власності, яка у січні 2018 році припинила підприємницьку діяльність, а також про зловживання позивачем правом внаслідок звернення до суду з вимогою про стягнення суми неустойки, суди попередніх інстанцій, посилаючись на преюдиціальність обставин, встановлених в судовому рішенні по справі №906/745/19, помилково не врахували такого.
Щодо правового режиму користування майном у разі припинення договору найму (оренди)
5.11. Верховний Суд зазначає, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов договору найму та норм закону.
5.12. Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
5.13. За змістом наведеної норми припинення договору найму (оренди) означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, та виникнення обов`язку негайно повернути предмет оренди.
5.14. Після припинення договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
5.15. Судами не дано оцінки змісту пункту 4.3.8 договору оренди №247, яким сторонами унормовано, що орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об`єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря.
5.16. Суди обох інстанцій не встановили обставин, які б засвідчували факт повернення ОСОБА_1 предмету договору оренди №247, який вона отримала від позивача та використовувала, що підтверджується обставинами, встановленими у справі №906/422/16, і який саме вимагав звільнити позивач. Натомість суди не дослідивши у повній мірі обставин, встановлених у рішенні у цій справі (в тому числі і в частині прав позивача щодо предмету оренди), вийшли за межі предмету доказування, встановивши недоведення Підприємством місцезнаходження торговельного місця на території кооперативного ринку, оскільки у цій справі не розглядався спір про визнання за позивачем права власності або права користування стосовно торговельного майданчику №206.
5.17. При цьому суди помилково не дали оцінці тій обставині, що позивач просив звільнити від майна відповідачки саме той предмет оренди, який він їй передав і який вона мала повернути саме позивачу, де б він не знаходився, оскільки матеріали справи не містять ані доказів, ані позиції відповідачки, відповідно до яких належний останній на праві власності кіоск розміщено не на території кооперативного ринку.