ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 623/3335/17
провадження № 51-6154км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Стороженка С.О., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Нескородяного А.М.,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гупала Романа Миколайовича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201722030001273, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Пимоновка Ізюмського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 липня 2004 року за ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України із застосуванням статей 70, 72 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, звільненого 10 лютого 2014 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна.
На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна, що є його власністю.
Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 08 жовтня 2020 року зазначений вирок місцевого суду залишив без змін.
Згідно з вироком 09 листопада 2017 року близько 21:30 ОСОБА_1, перебуваючи на пл. Центральній, 1 у м. Ізюмі біля будівлі Ізюмської міської ради, приставив ніж до горла потерпілій ОСОБА_2 та, погрожуючи застосувати фізичне насильство, примусив її піти з ним до гаражів, розташованих навпроти будинку № 7 на вул. Надозерній у м. Ізюмі, де, продовжуючи погрожувати застосуванням фізичного насильства, вступив з нею у статевий акт природним шляхом проти її волі, тим самим зґвалтував останню.
Крім цього, того ж дня близько 22:00 ОСОБА_1, будучи раніше судимим за скоєння розбою, перебуваючи біля вищевказаних гаражів, погрожуючи ОСОБА_2 ножем, тобто застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілої, відкрито заволодів її мобільним телефоном "Samsung GT-I9105" вартістю 947 грн, спричинивши матеріальну шкоду на вказану суму.
Також 10 листопада 2017 року близько 00:30 ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Заводській у м. Ізюмі біля комплексу "Залізничний ринок", приставивши ніж до горла ОСОБА_3, погрожуючи застосувати фізичне насильство, примусив її піти з ним на пустир, що в районі будинку № 4 на пров. Заводському в м. Ізюмі, де, застосовуючи вказаний ніж, спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження, тим самим подолавши її опір. Після чого вступив із ОСОБА_3 у статевий акт природним шляхом проти її волі, зґвалтувавши останню.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, зазначає, що суд першої інстанції послався у вироку на недопустимі докази, а саме: дані висновків експертиз, протоколи огляду місця події, протокол огляду речей, протоколи отримання зразків для експертизи. На переконання захисника, порушення порядку упакування вилученого одягу потерпілої, зразків для проведення експертизи та інших речей має наслідком визнання доказів недопустимими. Так, захисник стверджує, що висновки експертиз від 14 грудня 2017 року № 395-ИЗ/17 та від 13 грудня 2017 року № 397-ИЗ/17 складені російською мовою, а самі експертизи проведено з порушеннями, зокрема, експерт самостійно відібрала мазки у потерпілих у порушення норм КПК України, у зв`язку з чим, вважає ці висновки експерта недопустимими доказами. Також вказує, що висновок експерта від 14 грудня 2017 року № 22647 не містить печатки, а речі, направлені експерту, були вилучені з порушеннями, а отже, суд не мав права посилатися на цей висновок з огляду на його недопустимість. Крім цього, на його думку, покарання, призначене ОСОБА_1 на підставі частин 1, 2 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань, є надто суворим. Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вказаний вирок, не усунув зазначених порушень, усупереч ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводів викладених у його апеляційній скарзі, та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів. Отже, за твердженнями захисника, судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а тому підлягають скасуванню.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Нескородяний А.М. заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника засудженого і просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Тому суд не має повноважень на перевірку доводів сторони захисту щодо неправильного встановлення судами фактичних обставин справи.
Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у зґвалтуванні ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на показання самої потерпілої, фактичні дані протоколу огляду місця події від 10 листопада 2017 року, згідно з яким виявлено прозорий ґудзик із нитками білого кольору та фототаблицю до нього; протоколу огляду місця події від 10 листопада 2017 року щодо огляду куртки ОСОБА_2, під час якого виявлено відсутність ґудзика; протокол пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2017 року та довідку з фототаблицею до нього, за яким потерпіла вказала на ОСОБА_1 як на особу, яка її зґвалтувала за обставин, указаних в обвинувальному акті; висновок експерта від 13 грудня 2017 року № 396-ИЗ/17, згідно з яким встановлено, що з потерпілою ОСОБА_2 був скоєний незахищений статевий акт; протокол проведення слідчого експерименту від 28 грудня 2017 року за участю потерпілої ОСОБА_2 ; висновок судової експертизи волокнистих матеріалів та виробів від 14 грудня 2017 року № 22647; висновок експерта від 25 листопада 2017 року № 862/ис/17; протоколу огляду речей та документів від 22 грудня 2017 року.
За фактом розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_2 місцевий суд обґрунтував свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у такому нападі показаннями потерпілої, фактичними даними висновку експертизи від 29 листопада 2017 року № 5118, а також протоколу пред`явлення речей для впізнання від 24 грудня 2017 року.
За епізодом зґвалтування ОСОБА_3 суд першої інстанції в основу вироку поклав показання потерпілої, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 ; фактичні дані протоколу огляду місця події від 10 листопада 2017 року, під час якого було виявлено кухонний ніж, листки рослин та пачку з-під цигарок, і фототаблицю до нього; висновок експерта від 14 грудня 2017 року № 395-ИЗ/17; протоколу пред`явлення особи для впізнання від 10 листопада 2017 року та довідку з фототаблицею до нього, за яким потерпіла вказала на ОСОБА_1 як на особу, яка її зґвалтувала при обставинах вказаних в обвинувальному акті; висновок експерта від 13 грудня 2017 року № 397 - ИЗ/17 щодо спричинених ОСОБА_3 тілесних ушкоджень; протокол огляду місця події від 11 листопада 2017 року; висновок експерта від 13 грудня 2017 року № 1345-11/17.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК України свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Доводи захисника щодо визнання недопустимими доказами фактичних даних протоколів оглядів місця події від 10 листопада 2017 року (під час яких було вилучено речі ОСОБА_2, ґудзик, ніж), зважаючи на порушення вимог статей 105, 236, ч. 5 ст. 237 КПК України, оскільки вилучені речі не були належним чином упаковані та опечатані, повністю спростовані судом апеляційної інстанції.
Так апеляційний суд зазначив, що відповідно до протоколу огляду місця події від 10 листопада 2017 року в ході слідчої дії було виявлено кухонний ніж та листок із нашаруванням бурого кольору. За протоколом виявлене поміщено до паперових пакунків, які скріплено підписами учасників огляду і на які нанесено пояснювальні написи (т. 1, а.п. 156, 157). Слідча дія проведена за участі двох понятих, підписи яких є в протоколі. До протоколу додається ілюстративна таблиця, відповідно до якої виконано детальний знімок ножа. Щодо вилучення речей потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції доречно вказав, що ці процесуальні дії відображені на бланках протоколу огляду місця події. Відповідно до протоколу від 10 листопада 2017 року за згодою ОСОБА_2 було оглянуто її особисті речі, за результатами чого вилучено одяг останньої. Як убачається із вказаного протоколу, цю слідчу дію проведено за участю потерпілої та понятих (т. 1, а.п. 182, 183). Водночас апеляційний суд установив, що в протоколі дійсно не зазначено про упакування вилучених речей, однак згодом куртку було надано для проведення експертизи волокнистих матеріалів та виробів з них. Утім, зі змісту вступної частини висновку цієї експертизи видно, що на дослідження надано куртку в полімерному пакунку із етикеткою з рукописним написом та підписами понятих ОСОБА_7, ОСОБА_8, потерпілої ОСОБА_2, слідчого Татаріна (т. 1, а.п. 203). Відповідно до опису речового доказу, вказаного у висновку експертизи № 862-Ис/17, на дослідження надано пакет з етикеткою, на якій є рукописний напис "Вилучено жіночі труси по типу "бікіні", вилучені у потерпілої ОСОБА_2, з підписами учасників ОСОБА_2, понятих ОСОБА_7, (прізвище нерозбірливо) ОСОБА_14, слідчий (прізвище нерозбірливо) О.Ю. (т. 1, а.п. 238). Таким чином бирки підписані учасниками слідчої дії, які й зазначені в протоколі огляду місця події; речі вилучені в ході процесуальної дії, яка оформлена документально. Відповідно до протоколу огляду місця події від 11 листопада 2017 року за згодою потерпілої ОСОБА_3 було оглянуто її особисті речі, вилучено джинси та футболку. Слідчу дію проведено за участю двох понятих, протокол підписаний усіма учасниками. (т. 1, а.п. 193). У протоколі огляду місця події від 10 листопада 2017 року зазначається про виявлення та вилучення прозорого ґудзика із залишками ниток білого кольору, до протоколу додається ілюстративна таблиця з детальним знімком гудзика, протокол підписаний учасниками слідчої дії, зокрема і двома понятими (т. 1, а.п. 175-181). Вилучений на місці події ґудзик відповідно за постановою слідчого від 22 грудня 2017 року був оглянутий слідчим, який установив, що ґудзик із залишками ниток, схожий на ґудзики, наявні на куртці потерпілої ОСОБА_2 . При цьому в постанові слідчого вказано, що ґудзик знаходився в криміналістичному сейф-пакеті № 0960898 із пояснювальним написом та підписами слідчого Татаріна, понятих ОСОБА_11, ОСОБА_12, спеціаліста ОСОБА_13, присутніх під час огляду місця події, в ході якого і виявлено ґудзик (т. 1, а.с. 272). Далі ухвалою від 14 листопада 2017 року накладено арешт на речі, вилучені під час вказаних оглядів та затримання ОСОБА_1 . За постановою заступника начальника СВ Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області від 23 грудня 2017 року вони були визнані речовими доказами.
Отже, апеляційний суд, урахувавши вищенаведене, дійшов переконання, що вилучення речей відбувалося в процесуальному порядку, з оформленням протоколів, за участю понятих, які підписали зазначені протоколи. На думку колегії суддів апеляційного суду, відсутність в деяких протоколах вказівки на порядок упакування речей та їх опечатування не є суттєвим порушенням. Крім того, висновку експертизи № 1346-Ц/17 щодо кухонного ножа в основу вироку та на обґрунтування обвинувачення не покладено. Не посилався суд і на висновки експертиз № 1344-Ц/17, № 1342-Ц/17, № 1343-Ц/17, 1341-Ц/17, стосовно одягу, вилученого у затриманого і наданого на дослідження.
Із таким висновком погоджується і колегія суддів.
Доводи захисника щодо недопустимості фактичних даних протоколів отримання зразків для проведення експертиз у ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, оскільки у вказаних протоколах не зазначено відомостей про послідовність дій осіб під час проведення слідчої дії, про порядок пакування, опечатування зразків, про долучення контрольних зразків марлі та тампону, також були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції.
Так, апеляційний суд установив, що відібрання зразків відбувалося на підставі постанов прокурора за добровільною згодою як обвинуваченого, так і потерпілих, у протоколах відібрання зразків наявні підписи всіх учасників, під час слідчих дій були присутні спеціаліст, поняті, слідчий та відповідно особи, в яких відбирали біологічні зразки. З урахуванням цього, на переконання колегії суддів апеляційного суду, не будь-яке порушення процедури, визначеної КПК України, зумовлює визнання доказу, отриманого за результатами такої процедури, недопустимим. Відсутність у протоколах конкретизації порядку пакування, з огляду на те, що для проведення експертиз були надані належним чином упаковані та опечатані зразки, на думку апеляційного суду, не є безумовною підставою для визнання цих протоколів недопустимими доказами у справі, у зв`язку з чим не є недопустимими доказами висновки експертиз, що проведені на підставі відібраних зразків (№ 861-Ис/17, № 862-Ис/17, № 863-Ис/17, № 859-Ис/17).
Таку позицію суду апеляційної інстанції за обставин цього кримінального провадження Суд вважає правильною.
Твердженням захисника щодо недопустимості як доказу висновку експертизи від 14 грудня 2017 року № 22647, оскільки цей висновок не містить печатки експерта чи експертної установи, а речі, передані на дослідження, не були упаковані та опечатані судом апеляційної інстанції, надано правильну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів.
Зокрема, доводам про відсутність у протоколах інформації стосовно упакування та опечатування речей, вилучених у потерпілої та під час затримання - в обвинуваченого, оцінку надано вище, а відсутність печатки у висновку експертизи, з точки зору апеляційного суду, з якою погоджується і колегія суддів, не є настільки істотним порушенням, що зумовлює визнання висновку експерта недопустимим доказом, оскільки експертизу проведено на підставі постанови заступника начальника СВ Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області, тобто з дотриманням вимог КПК України щодо порядку залучення експерта. Так, у висновку експерта всупереч Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень відсутні печатки експертної установи, проте він виготовлений на бланку експертної установи, наявні підписи експерта. Підстави сумніватися в достовірності висновку, а також у тому, що його виготовлено належним суб`єктом, відсутні. Водночас недотримання вимог Інструкції щодо оформлення висновку експерта не є безумовною підставою для виключення цього висновку з обсягу доказів.
Перевіряючи доводи захисника щодо викладу висновків експерта № 396-ИЗ/17 та № 397- ИЗ/17 російською мовою, а також відсутності відповідних постанов про призначення вказаних експертиз та невідкриття висновків судово-імунологічної експертизи № 2389т-И/17, № 2390т-И/17, колегія суддів ураховує, що такі доводи перевірені судом апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими.
Зокрема, апеляційний суд вважає, що складення висновків № 396-ИЗ/17 та № 397- ИЗ/17 російською мовою не впливає на можливість їх використання як доказів під час прийняття процесуального рішення, з чим погоджується і колегія суддів. Крім цього, у висновках № 396-ИЗ/17 та № 397-ИЗ/17 експерт посилається на висновок судово-імунологічної експертизи № 2389т-И/17 та висновок № 2390т-И/17, які як зазначає захисник, відсутні в матеріалах справи, не відомо ким були проведені та відсутня постанова про їх призначення.
Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор надав апеляційному суду фотокопії постанов слідчого від 10 листопада 2017 року про призначення судово-медичних експертиз потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно з якими останніх було направлено на дослідження до експерта (т. 3, а.п. 20, 21).
Крім цього, відсутність висновків експертиз № 2389т-И/17 та № 2390т-И/17 у матеріалах справи, на переконання апеляційного суду, не вказує на порушення КПК України, оскільки ці висновки були у розпорядженні експерта; висновки судово-медичних експертиз № 396-ИЗ/17 та № 397-ИЗ/17, в яких експерт посилається на попередні висновки судово-імунологічних експертиз (№ 2389т-И/17, № 2390т-И/17), також були відкриті стороні захисту, яка, будучи ознайомленою з їх змістом мала право ініціювати питання щодо надання для ознайомлення і висновків № 2389т-И/17 та № 2390т-И/17 як документів, з урахуванням яких було проведено згадані судово-медичні документи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки за наявності сумнівів щодо законності підстав проведення експертиз чи змісту поставлених перед експертом запитань сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання документів, що стали підставою для проведення експертиз, однак цього не зробила. Тому доводи захисника на стадії перегляду вироку про недопустимість указаних доказів є неспроможними.
Непереконливими є твердження захисника щодо порушення норм КПК України під час проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2, з огляду на те, що для його проведення було залучено понятого як статиста. Спростовуючи ці твердження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що така обставина взагалі не може вважатися порушенням порядку проведення слідчого експерименту, визначеного ст. 240 КПК України, оскільки норми цього Кодексу не визначають процедури залучення статистів та понятих для проведення слідчої дії.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин. Воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження надав відповіді на всі доводи апеляційної скарги сторони захисту та обґрунтовано визнав їх безпідставними. Свої висновки з цих питань, з якими погоджується й колегія суддів касаційного суду, суд належним чином умотивував.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, не встановлено.
При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню й оскаржувані судові рішення слідзалишити без зміни.