ПОСТАНОВА
Іменем України
16 червня 2021 року
Київ
справа №810/372/18
адміністративне провадження №К/9901/57260/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шарапи В.М.,
суддів - Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 березня 2018 року у складі судді Кушнової А.О. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кобаля М.І. (головуючий), суддів: Губської Л.В., Епель О.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просив:
1.1 - визнати протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни та зобов`язання надати (встановити) ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.
2. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 30 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року, позов задовольнив.
Визнав протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни.
Зобов`язав Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити статус інваліда війни ОСОБА_1 та видати йому посвідчення інваліда війни.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач надав як відповідачу, так і суду, докази наявності підстав для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-ХІІ), а тому у відповідача були відсутні законні підстави для відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
3. Судами попередніх інстанцій встановлено що:
3.1 ОСОБА_1, є громадянином України, в період з 31 травня 1974 року по 13 серпня 1996 року працював на Чорнобильській АЕС, що підтверджується записом у трудовій книжці.
3.2 З 31 травня 1974 року по 21 лютого 1975 року позивач працював майстром з ремонту електроустаткування в електроцеху Чорнобильської АЕС, з 21 лютого 1975 року по 15 березня 1976 року позивача призначено на посаду інженера по релейному захисту і автоматиці електричного цеху, з 15 березня 1976 року по 16 червня 1987 року позивач працював майстром з ремонту апаратури в електричному цеху.
3.3 З 10 жовтня 1986 року Чорнобильська АЕС відповідно до наказу Міністерства енергетики СРСР від 17 жовтня 1986 року №6 "Про створення об`єднання" входила до складу виробничого об`єднання "Комбінат", що підтверджено довідкою Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" №0104-253 від 12 грудня 2017 року.
3.4 16 червня 1987 року позивача звільнено, у зв`язку з обранням на виборну посаду у виробниче об`єднання "Комбінат" - заступником голови профкому ВО "Комбінат", з якої позивача звільнено 6 грудня 1988 року, у зв`язку з обранням головою профкому Чорнобильської АЕС.
3.5 У подальшому позивач працював на різних посадах на Чорнобильській АЕС до моменту звільнення 13 серпня 1996 року за станом здоров`я, що перешкоджало продовженню даної роботи.
3.6 У період з 1 вересня 1977 року по 28 червня 1991 року позивач працював із шкідливими умовами праці, та з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, тобто за Списками №1 та №2, затвердженими постановою Ради міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, що підтверджується доданими до позовної заявами довідками підприємства №2341, №06-2054 від 12 вересня 1989 року, №1 від 30 січня 1989 року, №38-01 від 12 вересня 1989 року, №30625 від 12 грудня 2017 року.
3.7 Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії та вкладкою до посвідчення серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2, які є безстроковими.
3.8 З 15 липня 1992 року позивачу, згідно довідки до акта огляду МСЕК серії ВТЭ-25 №021684 від 12 жовтня 1992 року, встановлено другу групу інвалідності довічно, причина інвалідності - профзахворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково, із зазначенням висновку про умови та характер праці: непридатний до регулярної професійної праці.
3.9 Згідно довідки про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК, серії ВТЭ-25 №021684 від 12 жовтня 1992 року ступінь втрати професійної працездатності з 15 липня 1992 року становить 80%, безстроково, захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
3.10 З експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Київська регіональна міжвідомча експертна Рада на засіданні №22/92 від 21 вересня 1992 року, розглянувши клопотання ОСОБА_1 і надану документацію з питання зв`язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов`язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
3.11 28 листопада 2017 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни другої групи та видачі відповідного посвідчення.
3.12 Листом від 29 листопада 2017 року №59/01-15 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що у поданих документах відсутній наказ про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
3.13 При цьому відповідач у даному листі вказав, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі первинних документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
3.14 8 грудня 2017 року позивач подав відповідачу нову заяву із додатковими документами, які підтверджують обставини залучення позивача до формувань цивільної оборони ЧАЕС та виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У цій заяві позивач повторно просив Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити йому статус інваліда війни і видати позивачу відповідне посвідчення.
3.15 Листом Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради від 18 грудня 2017 року №61/01-15 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення згідно статті 7 Закону №3551-ХІІ. У даному листі відповідач додатково послався на лист Міністерства соціальної політики України від 27 квітня 2016 року №92/172/172-15 на запит виконкому Славутицької міської ради про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ, організацій (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
3.16 Уважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ці рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
4.1 На обґрунтування касаційної скарги скаржник, зокрема зазначив, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, зазначає, що відповідач безпідставно вимагає документальне підтвердження, саме, участі його у формуваннях Цивільної оборони. Уважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги необхідно відмовити.
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
7. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
8. Згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
9. Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ .
10. Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
11. Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28 лютого 1991 року №798-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №798-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
12. Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року №90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
13. Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом ЧАЕС від 19 квітня 1985 року №2с "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони" встановлено пункт 2: для організації виконання задач по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань цивільної оборони та керування ними при проведенні рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт утворити служби цивільної оборони ЧАЕС. Пункт 7 - утворити формування цивільної оборони. Підпунктом 7.1 пункту 7 вказаного наказу передбачено створення - спеціальне формування - 600 осіб від підрозділів у відповідності з табелем.
14. 28 травня 1985 року ЧАЕС імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР видало наказ "Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони" №4с від 28 травня 1985 року, згідно з яким з 1 червня 1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23 травня 1985 року, в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно "другий відділ", на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов`язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов`язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад.
15. Суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків.
16. Проте зазначені обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №798-ХІІ. Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
17. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
18. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 6 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
19. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. Ці обставини, як правильно зазначив відповідач, свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-ХІІ. Водночас для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон №3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
20. З огляду на наведене вище колегія суддів зазначає, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ немає.
21. Отже, за наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
22. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого, 10 травня, 7 червня, 21 серпня 2018 року (справи №№368/1579/14, 279/12162/15-а, 377/797/17, 279/2285/16-а, відповідно).
23. З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову.
24. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права.
25. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
26. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -