ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа № 826/20716/15
адміністративне провадження № К/9901/14927/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/20716/15
за позовом громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві
про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
за касаційною скаргою громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1
на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 січня 2020 року (головуючий суддя: Чудак О.М.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року (головуючий суддя: Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
У вересні 2015 року громадянка Демократичної Республіки Конго (далі також - "ДР Конго") ОСОБА_1 пред`явила позов до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, у якому просила:
- визнати протиправною та скасувати відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати відповідача прийняти до розгляду її заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивачка, побоюючись стати жертвою переслідувань через етнічну приналежність, втекла з ДР Конго та прибула в Україну, де подала відповідачу заяву про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Однак відповідач відмовив їй у прийнятті такої заяви. Позивачка вважала цю відмову незаконною і необґрунтованою, стверджуючи, що відповідач детально не з`ясував підстав для оформлення документів щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Також позивачка зазначала, що у випадку повернення в країну громадянства її життя і свобода будуть у небезпеці, оскільки є побоювання переслідувань з боку влади через етнічну приналежність.
8 лютого 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив постанову, якою відмовив у задоволенні позову через його необґрунтованість.
Суд дійшов висновку про законність оскаржуваного рішення. Також суд виходив із недоведеності позивачкою обставин того, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Крім цього, суд зауважив, що позивачка з тих самих обставин вже зверталася до відповідача із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і ця заява була відхилена та згодом у судовому порядку підтверджена законність такої відмови. Також суд зазначив, що позивачка не навела нових істотних обставин та доказів, які б не були взяті до уваги відповідачем під час подання та розгляду її повторної заяви.
Позивачка оскаржила цю постанову до апеляційного суду.
29 березня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу позивачки залишив без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що оскаржувана постанова є законною й обґрунтованою та ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
1 грудня 2016 року позивачка подала до суду першої інстанції заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2016 року.
В обґрунтування заяви позивачка покликалася на те, що суд відхилив її позов у зв`язку з відсутністю у неї будь-яких письмових доказів, які б підтверджували її правову позицію. Водночас стверджувала, що після залишення країни громадянства не втратила зав`язків з родиною, яка залишилася там проживати, і згодом отримала від неї відомості на підтвердження дійсності переслідувань та вбивств населення на території ДР Конго через національне походження. Доказом цього вважала оголошення її у розшук, санкціоноване Генеральним директором Національного агентства Безпеки ДР Конго 12 жовтня 2016 року. Позивачка зазначала, що про існування цих доказів їй не було відомо раніше. На її думку, вони могли б вплинути на судове рішення та довести обґрунтованість її звернення стосовно надання статусу біженця. Тому наполягала, що обставини, які їй стали відомі, є істотними та слугують підставою для перегляду її справи у зв`язку з нововиявленими обставинами.
9 січня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивачки про перегляд постанови за нововиявленими обставинами.
Суд мотивував ухвалу тим, що обставини стосовно оголошення позивачки у розшук виникли після прийняття постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2016 року та набрання нею законної сили 29 березня 2016 року. З огляду на це суд дійшов висновку, що наведені заявницею обставини не можуть вважатися нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України та стосуються правовідносин, які виникли після набрання рішенням законної сили, й можуть слугувати самостійною підставою для її звернення до відповідача з новою заявою.
Позивачка оскаржила цю ухвалу до апеляційного суду.
6 квітня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою залишив без задоволення апеляційну скаргу позивачки, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду щодо відсутності підстав для перегляду постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2016 року.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржниця стверджує, що суди неправильно встановили обставини, які мають значення для вирішення справи. Наполягає на тому, що суди необґрунтовано дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення її заяви. Наголошує на тому, що рішення Національного агентства Безпеки ДР Конго від 12 жовтня 2016 року про її розшук свідчить про факт переслідування в країні громадянства, що своєю чергою дає підстави для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 13 липня 2020 року.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин та є процесуальним засобом перевірки правильності судових рішень, що має забезпечувати їхню законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до частини другої статті 361 КАС України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.
З аналізу наведеної статті випливає, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі (юридичні факти).
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення.
До нововиявлених обставин належать факти об`єктивної дійсності, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного розв`язання спору. Необхідними та загальними ознаками нововиявлених обставин є:
- існування цих обставин під час розгляду та вирішення справи і ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява;
- на час розгляду справи ці обставини об`єктивно не могли бути відомі ні заявникові, ні суду;
- істотність цих обставин для розгляду справи (тобто коли врахування цих обставин судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Нововиявлені обставини відрізняються від нових обставин, обставин, що змінилися, та нових доказів за часовими ознаками, предметом доказування й істотністю впливу на судове рішення.
Нова обставина, що з`явилася або змінилася після розгляду справи, не є підставою для перегляду справ. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Не можуть вважатися нововиявленими ті обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, що виникли чи змінилися після ухвалення судом рішення, а також обставини, на які посилався учасник судового процесу у своїх поясненнях, касаційній скарзі, або які могли бути встановлені в разі виконання судом вимог процесуального закону, теж не можуть визнаватися нововиявленими.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 3 квітня 2018 року у справі №477/1012/14-а.
Також необхідно розрізняти нові докази й докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 серпня 2018 року у справі №552/137/15-ц.
Крім цього, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду (рішення у справі "Pravednaya v. Russia", "Popov v. Moldova №2").
Також Європейський Суд з прав людини зазначав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - "Конвенція"), необхідно тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справах "Brumarescu v. Romania", "Zheltyakov v. Ukraine").
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення у справі "Zheltyakov v. Ukraine").
Відхиляючи доводи й аргументи позивачки суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що викладені нею обставини не можуть вважатися нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС України та стосуються правовідносин, які виникли після набрання рішенням законної сили, й можуть слугувати самостійною підставою для її звернення до відповідача з новою заявою.
Ці висновки Верховний Суд вважає правильними. Позаяк часові межі розгляду спору, зокрема дати ухвалення та набрання законної сили постанови суду першої інстанції й ухвали суду апеляційної інстанції (8 лютого 2016 року й 29 березня 2016 року відповідно), у їх зіставленні із часом виникнення обставин і доказів, на які посилається позивачка, свідчать про те, що останні з`явилися після ухвалення судового рішення, а тому не можуть бути підставою для його перегляду.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необґрунтованість посилань позивачки на рішення Національного агентства Безпеки ДР Конго від 12 жовтня 2016 року про її розшук. Адже це рішення є новим доказом і свідчить про нові обставини, які відрізняються від нововиявлених обставин. Водночас нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення.
Тому Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені заявницею підстави для перегляду постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2016 року за нововиявленими обставинами не є для цього спору нововиявленими обставинами у розумінні статті 361 КАС України. Суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення її заяви.
Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що останніми було порушено норми процесуального права під час вирішення спірного питання.
З огляду на це Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, то оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд