Постанова
Іменем України
15 червня 2021 року
місто Київ
справа № 639/7821/16-ц
провадження № 61-924св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У жовтні 2016 року позивачі звернулися до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання укладеним договору позики, визнання права власності.
Позивач на обґрунтування своїх вимог посилався на те, що нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 за кредитні кошти набута квартира АДРЕСА_1 . Після розлучення вона разом з неповнолітньою дочкою залишилася проживати в квартирі, але через економічні проблеми не змогла виплачувати кредит, внаслідок чого виникла заборгованість і загроза звернення стягнення на квартиру. У 2014 році вона познайомилася з відповідачем, який запропонував надати позику у сумі 17 000, 00 дол. США під 3 % річних для виплати кредиту та запевнив у доцільності оформлення не договору позики, а фіктивного договору купівлі-продажу квартири для забезпечення гарантії повернення боргу, зі складанням розписки про анулювання цього договору під час повернення грошових коштів. Для оформлення договору ОСОБА_3 попросив виписати з квартири неповнолітню дитину та запевнив, що вона може і надалі мешкати в квартирі (це право було прописано у договорі, але лише на один рік), що зазначено у договорі і відповідало строку повернення боргу.
Позивач стверджує, що між сторонами укладено договір позики, а договір купівлі-продажу оформлено для приховання іншого правочину. Дійсна і оціночна вартість квартири вдвічі перевищувала суму боргу, проте у договорі продаж квартири здійснено саме за 17 000, 00 дол. США, що еквівалентно 197 200, 00 грн, і ця сума відповідала розміру позики. Зазначає, що у сторін не було наміру досягнути юридичні наслідки, передбачені договором купівлі-продажу, передача квартири не відбулася, договори про надання комунальних послуг не переукладалися, комунальні платежі вона вносила особисто. Виданою розпискою відповідач підтвердив укладення договору позики, за яким позивач виконувала свої обов`язки. У загальній сумі виплатила 10 000, 00 дол. США і це підтверджено аудіозаписом телефонних розмов, коли сторони проводили звірення залишку боргу. Надалі відповідач поставив вимогу про виселення та самоуправно, без відповідного рішення суду, посеред ночі 25 квітня 2017 року, виселив її з дитиною, не дозволивши забрати з квартири особисті речі.
З урахуванням останнього уточнення вимог просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 16 травня 2014 року, визнати укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір позики грошових коштів, застосувати наслідки недійсності правочину, визнавши за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 і стягнути на її користь судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнав, вважав його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 травня 2014 року. Визнано, що 16 травня 2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинено правочин застави спірної квартири для забезпечення виконання продавцем квартири ОСОБА_1, яка діяла за довіреністю ОСОБА_2, свого зобов`язання перед покупцем за договором позики. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладання договору купівлі-продажу волевиявлення жодної із сторін не було направлено на перехід права власності на спірну квартиру, а вчинений сторонами правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Встановлено, що у позивача існували боргові зобов`язання перед відповідачем. Договір був вчинений сторонами для приховування іншого правочину - договору застави з метою повернення ОСОБА_1 позики у сумі 17 000, 00 дол. США. Що стосується позовних вимог у частині застосування наслідків недійсності правочину та визнання права власності на квартиру за позивачем ОСОБА_1, то вони підлягають частковому задоволенню, оскільки на час укладання договору купівлі-продажу спірна квартира АДРЕСА_1 належала не позивачу ОСОБА_1, а за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року зареєстрована за її колишнім чоловіком ОСОБА_2 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що викладені обставини свідчать, що 16 травня 2014 року між ОСОБА_1, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, та ОСОБА_3 фактично укладено саме договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 продала спірну квартиру ОСОБА_3, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 було направлено саме на відчуження, а волевиявлення ОСОБА_3 на купівлю цієї квартири. А тому у суду першої інстанції не було підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним з підстав його удаваності. Посилання позивача на розписку від 16 травня 2014 року, в якій зазначено, що у випадку повернення суми, еквівалентної 17 000, 00 дол. США, до 12 травня 2015 року, з урахуванням відшкодування моральної шкоди у вигляді 3 % в місяць, він зобов`язується розірвати договір купівлі-продажу від 16 травня 2014 року, а також те, що вона щомісячно оплачувала ОСОБА_3 по 500, 00 дол. США проценти та на погашення заборгованості, що є підтвердженням удаваності укладеного договору купівлі-продажу, апеляційним судом не визнано обставиною, що доводить позов.
Зазначені позивачем обставини свідчать лише про наявність певних боргових зобов`язань позивача перед відповідачем. Проте, вони не свідчать про удаваність спірного договору купівлі-продажу та не спростовують волевиявлення сторін щодо наслідків укладання договору купівлі-продажу, зокрема, переходу права власності на спірну квартиру шляхом її відчуження ОСОБА_1 та придбання її ОСОБА_3 . Крім того, відповідно до уточненої позовної заяви позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири і визнати укладеним між ними договір позики грошових коштів та застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом визнання права власності на квартиру за нею. Втім, рішенням суду першої інстанції визнано удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 травня 2014 року, та визнано, що 16 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинено правочин застави квартири АДРЕСА_1, для забезпечення виконання продавцем квартири ОСОБА_1 свого зобов`язання перед покупцем за договором позики. Проте, таких вимог позивачами не заявлялося.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1, не погодившись із судовими рішеннями, у січні 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовувалась неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушенням норм процесуального права. Заявник зазначає, що суд неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази і дійшов необґрунтованих висновків, що наявна у матеріалах справи розписка відповідача, у якій він зобов`язався розірвати оспорюваний договір купівлі-продажу у разі повернення позивачем повної суми заборгованості, не доводять факту удаваності правочину. Судом апеляційної інстанції також не враховано, що позивачка тривалий час проживала у спірній квартирі і фактично була виселена з неї тільки після того, як не змогла виконати обов`язок із повернення відповідачу чергового платежу. Суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, однак суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано із суду першої інстанції копії матеріалів справи, необхідних для розгляду касаційної скарги.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2020 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 16 травня 2014 між ОСОБА_1, яка діяла від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності, посвідченої 04 квітня 2014 року, та ОСОБА_3 укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мірошниченко Т. П., за реєстровим № 2705, договір купівлі-продажу двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1, загальною площею 46, 8 кв. м, житловою площею 28, 6 кв. м, розташованої у будинку АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на праві власності за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року.
Відповідно до пунктів 3, 4 спірного договору ціна квартири сторонами визначається у грошовому еквіваленті дол. США до української гривні. Продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 197 200, 00 грн, що складає 17 000, 00 дол. США, які ОСОБА_1 отримала для ОСОБА_2 повністю від покупця до підписання цього договору у порядку, визначеному законодавством України. Своїми підписами під цим договором сторони підтвердили факт сплати покупцем і одержання грошей продавцем в особі представника, та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру щодо зазначеної суми.
Договір укладено за згодою колишньої дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_1, справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Мірошниченко Т. П. 16 травня 2014 року, за реєстровим № 2704.
Позивач письмово стверджувала, що право користування квартирою у малолітніх та неповнолітніх дітей відсутнє і усю відповідальність за зміст цієї заяви вона бере на себе, про що також нею складено письмову заяву, посвідчену приватним нотаріусом Мірошниченко Т. П. 16 травня 2014 року.
Після укладання договору купівлі-продажу право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 .
Відповідно до розписки від 12 травня 2014 року, складеної власноручно ОСОБА_1 напередодні укладання оспорюваного договору купівлі-продажу, вона, діючи в інтересах ОСОБА_2, отримала від ОСОБА_3 суму у розмірі 17 000, 00 дол. США. Ця сума є повним та кінцевим розрахунком за продаж квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1, діючи в інтересах ОСОБА_2, зобов`язується підготувати увесь пакет документів та підписати у нотаріуса договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Також зазначено, що розписка написана власноручно в здорову глузді та ясному розумі у присутності адвоката Стрельникової І. Г.