Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 286/3565/19
провадження № 51-6357 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Мединської Л.С.,
законного представника потерпілого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019060250000347 за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Прибитки Овруцького району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 травня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Цивільний позов законного представника ОСОБА_1 в інтересах потерпілого ОСОБА_3 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 102,32 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 45 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він 15 червня 2019 року близько 15:00, керуючи технічно справним автомобілем "Daewoo Lanos", д.н.з. НОМЕР_1, у с. Шоломки Овруцького району Житомирської області, рухаючись по автодорозі Словечне - Овруч у напрямку м. Овруча Житомирської області, порушуючи вимоги пунктів 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки та дорожніх умов, здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3, який перетинав проїжджу частину зліва направо. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 травня 2020 року - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та неправильним вирішенням цивільного позову. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що, призначаючи йому додаткове покарання, суд не врахував, що причиною дорожньо-транспортної пригоди стало, у тому числі, й порушення потерпілим ОСОБА_3 правил дорожнього руху, який, рухаючись на велосипеді, здійснив маневр праворуч перед його автомобілем. Вказані обставини підтверджуються наявними доказами у кримінальному провадженні, а також не заперечувалися потерпілим у судовому засіданні. До того ж вказує, що у наїзді на потерпілого винувата також законний представник - мати, яка не подбала про те, щоб її неповнолітній син катався лише у дозволеному місці під наглядом дорослих. Вважає, що поза увагою суду залишилося те, що на його утриманні перебуває теща, 1932 року народження, яка не здатна до самообслуговування та прикута до ліжка, а автомобіль є єдиним способом дістатись до хворої. Оскільки він є пенсіонером, він не в змозі винаймати автомобіль для відвідування тещі. А тому позбавлення права керувати транспортними засобами ставить його сім`ю у скрутне становище. Також без належної оцінки суду залишилось те, що він є соціально адаптивною людиною, яка дбає про свою сім`ю, має похилий вік, раніше ніколи не порушував правил дорожнього руху. Крім того, зазначає, що судом неправильно вирішено цивільний позов, зокрема безпідставно стягнуто з нього 45 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір заподіяного морального збитку цивільним позивачем не доведений під час судового розгляду. Вказує, що цивільний позов не містить належного обґрунтування того, що саме через травми, що виникли під час дорожньо-транспортної пригоди, настали наслідки, якими обґрунтовано такий розмір морального збитку. Таким чином, вважає, що судом прийнято рішення про задоволення цивільного позову без належних та допустимих доказів як наявності моральної шкоди, так і встановлення розміру її відшкодування, чим порушено вимоги ст. 128 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Мединська Л.С. та законний представник потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 заперечували щодо задоволення касаційної скарги засудженого, просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Мотиви суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі засуджений зазначає про порушення судами загальних засад призначення покарання, зокрема, вказує про безпідставне застосування щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
З такими доводами касаційної скарги засудженого колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженому та звільняючи його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин з необережності, а також врахував особу засудженого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільно відшкодував частину матеріальної шкоди, сплативши витрати за лікування потерпілого.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому ОСОБА_2, судом визнано його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які б обтяжували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено.
При цьому місцевий суд дійшов висновку, що вказані обставини у їх сукупності дають підстави для застосування щодо ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Не погодившись з вироком місцевого суду в цій частині, засуджений оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому у своїй апеляційній скарзі ставив питання про зміну вироку місцевого суду та скасування призначеного йому додаткового покарання.
Тобто, не погоджуючись із висновками місцевого суду в частині призначеного додаткового покарання, засуджений в апеляційній скарзі, окрім іншого, фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначенні "інші обставини справи" або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги засудженого, дійшов висновку, що засудженим не було наведено аргументованих доводів безпідставності призначення йому додаткового покарання.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що, призначаючи покарання, місцевий суд у достатньому обсязі врахував тяжкість вчиненого злочину та його наслідки, пом`якшуючі покарання обставини, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також дані про особу засудженого.
Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що саме дії ОСОБА_2 призвели до наїзду на потерпілого, рух якого засуджений завчасно спостерігав на проїжджій частині, та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, а тому доводи про порушення потерпілим ОСОБА_3 правил дорожнього руху та його законним представником батьківських обов`язків не спростовують висновків місцевого суду та в цілому не свідчать про безпідставність призначення йому додаткового покарання.
З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що місцевий суд належним чином врахував обсяг та обставини порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху, які призвели до наїзду на велосипедиста у межах населеного пункту через перевищення дозволеної швидкості руху, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_2 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
За результатом апеляційного розгляду, враховуючи встановлені обставини справи та особу ОСОБА_2, апеляційний суд не встановив підстав для зміни вироку суду першої інстанції в частині призначеного додаткового покарання.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженому ОСОБА_2 додаткове покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
Таким чином, з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які засуджений наголошує у своїй касаційній скарзі, зокрема перебування на утриманні хворої тещі, порушення потерпілим правил дорожнього руху, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_2 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для скасування додаткового покарання, про що засуджений просить у своїй касаційній скарзі.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений зазначає, що судом неправильно вирішено цивільний позов та безпідставно стягнуто з нього 45 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки такий розмір заподіяного морального збитку цивільним позивачем не доведений під час судового розгляду.
Зокрема, вказує, що цивільний позов не містить належного обґрунтування того, що саме через травми, що виникли під час дорожньо-транспортної пригоди, настали наслідки, якими обґрунтовано такий розмір морального збитку.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Крім того, згідно із ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Вироком суду першої інстанції встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_2 правил безпеки дорожнього руху потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, а отже, завдано шкоди цим кримінальним правопорушенням.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час підготовчого судового розгляду законним представником ОСОБА_1 в інтересах потерпілого ОСОБА_3 заявлено цивільний позов до ОСОБА_2 . Під час судового розгляду потерпілий та його законний представник повністю підтримали свої позовні вимоги, що підтверджується аудіозаписом судового засідання та даними журналу судового засідання.
У пункті 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Крім того, відповідно до ст. 374 КПК України в мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються, серед іншого, підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.
Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Цих вимог закону при вирішенні цивільного позову законного представника потерпілого у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 місцевим та апеляційним судами повністю дотримано.
Вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, місцевий суд виходив із того, що діями ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно значних фізичних та душевних страждань, у зв`язку з чим докладається багато зусиль для відновлення його стану здоров`я.
У мотивувальній частині вироку судом першої інстанції зазначено, що в результаті отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди тяжких тілесних ушкоджень був порушений нормальний спосіб життя потерпілого, зокрема відвідування школи, майже відсутній належний соціальний розвиток у зв`язку з обмеженим спілкуванням з друзями та родичами, а перебування на свіжому повітрі провокує у нього головні болі.
З огляду на викладене, на думку колегії суддів, вирок суду щодо часткового задоволення цивільного позову законного представника потерпілого та стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 у розмірі 45 000 грн узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу моральних страждань потерпілого.
Під час апеляційного розгляду апеляційний суд повністю погодився із висновками місцевого суду щодо обґрунтованості підстав для часткового задоволення цивільного позову та розміру позовних вимог.
При цьому апеляційний суд зазначив, що саме характер тілесних ушкоджень, які були спричинені потерпілому внаслідок дій ОСОБА_2, оцінювалися судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, зокрема відкрита черепно-мозкова травма голови та тупа травма тіла.
Також суд апеляційної інстанції вказав, що місцевим судом правильно враховані всі обставини кримінального провадження, характер та обсяг душевних і психічних страждань потерпілого ОСОБА_3, тяжкість вимушених змін у його житті та необхідність відновлення стану здоров`я.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, з чим погоджується й колегія суддів, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_3 завдано ушкоджень здоров`ю, а отже, кримінальним правопорушенням безспірно завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню на його користь.
Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни не вбачає.
За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого про те, що судом прийнято рішення про задоволення цивільного позову без належних та допустимих доказів як існування моральної шкоди, так і встановлення розміру її відшкодування, чим порушено вимоги ст. 128 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд