Постанова
іменем України
8 червня 2021року
м. Київ
справа № 206/1151/19
провадження № 51-1873 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Кулініч К.С.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Корнієнка Д.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська
від 12 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040700001256, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу в розмірі 850 грн,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк тринадцять років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до призначеного ОСОБА_1 покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2018 року у виді штрафу в розмірі 850 грн, який ухвалено виконувати самостійно.
Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 185 КК та виправдано.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 січня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 24 листопада 2018 року о 11 годині 05 хвилин (більш точного часу в ході досудового слідства не встановлено), знаходячись у приміщенні будинку АДРЕСА_1 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_2 та раніше знайомим ОСОБА_3, на ґрунті неприязних відносин, які виникли раптово, після розпиття спиртних напоїв, взявши з іншої кімнати фрагмент металевої труби чорного кольору та підійшовши до ОСОБА_3, який у той час лежав на дивані, тримаючи в правій руці даний фрагмент труби, наніс згори до низу останньому не менше двох ударів у розташування життєво важливого органу - голови та не менше дванадцяти ударів в область тулубу та кінцівок, у результаті чого спричинив потерпілому тілесні ушкодження, які супроводжувались переломами кісток скелету (ушкодження в ділянці грудної клітини) і в своїй сукупності відносяться до середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я, та тілесні ушкодження в ділянці голови, які в своїй сукупності перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті та відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Всі інші тілесні ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не супроводжувались розладом здоров`я та у причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 також обвинувачувався у тому, що після скоєння вбивства ОСОБА_3 24 листопада 2018 року приблизно
о 12 годині, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, умисно, повторно, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що потерпілий знаходиться в непритомному стані, а свідок ОСОБА_4 - в іншій кімнаті, заволодів зимовою курткою чорного кольору та мобільним телефоном потерпілого, після чого з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ними на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 3594 грн 40 коп.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону,неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому зазначає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно, висновки суду викладені в судовому рішенні не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на те, що він не мав наміру та умислу вбивати потерпілого, а лише хотів спричинити йому тілесні ушкодження, а тому, на його думку, кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК є неправильною. Також зазначає про порушення його права на захист у частині відсутності призначеного йому захисника Хоміча Р.Г. під час закінчення досудового розслідування та відкриття йому матеріалів кримінального провадження. Крім того вказує, що йому було необґрунтовано відмовлено у наданні перекладача та перекладі процесуальних документів на російську мову, оскільки він не розуміє українську мову, чим було порушено його право на захист. Також зазначає, що надані в судовому засіданні ним та свідком ОСОБА_2 показання різняться з тими, що зазначені у вироку. Вказує, що судом не було враховано те, що він за місцем проживання характеризується позитивно і те, що на момент вчинення злочину він вже знаходився в тверезому стані.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Корнієнко Д.І. підтримав касаційну скаргу засудженого та просив її задовольнити.
Прокурор Костюк О.С. вважав касаційну скаргу засудженого необґрунтованою та просив її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, захисника Корнієнка Д.І. та прокурора Костюка О.С., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.
При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Згідно ж із вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений вказує на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.
Натомість зазначені засудженим доводи були перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційної скарги, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_1 .
Висновок суду першої інстанції, із яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на його показання, надані в судовому засіданні, та дані протоколу слідчого експерименту від 10 грудня 2018 року за участю останнього, проведеного в присутності захисника Хоміча Р.Г., судово-медичного експерта та понятих, у ході яких ОСОБА_1 не заперечував нанесення тілесних ушкоджень потерпілому саме ним, а не іншою особою; показання свідка ОСОБА_2, надані в судовому засіданні, та дані протоколу слідчого експерименту від 10 грудня 2018 року за її участю, проведеного в присутності судово-медичного експерта та понятих, де остання розповіла про те, що 23 листопада 2018 року вона разом із ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 перебувала в будинку АДРЕСА_1 та вони вживали спиртні напої; після того, як ОСОБА_1 наніс потерпілому серію ударів, він пробув ще деякий час у будинку, увесь цей час потерпілий знаходився вдома без надання допомоги, а на її пропозицію викликати швидку медичну допомогу ОСОБА_1 відмовився; показання свідка ОСОБА_5 про те, що у нього з червня 2018 року винаймали житло в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та його співмешканка ОСОБА_6, оскільки квартиранти перестали відповідати на дзвінки, він поїхав у будинок, двері будинку були зачинені і він відкривав їх своїм ключем, відкривши, побачив труп чоловіка, який лежав обличчям до низу, прикритий ковдрою, після чого він викликав поліцію; показання свідка ОСОБА_7 про те, що вона живе в другій половині будинку АДРЕСА_1 і в листопаді 2018 року вона прокинулась від того, що о 5 годині ранку було чутно голоси на підвищених тонах, як під час сварки.
Крім того, судом апеляційної інстанції були перевірені і не знайшли свого підтвердження доводи засудженого про невідповідність зазначених у вироку показань ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах кримінального провадження журналами судових засідань та технічними записами до них, з яких убачається, що судом вірно зазначено їх показання.
Також висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину ґрунтується на даних, що містяться у протоколах огляду місця події та трупу від 28 листопада 2018 року і фототаблицях до них; висновках судово-імунологічних експертиз № 1323, № 1332, № 1331, № 1330, № 1335, № 1334; висновку судово-цитологічної експертизи № 50.
Відповідно ж до висновку судово-медичного експерта № 694/НЕ/406 від ІНФОРМАЦІЯ_2 смерть ОСОБА_3 настала в результаті закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонкою головною мозку, яка ускладнилась набряком головного мозку, для їх утворення потерпілому було завдано не менш 14 травматичних впливів у різні анатомічні ділянки та вказані тілесні ушкодження утворились у короткий проміжок часу, не менш ніж за кілька десятків годин до настання смерті потерпілого.
При цьому колегія суддів вважає безпідставними твердження у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про відсутність у нього умислу на позбавлення життя потерпілого.
Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), мають бути ретельно досліджені докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, та їх стосунки.
Водночас, висновок суду про те, що ОСОБА_1, заподіюючи тілесні ушкодження потерпілому, діяв із прямим умислом на вбивство, є обґрунтованим. Як установлено судом, завдаючи потерпілому удари фрагментом металевої труби в область голови, засуджений діяв навмисно, усвідомлював небезпечний характер своїх дій, передбачав настання смерті потерпілого та бажав цього. Крім того, після спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, розуміючи невідворотність настання його смерті, ОСОБА_1 не вжив жодних заходів для своєчасного надання медичної допомоги останньому, маючи для цього реальну можливість, та залишив його в безпорадному стані, закривши у будинку.
Саме ці дії вказують на наявність у ОСОБА_1 умислу на позбавлення життя потерпілого, а не лише на нанесення йому тілесних ушкоджень, як про це зазначає у касаційній скарзі засуджений.
Що ж стосується мотиву вчинення кримінального правопорушення, то з посиланням на показання самого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 судом правильно було встановлено, що приводом для конфлікту стали ревнощі, тобто особисті стосунки засудженого та потерпілого.
Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.
Також необґрунтованими є доводи засудженого про те, що йому безпідставно було відмовлено судами першої й апеляційної інстанцій у наданні перекладача та перекладі процесуальних документів на російську мову, оскільки він не розуміє українську мову, чим було порушено його право на захист.
Так, участь перекладача у кримінальному провадженні зумовлена конституційною засадою рівності перед законом і судом (ч. 2 ст. 24 Конституції України, ст. 10 КПК), за якою, серед іншого, не допускається привілеїв чи обмежень (в т. ч. й у процесуальних правах, передбачених КПК) за мовними ознаками.
Згідно зі ст. 29 КПК кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом (частини 1 і 3).
Залучення перекладача для проведення процесуальних дій має на меті забезпечити особам, які беруть участь у кримінальному провадженні та не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, можливість користуватися рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють (п. 18 ч. 3 ст. 42, п. 9 ч. 1 ст. 56, п. 11 ч. 3 ст. 64-1, п. 4 ч. 1 ст. 66 КПК).
Як зазначено у ч. 1 ст. 68 КПК, у разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).
При цьому питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу "рівності можливостей") та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, в якій зазначено про право мати захисника та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави; про отримання ним пам`ятки, роз`яснення процесуальних прав, зміст яких ОСОБА_1 зрозуміло, свідчить його підпис.
До того ж під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, народився та постійно мешкає в Україні в м. Дніпропетровську, навчався у 1-8 класах у комунальному закладі освіти НВК № 61 "Загальноосвітній навчальний заклад I-II ступенів - техніко-економічний коледж" Дніпровської міської ради та вивчав українську мову.
Також, будучи раніше засудженим вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2018 року, ОСОБА_1 послугами перекладача не користувався, що слідує з тексту зазначеного вироку.
Разом з тим, із звукозапису судових засідань у суді першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 надавав пояснення, відповідав на поставлені йому запитання, заявляв клопотання, висловлював свою думку щодо заявлених клопотань іншими учасниками провадження, ставив питання потерпілій, свідкам, виступав у судових дебатах та з останнім словом.
Крім того, матеріали кримінального провадження не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні заявлялось клопотання про залучення перекладача.
При цьому з моменту затримання ОСОБА_1 був забезпечений захисником, котрий, як убачається із звукозаписів судових засідань у суді першої та апеляційної інстанцій, брав активну участь у розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_1 .
А тому рішення місцевого та апеляційного судів про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення його перекладачем та переклад процесуальних документів на російську мову не вказує на порушення вимог ст. 29, п. 18 ч. 3 ст. 42 та ч. 1 ст. 68 КПК.
Доводи ж засудженого про порушення його права на захист внаслідок відсутності призначеного йому захисника Хоміча Р.Г. під час закінчення досудового розслідування та відкриття йому матеріалів провадження є такими, що не свідчать про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, з огляду на забезпечення відповідного права обвинуваченого судом першої інстанції у порядку ч. 2 ст. 317 КПК.
Зокрема, як убачається з матеріалів провадження, у зв`язку з тим, що захисник - адвокат Хоміч Р.Г. у телефонному режимі повідомив, що він перебуває за межами міста, слідчим 20 лютого 2019 року було винесено постанову про доручення Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області призначити адвоката для здійснення окремої процесуальної дії.
Після чого слідчим було винесено постанову про залучення захисника Маслія В.О. до проведення окремої процесуальної дії. Підпис цього захисника міститься на повідомленні про завершення досудового розслідування та протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування. Однак, ОСОБА_1 у присутності понятих та вказаного захисника відмовився від отримання обвинувального акта та ознайомлення з матеріалами досудового розслідування.
Відповідно ж до ч. 2 ст. 317 КПК після призначення справи до судового розгляду головуючий повинен забезпечити учасникам судового провадження можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, якщо вони про це заявлять клопотання.
З дотриманням вказаної норми під час першого судового засідання Самарським районним судом м. Дніпропетровська було задоволено клопотання захисника Хоміча Р.Г. про надання ОСОБА_1 для ознайомлення матеріалів кримінального провадження.
А 25 березня 2019 року матеріали кримінального провадження були надані прокурором для ознайомлення ОСОБА_1, проте останній вдруге відмовився скористатись своїм правом, покликаючись вже на відсутність перекладача (т. 3 а.к.п. 119), хоча судом на той час у задоволенні клопотання про залучення перекладача йому вже було відмовлено (т. 3 а.к.п. 107).
Таким чином, судом відповідно до положень ч. 2 ст. 317 КПК були створені належні умови щодо забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_1 на ознайомлення з матеріалами провадження за участю у цій процесуальній дії призначеного йому захисника Хоміча Р.Г.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.
Зокрема, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше судимий, офіційно не працює, за місцем мешкання характеризується негативно, обставини, що обтяжують покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння і рецидив злочину та відсутність обставин, які пом`якшують покарання.
Посилання засудженого на те, що за місцем проживання він характеризується позитивно і на момент вчинення злочину був у тверезому стані, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані необґрунтованими й такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого, та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому апеляційним судом не встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
Таким чином, касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд