ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/21555/18
адміністративне провадження № К/9901/26701/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача -Мацедонської В.Е.
суддів: Данилевич Н.А., Шевцової Н.В., за участю:
секретаря судового засідання - Морозенко С.П.
представника позивача - Зудінова О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді: Василенко Я.М., Шурко О.І.)
у справі № 640/21555/18
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України
про стягнення заробітної плати за час затримки проведення розрахунку, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), в якому просив:
- стягнути з відповідача середній заробіток позивача за час затримки у проведенні розрахунку з 11.01.2017 по 27.11.2018 у розмірі 452984, 38 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що в порушення ст. 116 КЗпП України позивачу не нараховано та не виплачено в день звільнення з посади щомісячної премії за період з вересня 2016 року по січень 2017 року. Зазначені кошти в сумі 12497,24 грн. виплачено відповідачем лише лише 27.11.2018.
Ураховуючи період затримання виплати 469 робочих днів (з 11.01.2017 по 27.11.2018), а також коефіцієнт підвищення посадового окладу, позивач просив стягнути з відповідача 452 984,38 грн.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток у вигляді премії ОСОБА_1 за час затримки у проведенні розрахунку з 11.01. 2017 по 27.11.2018 у розмірі 8751, 54 грн без вирахування податків;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2017 по 27.11.2018.
Водночас, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає виплаті на користь позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування принципу співмірності та відповідно зменшив розмір такої суми.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, зазначив, що положення статті 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини з приводу виконання судового рішення про виплату заробітної плати, а тому у позивача відсутнє право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Шостий апеляційний адміністративний суд посилався на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі №0940/1532/18 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17, також на рішення Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України".
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 117 КЗпП України.
Так, ОСОБА_1 зазначає, що факт вирішення судом спору щодо стягнення з роботодавця належних виплат не ототожнюється з фактом виконання роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з колишнім працівником. Позивач наголошує на помилковості висновків суду апеляційної інстанції про те, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат із заробітної плати, після звільнення, припиняє відповідний обов`язок роботодавця виплатити компенсацію за несвоєчасний розрахунок, передбачений статтею 117 КЗпП України.
Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржника, якими не спростовано висновки суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі №640/21555/18 за пунктом 1 частиною чествертою статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року розгляд справи призначено в судовому засіданні з повідомленням сторін на 15 червня 2021 року о 14 год. 30 хв.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, наказом Державної фіскальної служби України від 10.01.2017 року №10-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління нерухомого майна Департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2018 року, з урахуванням змін викладених в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 року, у справі №826/1659/17 адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України №10-о від 10 січня 2017 року "Про звільнення ОСОБА_1";
- зобов`язано Державну фіскальну службу України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління нерухомого майна Департаменту інфраструктури Державної фіскальної служби України з 11 січня 2017 року;
- стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 січня 2017 року по 05 лютого 2018 року у розмірі 131507,60 грн. без вирахування з цієї суми суми обов`язкових платежів.
- стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 7040, 00 грн.
Також, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 року, яке набрало законної сили відповідно до частини другої статті 255 КАС України у зв`язку з відмовою у відкритті апеляційного провадження на підставі ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі №826/4743/17, зобов`язано Державну фіскальну службу України вирішити питання про преміювання ОСОБА_1 за період з вересня 2016 року по січень 2017 року на рівні середнього розміру премії за посадою начальника управління у складі департаменту Державної фіскальної служби України у відповідному місяці.
Фактична виплата ОСОБА_1 премії в розмірі 12 497, 24 грн., на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2018 року, відбулася 27 листопада 2018 року.
В результаті чого, позивач, зазначаючи про здійснення відповідачем із ним розрахунку, а саме виплати належних йому сум премії на підставі вказаного рішення лише 27 листопада 2018 року, тобто із затримкою у 469 робочих днів, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
5. Кодекс законів про працю України (КЗпП України)
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного проводження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (ст. 117 КЗпП України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.
Положеннями статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримання визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця заборгованості із заробітної плати не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, і здійснюється за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У цій справі, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.03.2018 року, яке набрало законної сили, просив стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем лише 27.11.2018 - тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.