ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2021 року
м. Київ
справа № 525/1153/16-а
адміністративне провадження № К/9901/16016/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Великобагачанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20.12.2016 (Хоролець В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017 (судді - Старостін В.В., Рєзніков С.С., Бегунець А.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Великобагачанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати з 01.06.2015 по 08.11.2016 раніше призначеної пенсії за віком;
зобов`язати відновити з 01.06.2015 по 08.11.2016 виплату пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 08.07.2013 перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Після призначення їй пенсії, позивач продовжує працювати на посаді начальника Великобагачанського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області.
З 01.04.2015 виплату пенсії позивачу було призупинено.
30.09.2016 позивач звернулася до відповідача зі зверненням про поновлення раніше призначеної пенсії за віком.
Листом від 11.10.2016 №3035/04 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав щодо відновлення виплати їй пенсії, посилаючись на те, що з 01.04.2015 Законами №213 та №911 зупинено на 2015 та 2016 роки виплату пенсій особам, які працюють на відповідних посадах.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо зупинення виплати пенсії та відмови у поновленні її виплати, позивач звернулась до суду з даним позовом.
В обгрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 01.06.2015 відповідач неправомірно допускає бездіяльність, яка полягає в тому, що з 01.06.2015 він не поновив їй виплату пенсії за віком.
Крім того, зупинення виплати їй пенсії суперечить положенням ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яким передбачено, що виплата пенсії може бути припинена лише на підставі рішення територіальних органів Пенсійного Фонду або рішення суду, однак, такі рішення відповідачем не приймалися.
Постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2017, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Великобагачанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 з 01.06.2015 по 31.12.2015 раніше призначеної пенсії за віком.
Зобов`язано Великобагачанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області відновити (виплатити) з 01.06.2015 по 31.12.2015 ОСОБА_1 пенсію за віком, призначену їй відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з 01 червня 2015 року позивач втратила право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про державну службу", а тому з зазначеної дати має бути відновлено виплату пенсії за віком, призначеної їй відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", через відсутність підстав для припинення її виплати.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за період з 01.01.2016 по дату звернення з позовом до суду (08.11.2016), суди виходили з того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів" від 24.12.2015 №911 в ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" внесено зміни, яким встановлено обмеження виплати пенсій особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених зокрема Законом України "Про державну службу" у період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Також, з врахуванням дати отримання позивачем рішення відповідача про відмову у виплаті пенсії (жовтень 2016) та дати звернення позивача до суду з цим позовом (листопад 2016), суди дійшли висновку, що позивачем не пропущено встановлений законом строк звернення до суду з адміністративним позовом.
З рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився відповідач, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що позивачу правомірно припинено виплату пенсії, оскільки таке припинення відбулось на виконання положень Закону №213, а в подальшому продовжено відповідно до Закону №911.
Крім того, посилалось на те, що суди дійшли помилкового висновку щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
Заперечення на касаційну скаргу відповідача до суду не надходили.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із положеннями статті 47 Закону №1058-IV (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Однак, в наступному законодавство, яке регулює зазначені правовідносини, змінилось.
01.04.2015 набрав чинності Закон №213-VIII, яким, зокрема абзац другий частини першої статті 47 Закону №1058-VI викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про судоустрій і статус суддів", пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується".
Отже, з 01.04.2015 призначені за Законом №1058-IV пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
Разом з тим, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до зазначених законів.
Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про державну службу".
Таким чином, з 01.06.2015 особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про державну службу", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону №1058-IV.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності у позивача права на поновлення виплати пенсії за віком, починаючи з 01.06.2015 по 31.12.2015.
Враховуючи, що в частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення судів попередніх інстанцій не були предметом касаційного оскарження, а тому за правилами частини 1 статті 341 КАС України, в цій частині рішення судів не переглядаються.
Посилання в касаційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставним, оскільки вказане питання вирішувалось судами попередніх інстанцій і за наслідками його вирішення встановлено дотримання позивачем такого строку.
В свою чергу, за правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,