ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
справа №826/15723/17
адміністративне провадження №К/9901/9367/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Тацій Л.В.,
суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №826/15723/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) "Промгаз Україна" та ОСОБА_1 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) "Акціонерно-комерційний банк "Капітал" про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 (колегія у складі: головуючого судді: Собківа Я.М., суддів: Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.),-
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ТОВ "Промгаз Україна" та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом, у якому просили:
- визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 20.07.2015 № 466/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Капітал" (далі - Банк) до категорії неплатоспроможних" з моменту її прийняття;
- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний банк Капітал" до категорії неплатоспроможних" з моменту її прийняття;
- визнати протиправною та скасувати постанову НБУ від 29.10.2015 № 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк Капітал" з моменту її прийняття, у зв`язку з чим зобов`язати НБУ повернути ПАТ "АКБ "Капітал" банківську ліцензію від 24.10.2011 № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ "АКБ "Капітал" від 24.10.2011 № 122 (з додатками);
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 29.10.2015 № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття, у зв`язку з чим зобов`язати Фонд повернути ПАТ "АКБ "Капітал" свідоцтво учасника Фонду від 22.03.2011 № 26;
- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчої дирекції Фонду від 02.112015 № 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку";
- зобов`язати Відділ скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" у стані припинення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій та обставини справи
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 20.07.2015 № 466/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" до категорії неплатоспроможних" з моменту її прийняття. Скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" з моменту його прийняття. Скасовано постанову НБУ від 29.10.2015 № 753 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" з моменту її прийняття, зобов`язавши НБУ повернути ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" банківську ліцензію від 24.10.2011 № 122 та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" від 24.10.2011 № 122 (з додатками). Скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" та делегування повноважень ліквідатора банку" з моменту його прийняття, зобов`язавши Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" свідоцтво учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22.03.2011 №26; Скасовано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.11.2015 № 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" та делегування повноважень ліквідатора банку". Зобов`язано Відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Печерського району Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві скасувати запис у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо знаходження ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ" у стані припинення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 змінено рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 шляхом внесення змін до мотивувальної та резолютивної частини відносно визнання протиправними: Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ", Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.11.2015 № 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку". Визнано протиправними Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.07.2015 № 140 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ", Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.10.2015 № 195 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку" та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.11.2015 № 196 "Про зміну уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та делегування повноважень ліквідатора банку". В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 11.06.2019 касаційні скарги Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 залишено без змін.
Першим заступником прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України подано апеляційну скаргу, в якій заявник просив скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2019 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва та призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал" та представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подано клопотання, відповідно до якого заявники просили закрити провадження по справі в частині позовних вимог, що не відповідають нормам частин 7 - 10 статті 266-1 КАС України.
Представник ОСОБА_1 подав клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 305 КАС України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 у задоволенні клопотання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКБ "Капітал", представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження по справі в частині позовних вимог, що не відповідають нормам частин сьомої-десятої статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено.
Клопотання представника ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження задоволено повністю.
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2018 закрито.
Закриваючи апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що прокурором при поданні апеляційної скарги не дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Суд апеляційної інстанції також висновувався із того, що прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду за захистом інтересів держави і не має замінювати компетентний орган, який бажає захищати інтереси держави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник зазначає, що судовим рішенням, яке прокурор оскаржив в апеляційному порядку, фактично відновлена платоспроможність ПАТ "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ", але питання повернення бюджетних коштів попередньо виділених Міністерством фінансів України та виплачених постраждалим вкладникам не вирішено. Зазначене свідчить про порушення інтересів держави в економічній сфері, але Міністерство фінансів України учасником справи не було, рішення суду від 15.03.2018 Міністерство у розумний строк не оскаржило. За наведеного, заявник наполягає на тому, що нездійснення захисту інтересів держави Міністерством фінансів України у цій справі зобов`язує прокурора виконати субсидіарну роль з представництва інтересів держави в суді на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Від НБУ надійшов відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить касаційну скаргу прокурора задовольнити, підтримує мотиви та обґрунтування, викладені заявником у скарзі.
Позивачі також подали відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого заперечують проти задоволення скарги, покликаючись на безпідставність доводів та вимог скарги прокурора. Зазначили також, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у вересні 2019 року вже подано позов до ПАТ "Акціонерно-комерційний банк "КАПІТАЛ" про стягнення коштів у розмірі 324538257,36 грн., що, за заявою Фонду, складає суму виплачених за кошти Фонду вкладів вкладникам банку.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Ухвалою Верховного суду від 23.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Першого заступника керівника Київської міської прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 15.06.2021 закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За змістом частин третьої і четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", положення частини третьої якої передбачають, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з абзацами першим-третім частини четвертої цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав такого представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Міністерства фінансів України прокуратура обґрунтовує тим, що Міністерство, яке не було учасником справи, але мало здійснити захист інтересів держави в бюджетній та економічній сферах, жодних дій щодо оскарження судового рішення у цій справі не вжило, що розцінено прокуратурою як неналежне виконання Міністерством фінансів України своїх повноважень.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурором не обґрунтована підстава звернення до суду зі скаргою, та не обґрунтовані причини, що перешкоджали захисту інтересів держави, уповноваженим органом (Міністерством фінансів України), також заявником апеляційної скарги не доведено бездіяльності компетентного органу (Міністерства фінансів України), не надано доказів звернення до такого органу щодо захисту інтересів держави, не надано доказів, що таке звернення було проігноровано компетентним органом протягом розумного строку.
З огляду на викладене та з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірному випадку прокуратурою не підтверджено підстав здійснення представництва інтересів держави, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття апеляційного провадження, передбачені пунктом 2 частини 1 статті 339 КАС України.
Прокурор у доводах касаційної скарги, наполягаючи на наявності підстав для звернення до суду з апеляційною скаргою та дотримання прокуратурою вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", вказує на неврахування Шостим апеляційним адміністративним судом при постановленні ухвали від 17.02.2021 висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.
Аналізуючи наведені вище висновки суду апеляційної інстанції та доводи касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що у судовій практиці, сформованій протягом 2018-2019 років, існували різні підходи до вирішення питання обґрунтованості підстав представництва прокурором інтересів держави в суді.
Значна кількість рішень Верховного Суду у складі колегій суддів касаційних судів різних юрисдикцій, містила висновки про те, що прокурор повинен довести бездіяльність компетентного органу, зокрема, надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо). Крім того, вказувалось на те, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.
Натомість в інших судових рішеннях, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 (справа №903/129/18) і постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 (справа №910/3486/18), на які посилається прокурор у касаційній скарзі, було зроблено висновки, що прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких компетентний орган не здійснює захисту своїх інтересів, а сам факт незвернення такого органу до суду з відповідним позовом свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень.
Усуваючи розбіжності у наведеній судовій правозастосовній практиці з метою забезпечення її єдності, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 (справа №912/2385/18), яка врахована Шостим апеляційним судом при постановленні ухвали від 17.02.2021 по цій справі, сформулювала правову позицію, згідно з якою прокурору для представництва інтересів держави у суді достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави (що має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу), то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Водночас питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, встановлюється за результатами розгляду справи про притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.05.2020 (справа №912/2385/18), а доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 (справа №903/129/18) і постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 (справа №910/3486/18), є безпідставними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Такі правові висновки та їх обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.
Прокурор набуває, зокрема, право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Проте, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, а також не заперечується прокуратурою, Міністерство фінансів України учасником справи № 826/15273/17 не було, але прокурор, покликаючись на те, що оскаржуване судове рішення стосується безпосередньо прав та обов`язків вказаного Міністерства, зазначив про те, що повідомив Мінфін про оскарження рішення у цій справі в апеляційному порядку листом від 22.06.2020 та 25.06.2020 подав апеляційну скаргу.
Інших доказів та обґрунтувань наявності підстав для звернення до суду з апеляційною скаргою, які існували станом на дату подачі апеляційної скарги та могли бути враховані судом, прокурором не наведено.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що прокурором жодним чином не обґрунтована підстава звернення до суду зі скаргою, не обґрунтовано причини, що перешкоджали захисту інтересів держави, уповноваженим органом (Міністерством фінансів України), також заявником апеляційної скарги не доведено бездіяльності компетентного органу (Міністерства фінансів України), не надано доказів звернення до такого органу щодо захисту інтересів держави, не надано доказів, що таке звернення було проігноровано компетентним органом протягом розумного строку, є обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -