Постанова
іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 199/8951/19
провадження № 51-6190км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Нескородяного А.М.,
захисників Дивляша О.В., Нагорної Н.О.,
а також, у режимі відеоконференції:
представників потерпілих Одинцової І.М., Галабурди Н.А.,
потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 та його захисника Дивляша О.В. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000757, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Козачий Гай, Синельниківського району, Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 1 липня 2020 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та цивільного позову.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 21 вересня 2019 року, приблизно о 12:00, керуючи технічно справним автобусом "АС АС-Р 4234 Мрія", д.н.з. НОМЕР_1, який належить Відділу освіти Синельниківської районної державної адміністрації, рухаючись зі швидкістю приблизно 50 км/час по крайній правій смузі проїзної частини вул. Донецьке шосе в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпро, був неуважним до дорожньої обстановки та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) та дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР України, по якому зліва направо відносно напрямку руху транспортного засобу рухався ОСОБА_4, не зменшив швидкість руху, аж до зупинки автобуса, та не дав дорогу пішоходу,внаслідок чого в районі електроопори № 319 скоїв на нього наїзд.
У результаті порушення ОСОБА_3 вимог п. 18.1 ПДР України відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пішохід ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_3, зазначаючи про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить змінити судові рішеннята на підставі положень ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Стверджує, що суди належним чином не взяли до уваги всіх даних про його особу, зокрема відомості про його тяжкі захворювання. Крім цього, вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про декларативне, а не дійсне його щире каяття, внаслідок чого не врахував наявність обставини, що пом`якшує покарання.
Захисник Дивляш О.В. у поданій касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що місцевий суд, не ініціювавши питання щодо складання досудової доповіді відносно ОСОБА_3, призначив останньому за відсутності вичерпних даних про особу винного покарання, яке є надмірно суворим. На його думку, апеляційний суд, у свою чергу, не зважив на допущені порушення й необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
Потерпілий ОСОБА_1 у письмових запереченнях не підтримав вимоги касаційних скарг та просив залишити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_3 без зміни як законні.
Під час касаційного розгляду захисник Дивляш О.В. просив задовольнити подану ним касаційну скаргу на викладених у ній підставах та погодився із доводами касаційної скарги ОСОБА_3 про суворість призначеного покарання.
Захисник Нагорна Н.О. підтримала доводи касаційних скарг захисника Дивляша О.В. і засудженого ОСОБА_3 та просила на підставі ст. 75 КК України звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
Представники потерпілих Одинцова І.М., Галабурда Н.А., потерпілі ОСОБА_1, ОСОБА_2 заперечували проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважали покарання призначене ОСОБА_3, таким, що відповідає вимогам статей 50 та 65 КК України.
Прокурор Нескородяний А.М. просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_3 без зміни як законні, а касаційні скарги засудженого та захисника - без задоволення як необґрунтовані.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_3 у його вчиненні у касаційних скаргах не оспорюються.
Доводи засудженого та захисника, наведені ними у касаційних скаргах, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі через суворість є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, суду, окрім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши і оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.
Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_3 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, а також дані про особу винного, зокрема похилий вік, наявні захворювання, відсутність судимостей та позитивну характеристику.
На підставі цих даних у їх сукупності, а також враховуючи відсутність у обвинуваченого щирого каяття, суд першої інстанції призначив ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, яке слід відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного засудженому покарання, взяв до уваги обставини, які були враховані районним судом, та дійшов висновку, що апеляційна скарга захисника із вимогою звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, задоволенню не підлягає, а суб`єктивні та об`єктивні чинники, про які зазначала сторона захисту, вже були враховані при призначенні міри примусу, що є наближеною до нижньої межі, визначеної ч. 2 ст. 286 КК України.
Враховуючи зазначені дані, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_3 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Натомість, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке хоча і є необережним злочином, однак має наслідком смерть людини, декларативне визнання вини та не відшкодування потерпілій стороні завданої шкоди, правові підстави та умови для застосування до ОСОБА_3 інституту засудження з випробуванням у даному кримінальному провадженні відсутні.
При цьому, його позитивна характеристика та відсутність фактів притягнення до відповідальності за порушення у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, самі по собі не можуть бути противагою суспільній небезпечності вчиненого ним протиправного діяння.
Також, слід зазначити, щопопри твердження засудженого про неможливість за станом здоров`я відбувати покарання у виді позбавлення волі, вказане не є безумовною підставою для призначення останньому міри примусу з випробуванням, а є питанням, яке підлягає вирішенню за визначених законом випадків у порядку виконання вироку.
Щодо доводів захисника Дивляша О.В. про істотне порушення місцевим судом вимог процесуального закону, то слід вказати, що відсутність досудової доповіді, з огляду на положення ст. 412 КПК України, у даному випадку не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Так, за положеннями статей 314 та 314-1 КПК України доручення органу пробації скласти досудову доповідь є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов`язковим.
Із досліджених матеріалів кримінального провадження вбачається, що жоден із учасниківне порушував перед судом питання про складання досудової доповіді для повноти соціально-психологічної характеристики ОСОБА_3, а сторона захисту у судах першої та апеляційної інстанції з власної ініціативи надала значну кількість документів, що повною мірою характеризують його особу та стан здоров`я.
Зважаючи на викладене, твердження захисника про доцільність доручення представнику органу пробації зібрати додаткові дані про особу засудженого є необґрунтованими, а сукупність відомостей, які були в розпорядженні суду, дозволили призначити ОСОБА_3 міру примусу, що є адекватною характеру вчинених ним дій та їх небезпечності.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування або зміни судових рішень, а тому касаційні скарги засудженого та захисника не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд