ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 640/3977/21
касаційне провадження № К/9901/17035/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Розма" (далі - ТОВ "ТД "Розма") на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 (суддя Чудак О.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 (Оксененко О.М., судді - Вівдиченко Т.Р., Лічевецький І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Розма" до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - Управління), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "СВР" (далі - ТОВ "ТД "СВР"), про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
У лютому 2021 року ТОВ "ТД "Розма", яке згідно інформації, наявної у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статуту ТОВ "ТД "Розма", є засновником ТОВ "ТД "СВР", звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Управління, за участі третьої особи - ТОВ "ТД "СВР", у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.08.2018 № 00009441402, № 00009451402 та № 00009461402, якими ТОВ "ТД "СВР" було збільшено суму грошових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 22.02.2021 відмовив ТОВ "ТД "Розма" у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ "ТД "Розма" до Управління, за участі третьої особи - ТОВ "ТД "СВР", про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки ТОВ "ТД "Розма" (учасник ТОВ "ТД "СВР") не являється учасником (суб`єктом) правовідносин щодо збільшення суми грошового зобов`язання згідно з оскаржуваними ТОВ "ТД "Розма" податковими повідомленнями-рішеннями та, як наслідок, не має права звернення до суду з даним позовом.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.04.2021 ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
ТОВ "ТД "Розма" оскаржило ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.02.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 17.05.2021 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, ТОВ "ТД "Розма" посилається на те, що практикою Верховного Суду (постанова від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17) встановлено, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача є завданням суду, яке слід вирішити після відкриття провадження у справі, з огляду на що, суд першої інстанції, відмовляючи ТОВ "ТД "Розма" у відкритті провадження у справі, неправомірно відмовив позивачу у доступі до правосуддя. Також ТОВ "ТД "Розма" вказує на те, що справа № 640/18110/18 за позовом ТОВ "ТД "СВР" до Управління про скасування податкових повідомлень-рішень, судове рішення у якій набрало законної сили, не є тотожною позову, з яким ТОВ "ТД "Розма" звернулося у даному випадку, оскільки у зазначених справах не збігаються за складом учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.05.2021 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 01.06.2021.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18.10.2005, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21.02.1975, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі "Brulla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчи