ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 190/139/20
провадження № 51-639км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Рибачук В.А.,
захисники Красюк І.В. (в режимі відеоконференції),
Масленніков С.Ю. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження, захисників Красюка І.В. і Масленнікова С.Ю. на вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040550000953, стосовно
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах аналогічного змісту захисники Красюк І.В. і Масленніков С.Ю., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, виклали вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень та закриття кримінальногопровадження за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину.
Свою вимогу захисники мотивують тим, що судовий розгляд проведено незаконним складом суду, оскільки суддя Митошоп В.М. під час досудового розслідування розглянув та відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід слідчого судді Фирси Ю.В., який розглядав клопотання слідчого про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Посилаються на те, що винуватості засудженого ОСОБА_2 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не доведено поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами, також не перевірено і не спростовано версії сторони захисту про отримання потерпілим тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП). Зокрема, суд не взяв до уваги наявність на місці події певної кількості уламків пластмасових частин, схожих на уламки бампера автомобіля. Слідчим хоч і було проведено огляд автомобіля "Volkswagen Golf", який належить ОСОБА_3, проте фактично не було встановлено, чи проводилися ремонтні роботи вказаного автомобіля. Звертають увагу, що травми, отримані потерпілим, є характерними для ДТП або падіння з висоти. Суд задовольнив клопотання сторони захисту про витребування з Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Дніпропетровській області аудіозапису повідомлення свідка ОСОБА_4 до поліції про те, що він знайшов на дорозі потерпілого, травмованого, можливо, внаслідок ДТП, проте аудіозапису не надійшло і в подальшому суд повторного його не витребував, що також вказує на невстановлення всіх обставин провадження.
Указують, що ОСОБА_2 у суді вину не визнав та повідомив, що завдав потерпілому лише один удар в обличчя, а показання при допиті його як підозрюваного та під час слідчого експерименту надав під психологічним та фізичним тиском працівників поліції. Проте суд навів у вироку зміст його показань під час досудового розслідування.
Указують, що, визнавши протокол слідчого експерименту за участю обвинуваченого недопустимим доказом унаслідок проведення його без участі захисника, суд фактично визнав порушення під час досудового розслідування права ОСОБА_2 на захист, проте не надав цьому відповідної оцінки.
Зазначають, що показання потерпілого ОСОБА_5, який під час події також перебував у стані алкогольного сп`яніння та вів себе зухвало, є сумнівними та спрямованими на обмовляння ОСОБА_2 з мотивів уникнення від кримінальної відповідальності товариша потерпілого - свідка ОСОБА_3 . У ході слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_5 не зміг розкрити механізм спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, що також підтверджується висновками судово-медичної експертизи про неправильне зазначення потерпілим кількості ударів. Крім того, не встановлено механізму утворення специфічних пошкоджень на одязі потерпілого ОСОБА_5, які зафіксовано протоколом огляду, тоді як, на думку сторони захисту, ці ушкодження одягу не могли утворитися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею (кулаків чи взуття).
Стверджують, що в провадженні немає належних і допустимих доказів винуватості засудженого. Так, протокол огляду одягу ОСОБА_2, яким встановлено наявність на одязі слідів крові, не може бути допустимим доказом, оскільки останній виявив на дорозі лежачого потерпілого і надавав йому допомогу. Немає жодного свідка - очевидця побиття потерпілогоОСОБА_2, а показання свідків, наведені у вироку, навпаки свідчать про його невинуватість, проте суд надав їм іншу оцінку. Крім того, суд не допитав другого понятого - ОСОБА_6 .
Вважають висновок судово-медичної експертизи недопустимим доказом, оскільки сторона обвинувачення не надала доказів на підтвердження того, що експертизу проведено уповноваженою особою; слідчий (прокурор) особисто не попередив експерта про кримінальну відповідальність; у матеріалах провадження відсутні дані про попереднє витребування слідчим якихось медичних документів, що мали бути направлені на експертизу. Клопотання сторони захисту про призначення комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи з метою встановлення механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень, а також експертизи "цілого по частинам", судово-психологічної експертизи обвинуваченого з використанням поліграфа, судово-психологічної експертизи комунікативної діяльності особи судом безпідставно залишено без задоволення.
Указують, що більшість судових засідань суду першої інстанції проводилась за відсутності потерпілого. Крім того, було порушено порядок розгляду справи: допит обвинуваченого проводився після допиту інших учасників, проте суддя протягом усього судового слідства задавав питання обвинуваченому, на які той відповідав.
Зазначають, що апеляційний суд не дослідив повторно обставини, на які звертала увагу сторона захисту, не перевірив усіх доводів апеляційних скарг та не навів в ухвалі ґрунтовних мотивів на їх спростування.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись наістотне порушення вимог кримінального процесуальногозакону, виклав вимогу до Суду про зміну судових рішень та виключення з їх мотивувальних частин посилання як на докази винуватості обвинуваченого на показання ОСОБА_2, надані ним у ході досудового розслідування при допиті як підозрюваного у присутності захисника, а також показання, надані слідчому судді при обранні запобіжного заходу, оскільки ці докази не були предметом безпосереднього дослідження суду, а тому не можуть вважатися допустимими.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
За ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року апеляційні скарги прокурора,захисників Красюка І.В. і Масленнікова С.Ю. залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 07 грудня 2019 року близько 03:40, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння біля приміщення кафе-бару " М`ята" на вул. Пушкіна, 102 у м . П`ятихатках Дніпропетровської області, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин із неповнолітнім ОСОБА_5, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, завдав йому одного удару кулаком в обличчя, від якого потерпілий впав на землю, після чого завдав ногою близько 3-4 ударів по тулубу, 2-3 удари в голову в ділянку правої вушної раковини, не менше 2 ударів по ребрах, заподіявши ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді політравми: закритої травми живота, грудної клітки, розривів 7-го сегмента печінки, внутрішньочеревної кровотечі, геморагічного шоку, струсу головного мозку, часткової ампутації правої вушної раковини, лівобічного євстрахіїту, закритого перелому правої ключиці, закритих переломів 3-го, 7-го, 8-го ребр справа, закритого перелому правої лопатки, забою правої легені, забою поперекової ділянки, забою правої нирки та інші, які у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники підтримали свої касаційні скарги та частково касаційну скаргу прокурора; прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг захисників та підтримав подану касаційну скаргу прокурора.
Мотиви Суду
Щодо меж перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом касаційних скарг захисників останні, крім іншого, посилаються на неповноту судового слідства (відхилення судом клопотань сторони захисту про допит певних осіб та проведення певних експертиз), невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (неврахування судом окремих доказів, які могли істотно вплинути на його висновки) та просять дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Водночас ці обставини були предметом розгляду апеляційного суду та їм дано належну оцінку.
Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційних скаргах, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Щодо доведеності винуватості та кваліфікації дій ОСОБА_2 .
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у завданні потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі з`ясування всіх обставин, що належать до предмета доказування, які підтверджено перевіреними під час судового розгляду доказами, а їх оцінка не суперечить ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, суд першої інстанції визнав логічними, чіткими і такими, що не змінювалися протягом усього досудового розслідування та судового розгляду, показання потерпілого ОСОБА_5 про обставини вчиненого стосовно нього злочину. Так, потерпілий, категорично заперечуючи отримання ним тілесних ушкоджень унаслідок ДТП, зазначив, що тілесних ушкоджень йому завдав саме обвинувачений, та вказав механізм і локалізацію їх спричинення. Стверджував, що до приїзду швидкої допомоги він не переміщався, знаходився на одному місці, весь час був у свідомості, а ОСОБА_2 жодної першої медичної допомоги йому не надав, що спростовує відповідні доводи у скаргах захисників.
Суд першої інстанції встановив, що показання потерпілого ОСОБА_5 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, експерта ОСОБА_11 та об`єктивнопідтверджуються даними протоколівогляду місця події, слідчого експерименту за участю потерпілого, огляду одягу, огляду автомобілів, висновками експерта щодо походження слідів крові, судово-медичної експертизи, актом судово-медичного дослідження та іншими доказами.
Суд першої інстанції з`ясував позицію ОСОБА_2 щодо пред`явленого обвинувачення та перевірив висунуту останнім на свій захист версію про непричетність до вчиненого злочину та отримання потерпілим тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, вмотивовано спростувавши її у вироку.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 17 січня 2020 року № 03-Е, який підтвердив у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_11, потерпілому ОСОБА_5 завдано не менше семи ударів з великою силою та обмеженою жорсткою поверхнею на рівні контакту, якими могли бути стопи ніг, взуті в жорстке взуття, або інші предмети, що мають подібні властивості для їх завдання. Механізм спричинення тілесних ушкоджень може відповідати обставинам, на які вказав потерпілий під час проведення з ним слідчого експерименту, але кількість ударів зазначено потерпілим неправильно (менше). Тілесних ушкоджень у потерпілого, які б могли свідчити про ДТП, у медичній документації не вказано, а на тілі тілесних ушкоджень від первинного контакту не виявлено. Як роз`яснив у суді експерт ОСОБА_11, немає об`єктивних підстав вважати, що тілесні ушкодження потерпілий отримав у результаті ДТП, оскільки в такому разі він отримав би й інші тілесні ушкодження, які неможливо не отримати при виявлених у потерпілого тілесних ушкодженнях.
Таким чином, вказаний висновок підтверджує тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5, час, локалізацію та механізм їх утворення та спростовує доводи захисту щодо завдання тілесних ушкоджень потерпілому в результаті ДТП, а не внаслідок побиття.
Суд першої інстанції врахував і показання свідка, допитаного з метою перевірки показань ОСОБА_2, - ОСОБА_10, який брав участь як спеціаліст при огляді слідчим автомобілів "Volkswagen Golf" та ВАЗ-2108, власником яких є ОСОБА_3, про те, що бампери та кріплення бамперів цих автомобілів не мали механічних пошкоджень або ознак, які б вказували на їх заміну чи ремонт, що відповідає даним протоколів огляду зазначених автомобілів і також спростовує доводи захисту щодо завдання тілесних ушкоджень потерпілому в результаті ДТП.
Водночас ураховуючи принцип змагальності сторін, сторона захисту не надала будь-яких доказів, які б свідчили про виклик на місце ДТП працівників поліції, складання ними відповідних протоколів, пошуку та допиту свідків ДТП, заходів щодо встановлення транспортного засобу, який за версією захисників ОСОБА_2 здійснив наїзд на потерпілого, а посилаючись на наявність на місці події пластикових уламків, схожих на бампер, - будь-яких доказів того, що вказані уламки могли належати автомобілю ОСОБА_3 та що вони взагалі є уламками від бампера транспортного засобу.
Що стосується задоволеного судом клопотання сторони захисту про витребування з Управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУ НП в Дніпропетровській області аудіозапису повідомлення свідка ОСОБА_4 до поліції про виявлення ним на дорозі потерпілого, травмованого, можливо, внаслідок ДТП, то доводи касаційних скарг захисників про неотримання відповіді на цей запит не відповідають матеріалам провадження, оскільки на виконання ухвали суду з ГУ НП надійшов лист, з якого вбачається, що надати копію аудіозапису повідомлення ОСОБА_4 07 грудня 2019 року на спецлінію "102" немає можливості, оскільки термін зберігання аудіозаписів таких повідомлень не перевищує 3 місяців і на момент надходження ухвали суду вже закінчився (т. 2, а.п. 20).
Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зібрані докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_2 .
За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України.