Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 2-2106/12
провадження № 61-4178св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
заявник - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Інвест-Кредо",
стягувач - публічне акціонерне товариство "Дельта Банк",
боржник - ОСОБА_1,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 13 листопада
2020 року у складі судді Шевченко Т. М., та постанову Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року у складі колегії суддів:
Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І., у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" про заміну стягувача, боржник - ОСОБА_1,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" ( далі - ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо") звернулося до суду із заявою про заміну сторони, в якій просило замінити стягувача у справі № 2-2106/12, а саме: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") замінити на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо".
В обґрунтування вимог заяви ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" зазначає, що 20 липня 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" було укладено договір про відступлення права вимоги № 2291/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстровим № 851, відповідного до якого ПАТ "Дельта Банк" відступає, а ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" набуває право вимоги до позичальників, застоводавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, сплати грошових коштів, процентів у розмірах, вказаних у додатку № 2 до цього договору, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 як до боржника по поверненню заборгованості за кредитним договором №1886/ФКВ-07
від 01 листопада 2007 року та за іпотечним договором № 1886/Zфквіп-07
від 01 листопада 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за реєстровим номером № 5544.
Відповідно до умов договору № 2291/К про відступлення права вимоги
від 20 липня 2020 року ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" сплатило ПАТ "Дельта-Банк" ціну, визначену у п. 4 цього договору, що підтверджується платіжним дорученням № 41 від 20 липня 2020 року.
У результаті укладання договору, кредитором/іпотекодержателем
у зобов`язанні, що було предметом розгляду у цій справі, стало
ТОВ "ФК Інвест-Кредо", яке згідно з умовами договору набуло право вимагати замість банку належне виконання боржником зобов`язань у межах переданого права.
Заявник вказував на те, що рішення не виконано, заборгованість перед кредитором не погашено, у зв`язку з чим просив суд задовольнити заяву та замінити стягувача ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника -
ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 листопада
2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року,заяву ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" про заміну сторони її правонаступником в справі за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Замінено стягувача ПАТ "Дельта Банк" у справі № 2-2106/12 на
ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо".
Задовольняючи заяву про заміну стягувача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що
ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" є правонаступником ПАТ "Дельта Банк" та новим кредитором у зобов`язальних правовідносинах за договором про відступлення права вимоги, а тому звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони у справі та стягувача у виконавчому листі відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті
15 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки без заміни сторони у справі та стягувача у виконавчому листі правонаступник позбавлений процесуальної можливості вчиняти дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".
На думку судів, вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у справі, оскільки новий кредитор без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
При цьому суди посилалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі № 6-122цс13, Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 6-1355/10.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва
від 13 листопада 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду
від 10 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У травні 2021 року справу № 2-2106/12 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).
Суди першої та апеляційної інстанцій помилково тлумачили норми статей 55, 442 ЦПК України, оскільки з огляду на ухвалення судового рішення у справі та видачу виконавчого листа, у судів на стадії виконання судового рішення були відсутні правові підстави замінювати сторону у справі.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено обставин справи, а саме: факту виконання боржником судового рішення та наявність виконавчого провадження. Судами не було перевірено факту виконання новим кредитором умов договору відступлення права вимоги в частині оплати за відступлення.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду
м. Києва від 04 грудня 2012 року, задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Дельта Банк" 2 162 608,61 грн заборгованості за кредитним договором, а також 1 700,00 грн судового збору, 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 82-83, 119-120, т. 1).
07 лютого 2013 року на підставі рішення суду видано виконавчий лист
№ 2-1206/12.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року видано дублікат виконавчого листа № 2-1206/12 на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року та поновлено ПАТ "Дельта Банк" строк пред`явлення до виконання виконавчого листа
(а. с. 155-158, т. 1).
20 липня 2020 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" було укладено договір про відступлення права вимоги
№ 2291/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л. В. за реєстровим № 851, відповідного до якого ПАТ "Дельта Банк" відступає, а ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" набуває право вимоги до позичальників, застоводавців (іпотекодавців) та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, сплати грошових коштів, процентів у розмірах вказаних у додатку № 2 до цього договору, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 як до боржника по поверненню заборгованості за кредитним договором від 01 листопада
2007 року № 1886/ФКВ-07 та за іпотечним договором від 01 листопада
2007 року № 1886/Zфквіп-07, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л. М. за реєстровим номером № 5544 (а. с. 196-201, т. 1).
ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" сплатило ПАТ "Дельта-Банк" ціну, визначену у п. 4 договору про відступлення права вимоги, що підтверджується платіжним дорученням від 20 липня 2020 року № 41
(а. с. 202, т.1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -
у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі -
ЦК України), визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1 і 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв`язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв`язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п`ятої статті 15 Закону України "Про виконавче провадження", статті 442 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов`язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов`язки в зобов`язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 15 Закону України"Про виконавче провадження", з урахуванням положень статті 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 20 листопада 2013 року № 6-122цс13.
Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Крім того, норма статті 442 ЦПК України має імперативний характер, оскільки в ній прямо визначено правило поведінки, а саме: замінити сторону виконавчого провадження, а не замінювати сторону виконавчого провадження лише у відкритому виконавчому провадженні чи за інших обставин.
Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу. Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості ставити питання про відкриття виконавчого провадження та вчиняти інші дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин.
Заміна сторони виконавчого провадження правонаступником, тобто здійснення процесуального правонаступництва після набрання судовим рішенням законної сили, полягає в поширенні на правонаступників законної сили судового рішення. При цьому на правонаступників законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками - незмінністю, неспростовністю, виключністю, преюдиційністю, виконуваністю.
За таких обставин, звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу стягувача відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження".
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 2-5356/10, підстави для відступу від якого відсутні.
Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.
У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Частиною першою статті 18 ЦПК визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18),
від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц (провадження
№ 61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі
№ 370/2464/17 (провадження 61-39193св18).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 (провадження № 12-39гс20) зроблено висновок про те, що навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов`язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.
Правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.
Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва у всіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
У вказаній постанові Великою Палатою Верховного Суду досліджувалося питання застосування правового механізму, передбаченого статтями 52,
334 ГПК України, які не відрізняються за своїм змістом від приписів статей 55 та 442 ЦПК України відповідно та передбачають підстави та умови заміни особи у правовідносинах, у яких виник спір, та наслідки вибуття однієї із сторін виконавчого.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи. Отже, заміна у разі вибуття сторони виконавчого провадження правонаступником (стаття 334 ГПК України) має відбуватися
з одночасною заміною правонаступником відповідного учасника справи.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України (аналогічній статті 55 ЦПК України). У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою.
Таким чином, особа, яка вважає себе правонаступником позивача/стягувача та бажає набути та реалізувати існуючі процесуальні права, притаманні позивачу/стягувачу (на оскарження судового рішення та/або постанови державного виконавця, подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), може заявити про заміну сторони у справі, ініціювавши відкриття відповідної стадії процесу.
З огляду на зазначене, встановивши, що відбулася заміна кредитора
у зобов`язанні, у зв`язку з чим ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо" є новим кредитором у фінансових правовідносинах з боржником ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
і апеляційний суд, обґрунтовано вважав наявними правові підстави для заміни стягувача ПАТ "Дельта Банк" у справі № 2-2106/12 на ТОВ "Фінансова компанія Інвест-Кредо".
Таким чином, з урахуванням зазначених норм права та релевантної практики Верховного Суду, доводи касаційної скарги про помилковість тлумачення у цій справі судами першої та апеляційної інстанцій статей 55, 442 ЦПК України, оскільки у судів на стадії виконання судового рішення були відсутні правові підстави замінювати сторону у справі, є безпідставними та відхиляється колегією суддів.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено обставин справи, не перевірено факту виконання новим кредитором умов договору відступлення права вимоги в частині оплати за відступлення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказаний факт встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, а тому зазначені доводи спрямовані виключно на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.
Обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду