Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 753/7530/20
провадження № 61-4216св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Сьома Київська державна нотаріальна контора,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року у складі судді Комаревцевої Л. В., та на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Сьома Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Сьома Київська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5, який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5, який на день смерті проживав у м. Києві. Після смерті батька відкрилася спадщина, яка складається з квартири
АДРЕСА_1 . Крім позивача спадкоємцями першої черги є його брати: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, зі слів родичів позивачу стало відомо про те, що спадкодавцем було складено заповіт на ім`я онука - ОСОБА_2 .
Позивач посилався на те, що з 1997 року він є особою з інвалідністю,
у вересні 2017 року йому ампутовано праву нижню кінцівку та протягом 2018 року він проходив реабілітацію.
За захистом свого спадкового права ОСОБА_1 звернувся лише
25 березня 2020 року, подавши відповідну заяву до Сьомої Київської державної нотаріальної контори, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини та ненаданням документів на підтвердження факту прийняття спадщини.
Посилаючись на те, що встановлений законом строк для оформлення спадкових прав було пропущено із поважних причин, а саме: у зв`язку з проходженням реабілітації та лікування, ОСОБА_1 просив суд визначити йому додатковий строк тривалістю три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, не обґрунтовано обставин поважності пропуску строку, які давали б підстави для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Операційні втручання, на які посилається позивач, мали місце у
2013-2014 роках та у вересні 2017 року, тобто до моменту смерті спадкодавця та відкриття спадщини. Позивачем не доведено, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він проходив реабілітацію, потребував стороннього догляду, а стан його здоров`я був таким, що позивач фізично не мав можливості подати заяву до нотаріальної контори особисто або надіслати її поштою з належно засвідченою справжністю підпису. Крім того, позивачем не доведено, що станом на момент подання заяви про прийняття спадщини, тобто 25 березня 2020 року, стан його здоров`я був кращий, ніж протягом визначеного законом строку на прийняття спадщини.
Встановивши відсутність поважних причин, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє спадкове право шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, суди вважали за необхідне в задоволенні позову відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_6, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 листопада 2020 року та на постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У травні 2021 року справу № 753/7530/20 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 березня 2020 року у справі
№ 314/2550/17, відповідно до якого, зокрема, поважними причинами пропуску строку визнаються тривала хвороба спадкоємця та велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємця і місцем знаходженням спадкового майна.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 285/968/19 зроблено висновок про те, що якщо тяжка хвороба спадкоємця призводить до таких наслідків, як обмеження життєдіяльності, зниження здатності спілкування з оточуючими, порушення можливості виконувати соціальні ролі, перешкоджанні їх інтеграції в суспільстві, продуктивній взаємодії з ним, така обставина є непереборною.
Також при вирішенні таких спорів необхідно враховувати в сукупності вік позивача, його захворювання, які мають системний, хронічний характер, та за своєю тяжкістю не відносяться до хвороб, які швидко виліковуються (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у праві № 612/728/17).
Суди не звернули увагу на те, що поважною причиною пропуску строку на звернення до нотаріуса з відповідною заявою, стала тривала хвороба позивача, що є причиною, пов`язаною з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами.
Крім того, нотаріус не вчинив відповідні дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та не здійснив виклик спадкоємця, що суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові
від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18.
Доводи інших учасників справи
У травні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що у позивача відсутні будь-які поважні причини пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, оскільки зазначені обставини, що стосуються стану його здоров`я, виникли ще до відкриття спадщини. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що протягом шести місяців із моменту відкриття спадщини він проходив реабілітацію, потребував стороннього догляду, а стан його здоров`я не дозволяв подати заяву до нотаріальної контори особисто чи направити її поштою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та
ОСОБА_7, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 13).
27 квітня 2017 року спадкодавець ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 (а. с. 100).
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 14).
Відповідно до спадкової справи № 466/2018 встановлено, що 10 серпня
2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_4 (а. с. 67).
06 вересня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_3 (а. с. 74, зворот).
20 жовтня 2018 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернувся ОСОБА_2 (а. с. 78, зворот).
30 жовтня 2018 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса із заявою, відповідно до якої просив не видавати свідоцтво про право на спадщину будь-якій стороні, оскільки звертатиметься до суду (а. с. 81, зворот).
06 листопада 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою про визнання заповіту недійсним у справі № 753/21838/18. Рішення по суті спору не ухвалено (а. с. 84).
25 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а. с. 102).
Згідно з листом від 26 березня 2020 року за вих. № 1029/02-14 державний нотаріус Сьомої Київської державної нотаріальної контори повідомив ОСОБА_1 про те, що якщо спадкоємець протягом шести місяців з моменту смерті спадкодавця не подав заяву про прийняття спадщини згідно зі статтею 1272 ЦК України, він вважається таким, що її не прийняв. Оскільки заяву позивачем не було подано у визначений строк, він вважається таким, що не прийняв спадщину, а тому рекомендовано звернутися до суду (а. с. 12).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 681231 від 21 серпня 2018 року ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3, за результатами огляду 19 червня
2018 року встановлено другу групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС безстроково. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: нагляд та лікування у хірурга, ендокринолога, невропатолога, терапевта, амбулаторне лікування 1-2 рази на рік (а. с. 18).
Згідно із випискою лікаря-терапевта вищої категорії Олешківської лікарської амбулаторії ОСОБА_8 із амбулаторної карти хворого ОСОБА_1 він дійсно перебуває на диспансерному обліку в Олешківській лікарській амбулаторії з 2013 року у лікаря ендокринолога та лікаря терапевта.
З 2012 року перебуває на обліку у лікаря офтальмолога з діагнозом: "Незріла ускладнена катаракта обох очей". У 2013 на фоні протікання важкого перебігу цукрового діабету проведено ампутацію 2-го пальця лівої стопи.
У 2014 році проведено операцію некректомію 4-го пальця лівої стопи.
У 2017 році на фоні облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок проведено ампутацію правої нижньої кінцівки. Отримує інсулінозамісну терапію з 2013 року з приводу цукрового діабету. З 03 березня 2016 отримує постійне лікування, яке призначає лікар невролог. У 2016 році діагностовано фіброміому сідничної ділянки. З 2017 року згідно із програмою "Доступні ліки" отримує препарати для лікування гіпертонічної хвороби. Стан здоров`я тяжкий. Потребує стороннього догляду та постійного прийому медикаментів (а. с. 125).
Згідно із відповіддю Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства від 28 жовтня 2020 року № 1697/02
ОСОБА_1 був забезпечений за направленням від 19 жовтня 2017 року
№ 290 протезом стегна модульного типу з чотириланковим колінним вузлом 3 мобільності для пацієнтів вагою до 100 кг 13 грудня 2017 року з терміном експлуатації 3 роки (а. с. 139).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -
у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави;
2) ці обставини визнані судом поважними.
Схожий за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, з яким погодився Верховний Суд у постановах від 01 квітня 2019 року у справі
№ 643/3049/16-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Разом із тим, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
При цьому, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він
не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця або інших обставин, що визнані судом неповажними, то правові підстави для визначення додаткового строку
для прийняття спадщини відсутні.
Звертаючись до суду із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що залишилася після смерті батька ОСОБА_5, позивач посилався на те, що встановлений законом строк для оформлення спадкових прав було пропущено із поважних причин, а саме: у зв`язку з проходженням реабілітації та лікування після того, як у
вересні 2017 року йому було ампутовано ногу, крім того, відстань між місцем проживання позивача та місцем відкриття спадщини є значною.
Рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними
у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки операційні втручання, на які посилається позивач, мали місце у 2013-2014 роках та у вересні 2017 року, тобто до моменту смерті спадкодавця та відкриття спадщини. Позивачем не доведено, що протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він проходив реабілітацію, потребував стороннього догляду, а стан його здоров`я був таким, що позивач фізично не мав можливості подати заяву до нотаріальної контори особисто або надіслати її поштою з належно засвідченою справжністю підпису. Крім того, позивачем не доведено, що станом на момент подання заяви про прийняття спадщини, тобто 25 березня 2020 року, стан його здоров`я був кращий, ніж протягом визначеного законом строку на прийняття спадщини.
Таким чином, встановивши відсутність поважних причин, які об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє спадкове право шляхом звернення із заявою про прийняття спадщини, суди вважали також відсутніми правові підстави для задоволення позову та визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі
№ 172/888/18 зроблено правовий висновок такого змісту: "На час звернення до нотаріальної контори стан здоров`я позивача не змінився, на лікуванні він не перебував, а тому відсутні підстави для висновку, що хвороба позивача була об`єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Таким чином,
у позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини".
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі
№ 496/3234/19 зроблено висновок про те, що сам факт захворювання позивача не свідчить про те, що вона фізично не могла прибути до нотаріуса для подання заяви про прийняття спадщини або направити таку заяву засобами поштового зв`язку, чи не могла запросити нотаріуса для складення відповідної заяви за місцем свого проживання у разі неможливості подати заяву до нотаріальної контори особисто у разі хвороби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду
від 20 травня 2021 року у справі № 417/7171/19, що свідчить про сталість судової практики при застосуванні правового механізму, передбаченого статтею 1272 ЦК України, та надання додаткового строку для прийняття спадщини.
Таким чином, колегія суддів із урахуванням вказаних норм матеріального права та релевантної судової практики погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що сам факт операційних втручань у вересні 2017 року, тобто ще до моменту відкриття спадщини,не є тією безумовною підставою, з якою закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Виходячи зі встановлених на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок судів про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є правильним, оскільки наведені позивачем причини не є об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути визнані поважними для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Зазначені позивачем обставини не перешкоджали останньому подати протягом шести місяців заяву про прийняття спадщини шляхом надіслання поштою такої заяви із нотаріальним засвідченням справжності підпису.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах
від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 285/968/19, від 28 серпня 2019 року у праві № 612/728/17, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини та підстави звернення до суду.
Так, у справі № 314/2550/17, на яку посилається в касаційній скарзі
ОСОБА_1, судами беззаперечно встановлено факт народження позивачем дитини незадовго до смерті спадкодавця, її лікування в умовах стаціонару
в період строку для подання заяви про прийняття спадщини, а також незначний період пропуску строку для подання нотаріусу заяви на прийняття спадщини, у зв`язку з чим суди вважали поважними причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 285/968/19 судами беззаперечно встановлено, що позивач постійно хворіла та мала істотні вади здоров`я, встановлено факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні у період визначений законом для прийняття спадщини та перенесення хірургічного втручання у зазначений період.
У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у праві № 612/728/17 встановлено тяжкий стан здоров`я позивача після перенесеного інсульту та взято до уваги незначний проміжок часу (чотири місяці), який пропущено позивачем, оскільки цей пропуск пов`язаний із його тяжким станом.
Колегія суддів наголошує, що при вирішенні питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, а обов`язок їх доведеності покладається на позивача.
У справі, що переглядається, судами не встановлено, а позивачем не доведено, що протягом шести місяців із дня відкриття спадщини він проходив реабілітацію, перебував на лікуванні, потребував стороннього догляду, а стан його здоров`я був таким, що свідчить про неможливість позивача подати заяву до нотаріальної контори особисто або надіслати її поштою з належно засвідченою справжністю підпису. Так само позивачем не доведено, що станом на момент подання заяви про прийняття спадщини ( 25 березня 2020 року ) стан його здоров`я змінився та покращився.
Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у вказаних постановах, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, правове обґрунтування та підстави заявлених вимог не є тотожними.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що нотаріус не вчинив відповідні дії для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини та не здійснив виклик спадкоємця з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, оскільки у зазначеній справі встановлено, що при заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру встановила наявність заповіту спадкоємця за заповітом, складеного на користь позивача, проте не вчинила відповідних дій для повідомлення позивача про відкриття спадщини. Тобто правовою підставою позову у вказаній справі було незнання спадкоємця про наявність заповіту, складеного на його ім`я. Разом із тим, у справі, що переглядається, встановлено, що 27 квітня
2017 року спадкодавець ОСОБА_5 склав заповіт, яким все своє майно заповів іншому спадкоємцю - ОСОБА_2 . Крім того, вказані обставини не були правовим обґрунтуванням позовних вимог.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів по суті спору.
Доводи касаційної скарги загалом зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду