Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/123/20 (провадження № 11-65заі21)
28 квітня 2021 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання сільських голів, депутатів сільрад і селян «Порятунок села» до Верховної Ради України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Апарату Верховної Ради України, про зобов`язання вчинити дії за апеляційною скаргою Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання сільських голів, депутатів сільрад і селян «Порятунок села» на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2021 року і постановою від 28 квітня 2021 року апеляційну скаргу задовольнила частково, змінивши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2021 року, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Водночас із рішенням Великої Палати Верхового Суду не погоджуюсь з огляду на таке.
1. 28 листопада 2012 року набрав чинності Закон України «Про всеукраїнський референдум» (далі - Закон № 5475-VI), пунктом 4 розділу XIII «Прикінцеві положення» якого визнано нечинним Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (далі - Закон № 1286-XII) з дня офіційного оприлюднення Закону № 5475-VI.
2. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 квітня 2018 року № 4-р/2018 у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про всеукраїнський референдум» зазначений Закон визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
3. У цьому ж Рішенні зазначено, що Закон № 5475-VI зі змінами втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
4. Звертаючись до суду, Громадська організація «Всеукраїнське об`єднання сільських голів, депутатів сільрад і селян «Порятунок села» (далі - ГО «Порятунок села») просила суд зобов`язати Верховну раду України (далі - ВРУ) привести у відповідність інформацію на офіційному вебсайті ВРУ (вебпорталі https://rada.gov.ua/) про чинність Закону № 1286-XII шляхом розміщення такої інформації: «Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» № 1286-XII від 03 липня 1991 року є чинним»
5. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на офіційному вебсайті ВРУ розміщено недостовірну інформацію про втрату чинності Законом № 1286-ХІІ. Мотивує це тим, що така інформація суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 жовтня 2019 року у справі № 826/17872/18, відповідно до яких з дня прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 квітня 2018 року у справі № 4-р про визнання неконституційним Закону № 5475-VI відновив свою дію Закон № 1286-ХІІ.
6. Обґрунтовуючи свою позицію в цій справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
6.1 Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
6.2 Зазначена норма Конституції України кореспондується з положенням статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» (далі - № 2136?VIII).
6.3 У висновках Конституційного Суду України, викладених у Рішенні від 24 грудня 1997 року у справі № 8-зп/1997, зазначено: «Частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю».
6.4 Відповідно до статті 97 Закону № 2136-VIII Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
6.5 Повноваження Конституційного Суду України відтерміновувати дату втрати чинності або відновлення чинності попередньої редакції нормативно-правового акта є одним зі способів запобігання негативним юридичним наслідкам в результаті визнання акта неконституційним, а також, як правильно зазначив суд першої інстанції, правовим способом усунення прогалин у законодавстві.
6.6 Зазначене не суперечить принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки в межах процедури конституційного контролю Конституційний Суд України не може не враховувати юридичні наслідки своїх рішень, а має прогнозувати такі наслідки та за наявності підстав, запобігати їх негативному впливу на суспільні правовідносини.
6.7 Крім того, встановлення Конституційним Судом України строку дії в часі нормативно-правового акта, який визнаний неконституційним, не створює но