ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2021 року
м. Київ
справа №1840/3227/18
адміністративне провадження №К/9901/26087/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Рибачука А.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 1840/3227/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс Суми"
до Управління Держпраці у Сумській області
про визнання дій протиправними, скасування постанови, припису
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс Суми" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Григорова А. М., суддів: Бартош Н. С., Подобайло З. Г.) та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Григорова А. М., суддів: Бартош Н. С., Подобайло З. Г.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс Суми" (далі - ТОВ "Побутсервіс Суми") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Сумській області в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило:
- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 02 серпня 2018 року № СМ 1081/181/АВ/П, виданий відносно ТОВ "Побутсервіс Суми";
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування заходів до притягнення об`єкта відвідування ТОВ "Побутсервіс Суми" та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників та накладення на ТОВ "Побутсервіс Суми" штрафу за результатами інспекційного відвідування, результати якого оформлено актом від 26 липня 2018 року № СМ 1081/181/АВ.
- визнати протиправною та скасувати постанову від 30 серпня 2018 року № СМ 1081/181/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу в розмірі 1 116 900 грн.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що не погоджується із діями відповідача та висновками, викладеними в акті перевірки, оскільки з вказаними особами не укладались трудові договори, вони не надавали трудових книжок, не були оформлені в ТОВ "Побутсервіс Суми", так як надавали послуги за цивільно-правовими договорами.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано припис Управління Держпраці у Сумській області від 02 серпня 2018 року № СМ 1081/181/АВ/П, постанову Управління Держпраці у Сумській області про накладення штрафу від 30 серпня 2018 року № СМ1081/181/АВ/П/ТД-СФ. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Держпраці у Сумській області на користь ТОВ "Побутсервіс Суми" суму судового збору в розмірі 18 515,50 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не перебували у трудових відносинах із позивачем, а виконували роботу відповідно до цивільно-правового договору. Висновок Управління Держпраці в Сумській області про те, що позивачем фактично допущено працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) у письмовій формі без видання наказу, або розпорядження, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, є необґрунтованим та таким, що суперечить матеріалам справи.
5. Додатковим рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року заяву представника ТОВ "Побутсервіс Суми" про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково. Прийнято додаткове рішення по справі № 1840/3227/18 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Держпраці у Сумській області на користь ТОВ "Побутсервіс Суми" суму правничої допомоги в розмірі 12 813,13 грн. В задоволенні інших вимог відмовлено.
6. Частково задовольняючи заяву позивача про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості такої заяви в частині витрат.
7. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо скасування припису Управління Держпраці у Сумській області від 02 серпня 2018 року № СМ 1081/181/АВ/П та скасування постанови Управління Держпраці у Сумській області про накладення штрафу від 30 серпня 2018 року № СМ1081/181/АВ/П/ТД-СФ. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасовано додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року по справі № 1840/3227/18.
8. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у цій справі мали місце трудові, а не цивільні правовідносини. За таких обставин, контролюючим органом обґрунтовано та на підставі норм чинного законодавства прийнято припис та постанову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. 11 вересня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс Суми" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення, залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року.
Додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Сумській області на користь ТОВ "Побутсервіс Суми" суму судових витрат на правничу допомогу у розмірі 80 776,68 грн.
10. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так, судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11 вересня 2019 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В., справу передано головуючому судді.
12. У зв`язку з відпусткою судді Тацій Л. В. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 жовтня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року № 1596/0/78-19 здійснено за допомогою автоматизованої системи заміну судді Тацій Л. В. та визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Стрелець Т. Г., Рибачук А. І.
13. Ухвалою Верховного суду від 02 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутсервіс Суми" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року та додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 15 червня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, управління Держпраці у Сумській області з 25 липня 2018 року по 26 липня 2018 року було проведено позапланову перевірку ТОВ "Побутсервіс Суми" про що складено акт від 26 липня 2018 року № СМ1081/181/АВ.
16. За результатами проведено перевірки управління Держпраці у Сумській області було встановлено фактичний допуск позивачем десяти працівників - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до роботи без оформлення трудового договору (контракту), що є порушенням ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.
17. У зв`язку із виявленими порушеннями управління Держпраці у Сумській області складено припис від 02 серпня 2018 року № СМ1081/181//АВ/П в якому п. 1 зобов`язано ТОВ "Побутсервіс Суми" забезпечити дотримання вимог ч. 1 ст. 24 КЗпП в частині укладення трудових договорів у письмовій формі з найманими працівниками, а п. 2 припису зобов`язано позивача забезпечити виконання ч. 3 ст. 27 КЗпП України шляхом укладення трудових договорів з найманими працівниками, оформлених наказом або розпорядженням власника або уповноваженого органу та з повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
18. Постановою від 30 серпня 2018 року № СМ1081/181/АВ/П/ТД-ФС до позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 116 900 грн за порушення ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України.
19. Вважаючи такі дії відповідача, припис та постанову протиправними та такими, що прийняті в порушення вимог чинного законодавства, ТОВ "Побутсервіс Суми" звернулося до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
24. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
25. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
26. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
27. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
28. Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
29. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
30. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
31. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
32. За приписами підп. 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
33. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що ГУ Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
34. Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
35. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295)
36. Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
37. Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
38. Згідно з пунктом 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
39. Пунктами 27, 28, 29 Порядку № 295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
40. Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентовано статтею 256 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
41. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (пункт 2 частини другої статті 256 КЗпП України).
42. Згідно із частиною четвертою статті 256 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
43. Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржувану постанову про накладення на позивача штрафу прийнято відповідачем за порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме за допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 30-ти працівників.
44. Так, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
45. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
46. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
47. Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
48. Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
49. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
50. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
51. Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
52. Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
53. Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
54. За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
55. Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
обов`язок роботодавця надати робоче місце;
дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
56. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
57. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
58. З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
59. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
60. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
61. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 та від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.
62. Як убачається з матеріалами справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Побутсервіс Суми" здійснює види діяльності, передбачені кодами Код КВЕД 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів (основний); Код КВЕД 81.21 Загальне прибирання будинків; Код КВЕД 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів; Код КВЕД 81.29 Інші види діяльності із прибирання.
63. ТОВ "Побутсервіс Суми" було укладено із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 договори на виконання підрядних робіт, додаткові угоди.
64. За умовами укладених договорів виконавець (фізичні особи) зобов`язуються на власний розсуд та ризик за завданням замовника (товариства) протягом установленого в договорі строку надавати за плату роботи, погоджені сторонами договору виконанні кожного окремого завдання замовника, а замовник зобов`язується надавати виконавцю фронт робот, згідно потреб виробництва, приймати та оплачувати виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим договором. Перелік, обсяг та вартість робіт за кожним окремим завданням замовника обумовлюється сторонами додатково у кожному окремому випадку.
Пунктом 5.1 договорів передбачено, що передача виконаних робіт виконавцем замовнику здійснюється за актом приймання-передачі протягом 2 робочих днів з моменту їх закінчення.
65. Відповідно до актів приймання-передачі виконаних робіт за перевіряємий період - квітень 2018 року, відповідно до укладених договорів, із ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 виконавець виконав та передав, а замовник приймав наступні роботи: прибирання на прибудинковій території за завданням замовника.
66. Під час розгляду справи у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які підтвердили, що за умовами цивільно-правової угоди надавалися послуги з прибирання чітко оговореною та визначеною території уповноваженої особи підприємства, за оговорену плату, місце надання таких послуг здійснювали самостійно поблизу місця проживання. Також зазначили, що здійснювали організацію своєї діяльності, в час та спосіб визначений ними самостійно, внутрішній трудовий розпорядок на них не поширювався, не бажали вступати в трудові відносини з підприємством, зазначили, що зміст цивільно-правової угоди відповідає дійсним намірам сторін.
67. Поряд з цим, слід звернути увагу, що зі змісту угод, укладених ТОВ "Побутсервіс Суми" із громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 слідує, що вказані особи, як "виконавці" зобов`язувалися забезпечувати щоденне якісне прибирання на прибудинковій території за завданням замовника.
68. Між тим, у вказаних угодах не вказано, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату. Так, у угодах та актах приймання-передачі виконаних робіт, складених до цих угод, не містяться відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовнику, не зазначено чіткого переліку завдань роботи, її видів, кількісних та якісних характеристик, місце проведення прибирання.
69. За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновки суду апеляційної інстанції, що предметом вказаних вище угод є власне праця працівників щодо здійснення та забезпечення трудової функції в діяльності підприємства по посаді "двірник", "прибиральник", тобто, сам процес праці, а не її кінцевий результат, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру мають бути виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, які виконавець повинен передати замовнику. Вказане свідчить про систематичне виконання вказаними особами робіт, що є метою трудового договору.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що знаряддя праці підрядникам видавалось ТОВ "Побутсервіс Суми". Оплата фізичним особам за вказаними вище угодами здійснювалася позивачем щомісячно. Тобто, оплата праці за роботу згідно цих угод мала систематичний характер, як це передбачено трудовим договором.
70. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в даному випадку мали місце трудові, а не цивільні правовідносини.
З огляду на вказане, відсутні підстави для скасування припису Управління Держпраці у Сумській області від 02 серпня 2018 року № СМ 1081/181/АВ/П та постанови Управління Держпраці у Сумській області про накладення штрафу від 30 серпня 2018 року № СМ1081/181/АВ/П/ТД-СФ.
71. У цій справі колегія суддів вважає за необхідне врахувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються "підпорядкованість" та "залежність". У пункті 13 Рекомендацій "підпорядкованість" проявляється, якщо робота: 1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; 2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; 3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; 4. виконується працівником особисто; 5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; 6. має характерну тривалість/продовжуваність; 7. вимагає особисту присутність працівника; 8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.
72. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із доводами позивача, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці.
І якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.Положення частини третьої статті 24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні.
Суд звертає увагу на те, що відповідальність за неналежне оформлення працівника, відповідно до статті 265 КЗпП України, покладається саме на юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю.
73. Колегія суддів Верховного Суду також зазначає, що юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.За позицією Верховного Суду з вказаного питання, який у постанові від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17 вказав, що у разі, якщо робота, виконувана особою на користь суб`єкта господарювання, збігається з видом його економічної діяльності або є роботою з обслуговування його діяльності, то робота такої особи повинна виконуватись на умовах трудового договору.
74. Враховуючи викладене вище колегія суддів звертає увагу, що ТОВ "Побутсервіс Суми" здійснює види діяльності, передбачені кодами Код КВЕД, зокрема, 81.21 Загальне прибирання будинків; Код КВЕД 81.22 Інша діяльність із прибирання будинків і промислових об`єктів; Код КВЕД 81.29 Інші види діяльності із прибирання.
75. За таких обставин, оскільки громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 зобов`язувалися забезпечувати щоденне якісне прибирання на прибудинковій території за завданням замовника, то з такими особами повинні були бути укладені трудові договори.
76. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 380/1563/20.
77. Доводи скаржника про те, що назва платежу при перерахуванні виплати фізичній особі на банківську картку в автоматизованій системі банку жодним чином не підтверджує наявності між підприємством і фізичною особою саме трудових відносин, колегія суддів приймає до уваги, проте, такі доводи вищевказані висновки не спростовують.
78. Посилання скаржника на те, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори; на підрядників не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, не ведеться облік робочого часу цих осіб; замість підрядника за договором може вийти інша особа, не спростовують висновки того, що між позивачем та підрядниками існують трудові відносини.
79. Не знайшли свого підтвердження і посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки під час апеляційного розгляду справи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не переглядалось.
80. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у задоволенні позову.
81. Згідно зі ч. 1, 3 ст. 132. КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами підп. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
82. Оскільки, судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, тобто позивачу фактично відмовлено в задоволенні повністю, за таких обставин, судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано додаткове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2018 року, яким розподілені судові витрати на правничу допомогу на користь позивача.
Також, додаткова постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року скасуванню не підлягає, оскільки позивачу фактично відмовили у задоволенні позову, тому відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень суми судового збору сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовною заявою.
83. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
84. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
85. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
86. У справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
87. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
88. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
89. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної існтанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
90. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -