ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/1785/17
провадження № 51-1302км19
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Голубицького С. С.,
суддів Стефанів Н. С., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,
прокурора Кузнецова С. М.,
представника потерпілого адвоката Санченка Р. Г.,
представника цивільного відповідача Рикової Н. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Конюшко Д. Б., представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Санченка Р. Г. та представника цивільного відповідача - КП "Центр організації дорожнього руху" Чернія В. Д. на вирок Київського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12016100000001665 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кобижча Бобровицького району Чернігівської області, жителя м. Києва,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у порушенні правил дорожнього руху, що заподіяло потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання про долю речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1, стягнуто у солідарному порядку з засудженого ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" на його користь:
- 27 405,42 грн - у рахунок відшкодування матеріальної шкоди;
- 50 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- 12 800 грн - процесуальних витрат на правову допомогу.
Також стягнуто з ПрАТ "Українська пожежно - страхова компанія" на користь потерпілого 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Районний суд установив, що ОСОБА_2 07 жовтня 2016 року приблизно о 13:15 під час виконання ремонтних робіт на площі Харківській у м. Києві, керуючи автомобілем "ГАЗ-3307" у порушення вимог підпункту "б" пункту 2.3. та пунктів 10.1., 10.9. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) проявив неуважність, при здійсненні руху заднім ходом не звернувся за допомогою до інших осіб, унаслідок чого здійснив наїзд на працівника ремонтної бригади - потерпілого ОСОБА_1, що заподіяло останньому тяжких тілесних ушкоджень.
При перегляді вироку 14 лютого 2019 року Київський апеляційний суд вказане рішення у частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та на підставі ст. 75 КК звільнив останнього від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Також цей суд ухвалив нове рішення в частині цивільного позову. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" на користь потерпілого ОСОБА_1 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішення місцевого суду щодо вимог цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ "Українська пожежно - страхова компанія" моральної шкоди скасував та призначив у цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Конюшко Д. Б. просить скасувати вирок апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і призначити новий розгляд у цьому суді.
Зазначає, що поза увагою апеляційного суду та без належної оцінки залишилося те, що позбавлення засудженого права керувати транспортними засобами потягне за собою втрату ним робочого місця, оскільки останній є досвідченим водієм з понад 30 річним стажем і його трудова діяльність безпосередньо пов`язана з керуванням цими засобами.
Стверджує, що судами обох інстанцій неправильно вирішено цивільний позов потерпілого, так як цивільно-правова відповідальність автомобіля, яким керував ОСОБА_2, та який належить КП "Центр організації дорожнього руху" була застрахована, а тому завдану потерпілому шкоду в межах ліміту страхового відшкодування необхідно було стягнути зі страхової компанії ПрАТ "Українська пожежно - страхова компанія". Також у порушення вимог цивільного та кримінального процесуального законодавства судами обох інстанцій прийнято неправильне рішення про солідарну цивільно - правову відповідальність ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" щодо відшкодування потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди, а відтак оскаржуваний вирок апеляційного суду, на думку захисника, був ухвалений без додержання вимог статей 128, 129, 370 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Представник цивільного відповідача Черній В. Д. у касаційній скарзі просить змінити вирок апеляційного суду та зменшити суму, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" на користь потерпілого ОСОБА_1 у відшкодування завданої моральної шкоди до 50 000 грн.
На переконання останнього, у своєму рішенні апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів у доведеність свого висновку про необхідність збільшити до 200 000 грн суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільних відповідачів на користь потерпілого, у зв`язку з чим ухвалений цим судом вирок в частині вирішення цивільного позову не ґрунтується на вимогах закону і підлягає зміні.
У касаційній скарзі представник потерпілого адвокат Санченко Р. Г. просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляду цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
На доведеність своїх вимог представник потерпілого зазначає, що апеляційний суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_2 свою вину у вчиненому фактично не визнав, щиро не розкаявся і завдану потерпілому шкоду не відшкодував, а тому вважає, що призначене цим судом останньому покарання не відповідає характеру та тяжкості вчиненого ним злочину і є явно несправедливим через м`якість.
Також він вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільних відповідачів на користь ОСОБА_1, є малою, оскільки ця сума не відповідає характеру та обсягу фізичних і душевних страждань, які переніс потерпілий в результаті дій ОСОБА_2, і, зокрема, не відповідає ступеню отриманих ним тілесних ушкоджень, що призвели до тривалого розладу здоров`я та позбавили його можливості працювати і вести звичайний спосіб життя.
Позиція учасників в суді касаційної інстанції
Представник потерпілого адвокат Санченко Р. Г. підтримав свою касаційну скаргу, у задоволенні касаційних скарг інших учасників просив відмовити.
Представник цивільного відповідача Рикова Н. В. просила задовольнити касаційну скаргу КП "Центр організації дорожнього руху", у задоволенні касаційної скарги представника потерпілого відмовити, а вирішення питання щодо касаційної скарги захисника Конюшко Д. Б. поклала на розсуд колегії суддів.
Прокурор просив відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити оскаржуваний вирок в силі.
Інших учасників було належним чином повідомлено про час і місце касаційного розгляду справи, однак вони у судове засідання не з`явилися.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку про таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок судів обох інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах не оспорюються.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують. Як випливає зі змісту ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності у суду обґрунтованих підстав дійти висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без його ізоляції від суспільства.
Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону апеляційний суд повністю дотримався. При призначенні покарання ОСОБА_2 цей суд врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, необережну форму вини, конкретні обставини ДТП та дані про особу засудженого, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, характеризується виключно позитивно і на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також часткове відшкодування ним завданої шкоди потерпілому.
Разом з цим, зважаючи на те, що засуджений ОСОБА_2 будучи досвідченим водієм з понад 20 річним стажем припустився грубих порушень ПДР, що призвело до тяжких наслідків - заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_2 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Призначене цим судом ОСОБА_2 покарання за своїм розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, обставинам справи та даним про його особу і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим як унаслідок суворості, так і м`якості колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів касаційних скарг сторін про неправильне вирішення у справі цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 то такі є слушними.
Відповідно до ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов, який розглядається за правилами визначеними цим Кодексом з дотриманням норм і положень Цивільного процесуального кодексу України та Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Потерпілий ОСОБА_1 у кримінальному провадженні заявив цивільний позов в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000 000 грн, у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 27 405, 42 грн, та 12 800 грн витрат на правову допомогу. (т. 1 а. с. 17-35, т. 2 а. с. 6-24 ). Також просив стягнути на його корить з ПрАТ "Українська пожежно - страхова компанія" 26 100 грн у рахунок відшкодування матеріальної та 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди (т. 2 а.с. 6-24).
Ці позовні вимоги суд першої інстанції задовольнив частково, постановивши рішення про солідарне стягнення коштів з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху".
Однак таке рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах норм цивільного права.
Так, згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1172 ЦК, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Згідно з наказом директора КП "Київдорсервіс" (пізніше перейменовано на КП "Центр організації дорожнього руху") від 13 березня 2006 року № 39 ОСОБА_2 був прийнятий на посаду водія спеціального вантажного автомобіля і станом на 07 жовтня 2016 року перебував у трудових відносинах із цим підприємством.
Відповідно до наказу директора підприємства від 6 червня 2006 року № 97 для оперативного вирішення службово - виробничих питань за ОСОБА_2 був закріплений службовий автомобіль "ГАЗ-3307" д. н. з. НОМЕР_1 .
07 жовтня 2016 року згідно подорожнього листа № 115061 ОСОБА_2 на закріпленому автомобілі виконував завдання відповідно до Наряду на виконання робіт, виданого КП "Київдорсервіс". (т. 1 а. с. 192).
Таким чином, на підставі зазначених норм цивільного закону завдану потерпілому шкоду зобов`язане відшкодовувати КП "Центр організації дорожнього руху", як власник джерела підвищеної небезпеки (автомобіля), зважаючи на наявність у нього трудових відносин з ОСОБА_2 . Останнє, у свою чергу, відповідно до положень ст. 1191 ЦК має право заявити вимоги про стягнення цих коштів із засудженого в порядку регресу.
При перегляді вироку місцевого суду ці порушення суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, їх не виправив, а навпаки, прийняв своє рішення про збільшення суми відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого до 200 000 грн та її стягнення з відповідачів у солідарному порядку.
Крім того, поза увагою судів обох інстанцій також залишились і положення ст. 1194 ЦК згідно яких особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/8625764 від 09 жовтня 2015 року, КП "Київдорсервіс" (пізніше КП "Центр організації дорожнього руху") застрахувало автомобіль "ГАЗ-3307" д. н. з. НОМЕР_1 у МФ ПрАТ "Українська пожежно - страхова компанія" зі страховим лімітом за шкоду заподіяну життю і здоров`ю в сумі 100 000 грн та, відповідно, майну в сумі 50 000 грн (т. 1, а. с. 129).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15ц), відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або Законом України від 1 липня 2004 року "Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, рішення апеляційного суду у вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" у солідарному порядку завданої моральної та матеріальної шкоди ухвалено без додержання вимог статей 128, 370 КПК, що перешкодило цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і відповідно до положень ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
За правилами ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необхідним касаційні скарги задовольнити частково, вирок апеляційного суду та в порядку ст. 433 КПК вирок місцевого суду у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 та КП "Центр організації дорожнього руху" у солідарному порядку завданої моральної та матеріальної шкоди скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
При новому розгляді суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене та постановити законне і обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд