Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 373/43/20
провадження № 61-16523св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Переяславська міська рада Київської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області
від 03 червня 2020 року у складі судді Свояка Д. В., та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:
Таргоній Д. О., Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., у справі за позовом
ОСОБА_1 до Переяславської міської ради Київської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за набувальною давністю,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Переяславської міської ради Київської області, третя особа - ОСОБА_2, про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області від 04 вересня 2017 року № 98-42/2 VII
"Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для подальшого оформлення права власності на земельні ділянки ОСОБА_1" надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для подальшого оформлення права власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1000 га в межах м. Переяслав-Хмельницького, присвоївши земельній ділянці поштову адресу: АДРЕСА_1 .
Позивач є потерпілою від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким, зокрема, передбачено обов`язкове відведення місцевими радами земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, тобто має першочергове право на отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказаною ділянкою вона відкрито і безперервно користувалася з 1992 року.
Незважаючи на неодноразові звернення позивача до Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області про погодження та затвердження вказаного проекту землеустрою за набувальною давністю, вказане питання не виносилося на сесію міської ради.
Посилаючись на положення статті 344 ЦК України, з урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 60-66, т. 1), ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки позивач вільно та безперервно протягом більше десяти років володіє спірною земельною ділянкою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності порушення прав позивача.
Оскільки проект землеустрою, який поданий позивачем на затвердження, не був погоджений у визначеному порядку, нею не було набуто право власності та були відсутні підстави для "правомірного очікування" такого набуття, суди вважали відсутніми правові підстави для задоволення позову.
Крім того, ОСОБА_1 не було надано доказів перебування спірної земельної ділянки в користуванні позивача саме з 1992 року, а тому, враховуючи той факт, що для набуття права власності на земельні ділянки за набувальною давністю встановлено особливий порядок, а суть вимог позивача полягає не в оцінці правомірності чи неправомірності відмови органу місцевого самоврядування передати їй земельну ділянку, а у визнанні за нею права на спірну землю, такі вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2021 року справу № 373/43/20 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені
в постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц,
від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17, від 15 травня 2019 року
у справі № 729/608/17 щодо застосування статей 118, 119, 122 ЗК України.
Так, у справі № 742/2916/15-ц зроблено висновок про те, що право власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється статтею 119 ЗК України, відповідно до норм якої особа, яка добросовісно, відкрито і безперервно користується земельною ділянкою протягом 15 років, але не має документів, які свідчили б про наявність права на цю земельну ділянку, може звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Також у справі № 729/608/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо умов набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
У справі № 820/4439/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо процедури погодження проекту землеустрою та перевірки цього проекту на відповідність. Також зазначено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою має бути наведено вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Крім того, у порушення статті 89 ЦПК України, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази у справі, зокрема, акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, який є в проекті землеустрою позивача, надали перевагу доказам третьої особи та не звернули уваги на те, що у показаннях свідків є певні неточності.
Доводи інших учасників справи
У січні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки при ухваленні оскаржуваних судових рішень, судами враховано правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1 .
Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі
№ 820/4439/17 щодо процедури погодження проекту землеустрою та перевірку цього проекту на відповідність правового значення не має, оскільки недотримання органом влади приписів законодавства в цій частині може бути предметом оскарження у порядку, визначеному КАС України. Крім того, визнання протиправною бездіяльність міського голови Переяславської міської ради Київської області в частині невнесення погодження та затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 на пленарне засідання сесії було предметом розгляду у справі № 320/6977/19, у результаті перегляду якої відмовлено в задоволенні позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 16 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Переяслав-Хмельницького міського голови Костіна Т. В. про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою для подальшого оформлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, площею 0,1000, яка з 1992 року протягом 25 років знаходиться в її постійному користування під сезонним обробітком, що підтверджується копією акта депутата Переяслав-Хмельницької міської ради Саулка В. В. від 31 липня 2017 року № 231 (а. с. 8, 9, т. 1).
Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області
від 04 вересня 2017 року "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для подальшого оформлення права власності на земельну ділянку" надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом 4 вказаного рішення обумовлено строк його дії - один рік із дня набрання ним чинності (а. с. 11, т. 1).
ТОВ "Землевпорядкування та кадастр" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва
і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 в межах
АДРЕСА_1 (а. с. 13-16, т. 1).
Згідно з копією висновку "Про відмову у погодженні проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" від 24 жовтня 2017 року відділ містобудування, архітектури та використання земель Переяслав-Хмельницької міської ради надав відмову у погодженні проекту щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність у зв`язку з тим, що на вказаному місці відповідно до графічних матеріалів проекту вже були розроблені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим особам (а. с. 171, т. 1).
Відповідно до заяв від 22 березня 2019 року, 03 травня 2019 року,
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Переяслав-Хмельницької міської ради з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 та передати їй вказану земельну ділянку у приватну власність за набувальною давністю (а. с. 47-49, т. 1).
Відповідно до копії повідомлення Переяслав-Хмельницької міської ради від 17 квітня 2019 року № 20-22-457 на ім`я ОСОБА_1 наданий нею проект землеустрою є непогодженим відповідно до статті 186-1 ЗК України. Також відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (а. с. 168, т. 1).
Відповідно до копії повідомлення Переяслав-Хмельницької міської ради від 06 червня 2019 року № 20-22-698 на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Переяслав-Хмельницької міської ради від 06 жовтня 2016 року № 65-21/2-УІІ було розроблено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Згідно з витягом із державного земельного кадастру про земельну ділянку
від 18 жовтня 2017 року земельна ділянка на
АДРЕСА_1 зареєстрована в державному земельному кадастрі за ОСОБА_2, є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 3211000000:01:093:0409 (а. с. 169, т. 1).
Аналогічне встановлено з копії повідомлення Переяслав-Хмельницької міської ради від 26 листопада 2019 року № 20-22-1492 на ім`я ОСОБА_1
(а. с. 170, т. 1)
Також судами встановлено, що відповідно до копії рішення Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області від 06 жовтня 2016 року "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для подальшого оформлення права власності на земельну ділянку" ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,1000 га, розташовану
в межах АДРЕСА_2 (а. с. 107, т. 1).
До матеріалів справи додано копію висновку "Про погодження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2" від 14 квітня 2017 року № 23-10/54 (а. с. 110, т. 1).
Також додано копію висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10 травня 2017 року № 1280/82-17, підсумкову оцінку проекту землеустрою: "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)
в межах АДРЕСА_2 погоджується"; копію викопіювання з планшету; копію кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 3211000000:01:093:0409; копію акта прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 04 квітня 2017 року
(а. с. 109-113, т. 1).
Відповідно до копії висновку "Про погодження проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1"
від 04 жовтня 2017 року відділ містобудування, архітектури та використання земель Переяслав-Хмельницької міської ради погодив зазначений проект та при затвердженні проекту землеустрою вирішено замінити поштову адресу земельної ділянки з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що така адреса вже існує. При цьому місце розміщення цієї земельної ділянки не змінюється (а. с. 216, т. 1).
Рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області
від 14 листопада 2019 року Переяслав-Хмельницьку міську раду Київської області перейменовано на "Переяславська міська рада".
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -
у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 у порядку статті 344 ЦК України просила визнати за нею право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1000 га, розташовану на
АДРЕСА_1 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вона вільно та безперервно протягом більше десяти років володіє спірною земельною ділянкою.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено висновок про те, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи.
Проаналізувавши вказані норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів резюмує, що набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При цьому спеціальним законом, який регулює порядок набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, є ЗК України.
Відповідно до статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.
Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Відповідно до статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначається цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
За змістом положень статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або в користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Зокрема, сільські, селищні, міські ради згідно зі статтею 12 ЗК України передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Положеннями статті 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосували норми матеріального права, врахували умови набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та зазначили, що позивач не надала належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав щодо володіння спірним нерухомим майном саме з
1992 року, а відповідно й наявності у неї добросовісності такого володіння. Крім того, не було заявлено позивачем і жодного клопотання до суду щодо забезпечення доказів, за допомогою яких вона б могла підтвердити свої посилання.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня
2019 року у справі № 729/608/17, Верховного Суду від 11 квітня 2018 року
у справі № 742/2916/15-ц є безпідставними, оскільки ОСОБА_1
не обґрунтувала, у чому саме полягає неврахування судами висновків Верховного Суду. Сам факт не зазначення постанови Верховного Суду чи номера справи не означає, що апеляційний суд розтлумачив і застосував норму права не у спосіб, визначений Верховним Судом. Аналіз оскаржуваних судових рішень свідчить про застосування судами положень статей 344 ЦК України, 119 ЗК України відповідно до зазначених висновків у справах
№ 729/608/17, № 742/2916/15-ц.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правового висновку, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду
від 28 листопада 2018 року у справі № 820/4439/17 колегія суддів відхиляє, оскільки правовідносини у вказаній справі та справі, що переглядається, не є подібними.
Колегія суддів наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Верховний Суд наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсальний характер, а регулятивний вплив частини четвертої статті
263 ЦПК України, якою, зокрема, передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
З огляду на зміст указаної постанови у справі № 820/4439/17 (спір про визнання протиправною відмову в затвердженні проекту землеустрою, зобов`язання Головне управління повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою та передати земельну ділянку у власність) і зміст спору у цій справі (визнання права власності за набувальною давністю), очевидним є висновок, що правовідносини не є тотожними за предметом позову, змістом вимог та матеріально-правовим регулюванням.
Крім того, у цій справі встановлено, що ОСОБА_1 отримала відмову
у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки
у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що наданий нею проект є непогодженим відповідно до статті 186-1 ЗК України, зокрема, позивачу надано висновок "Про відмову у погодженні проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1" від 24 жовтня
2017 року. Разом із тим, вказана відмова у затвердженні проекту землеустрою, як і висновок про відмову у погодженні проекту, не є предметом спору у цій справі.
Виходячи зі встановлених на підставі належним чином оцінених у сукупності доказів, обставин справи та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю у зв`язку з недоведеністю вимог
є правильним.
Доводи касаційної скарги про неповне встановлення судами обставин справи, ненадання належної оцінки доказам не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом, оскільки вони спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.
Наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права або допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду