Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 357/11405/18
провадження № 61-13680св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року у складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Цілісний майновий комплекс 103" (далі - ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103"), ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що вироком Перечинського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2018 року, який набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винною у тому, що у липні 2017 року вона як заступник директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22, згідно з посадовою інструкцією, була відповідальною, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів згаданої школи на відпочинок до с. Лумшори Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку " Полонина ДБК–3", де 19 липня 2017 року, по прибуттю, уклала з її директором, відповідачем ОСОБА_3, договір № 5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила як замовник таких послуг від імені школи.
20 липня 2017 року під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах відповідач ОСОБА_2, неналежно виконуючи професійні обов`язки щодо охорони життя та здоров`я дітей, внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, усвідомлюючи небезпеку купання в басейні, не пристосованому для дітей, допустила їх самовільне купання без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора відповідача ОСОБА_4, внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення.
ОСОБА_2 не заперечувала фактичні обставини вчинення нею інкримінованого правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 137 КК України, повністю визнала свою вину.
Рішення про оголошення підозри відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні ними кримінального правопорушення, яке полягає у невиконанні та неналежному виконанні своїх професійних та службових обов`язків з організації безпечного відпочинку дітей, охорони життя та здоров`я неповнолітніх внаслідок недбалого і несумлінного ставлення до своїх обов`язків, що спричинило смерть малолітнього ОСОБА_5, органом досудового розслідування не прийнято.
Під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_2, остання у Перечинському районному суді Закарпатської області написала розписку на ім`я позивача про те, що вона зобов`язується відшкодувати позивачу матеріальну шкоду у сумі 103 918 грн до 01 вересня 2018 року. У зв`язку з чим позивач відкликала позовну заяву про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням, не тільки стосовно відповідача ОСОБА_2, але і стосовно відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Унаслідок трагічної загибелі сина позивачу заподіяна матеріальна та моральна шкода.
Позивач посилалась на те, що між злочинними діями ОСОБА_2, як організатора відпочинку дітей, а також ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", відповідача ОСОБА_3, як керівника бази відпочинку "Полонина ДБК-3", що не забезпечив належну безпеку життя і здоров`я дітей, відповідача ОСОБА_4, працівника цієї бази відпочинку, який безпосередньо відповідав за безпеку дітей, та трагічною загибеллю сина позивача, є прямий причинний зв`язок.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідачів на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 103 918,00 грн та на відшкодування моральної шкоди 672 000 грн, а всього - 775 918 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди - 69 159,42 грн, на відшкодування моральної шкоди - 600 000 грн, а всього стягнуто 669 159,42 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що саме відповідачі: ОСОБА_2, як організатор поїздки, ОСОБА_3, як начальник бази відпочинку, ОСОБА_4, як інструктор, та ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", як власник майна та роботодавець, мали своїми спільними діями забезпечувати безпечний відпочинок та оздоровлення дітей на базі відпочинку " Полонина ДБК-3". Проте вказані особи допустили спільну бездіяльність, внаслідок якої настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення, в результаті чого його матері - позивачу ОСОБА_1, завдано матеріальну та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню солідарно.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційні скарги ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині відшкодування матеріальної шкоди частково, оскільки завдана позивачу матеріальна шкода підтверджена належними доказами на загальну суму 69 159,42 грн, яка підлягає стягненню з відповідачів, як винних осіб, солідарно. Крім того, позивачу була завдана моральна шкода, зважаючи на конкретні обставини справи, глибину та тривалість таких страждань виходячи з принципу розумності та справедливості, підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 600 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення частково та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження.
У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що правовою основою відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової та компенсації моральної шкоди є норми цивільного права, які встановлюють позадоговірну (деліктну) відповідальність за заподіяння шкоди протиправною поведінкою особи (глава 82 ЦК України). Разом з тим рішення про неоголошення підозри ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у вчиненні ними цього чи іншого кримінального правопорушення, яке полягає у невиконанні та неналежному виконанні своїх професійних та службових обов`язків з організації безпечного відпочинку дітей, щодо охорони життя та здоров`я неповнолітніх внаслідок недбалого і несумлінного ставлення до своїх обов`язків, що спричинило смерть неповнолітнього, органом досудового розслідування не прийнято.
Позивач звернулася до суду з позовними вимогами до ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3, ОСОБА_4, а не до власника приватної території, на якій знаходяться чани та басейн, де саме трапилася трагедія, так само, не пред`являє взагалі ніяких вимог і до місцевого інструктора, та інших двох вчителів (керівників групи), які були присутні на даній території під час трагічної поді,.
Крім того, суди попередніх інстанцій посилалися на договір від 19 липня 2017 року № 5 та вказували те, що "таким чином, договір, укладений між ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103" в особі начальника бази відпочинку ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_6, яка представляла інтереси групи дітей Білоцерківської середньої школи № 22, який ніким у встановленому законом порядку не оспорений та недійсним не визнаний, прямо передбачає обов`язок виконавця з надання послуг по оздоровленню дітей, для чого той організовує відвідування басейну та надання інструкторів".
Вказаний договір дійсно підписали ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Договір має назву - договір № 5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період, датований 19 липня 2017 року (т. 1 а.с. 138).
Проте цей договір був підписаний не 19 липня, а 20 липня 2017 року, тобто він був підписаний вже після того, як трапилася трагічна подія з малолітнім ОСОБА_5 .
Шаблон вказаного договору - це старий примірник договору, який був розроблений ще коли у бази відпочинку був інший власник. ОСОБА_3 сам замінив назву юридичної особи і вписав туди замість старого власника нового - ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103" та підписав його на прохання викладача школи, так як їй потрібно було щось показати батькам дітей стосовно витрачених коштів.
Сам ОСОБА_3 розумів, що він підписувати такий договір він не має права, так як у ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103" право підпису має лише директор. Саме у директора і знаходиться печатка юридичної особи. Що згідно його посадових інструкцій він не мав права підписувати договори а ні з юридичними, а ні з фізичними особами.
Від загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 м. Біла Церква договір підписала ОСОБА_2, під час судового розгляду також було встановлено, що єдиною особою, яка мала право підписувати договори та інші документи від імені школи є директор цієї школи Кучма Г. В., у якої знаходиться і печатка школи. Отже даний договір був складений та підписаний не в той день, який зазначений у договорі, підписаний особами, які не мали права підписувати договори від імені юридичних осіб, не мали права і повноважень представляти цих юридичних осіб. Як наслідок договір не скріплений печатками юридичних осіб, оскільки печаток в осіб, які підписали договір, взагалі не було і не могло бути, бо печатки знаходяться у керівників юридичних осіб. До того ж в тексті договору зазначено - замовник: "Б. Церква, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 22, група дітей: 27 чоловік, три керівники і далі по тексту фізична особа з іншої сторони. Група дітей 27 чоловік, 3 керівника ніяк не може бути однією фізичною особою. До того ж встановлено, що в групу дітей входили і інші діти, які взагалі не навчалися в школі № 22".
Також під час судового розгляду було встановлено, що до Білоцерківської місцевої прокуратури надійшла заява директора Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 22 Кучми Г. В. про те, що службова особа ОСОБА_2 внесла завідомо неправдиві відомості до договору № 5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період від 19 липня 2017 року. Дата внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про заяву - 23 червня 2018 року (15:39:30).
ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103" не мало на меті створювати на базі відпочинку дитячий табір, діяльність товариства спрямована виключно на надання готельних послуг.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, у якому вона просила залишити судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 у якому вона посилалась на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт надання базою відпочинку " Полонина ДБК-3", саме готельних послуг чи послуг з проживання, як це зазначає заявник, на відміну від документів, які підтверджують здійснення базою діяльності у сфері відпочинку та оздоровлення дітей. Дуже суперечливою здається позиція ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", а саме: "На даний час, починаючи з 2017 року, ТОВ "Цілісний майновий комплекс 103", ОСОБА_3, ОСОБА_4 ніяких кримінальних правопорушень не вчиняли", натомість, у цій же касаційній скарзі зазначає, що "на даний час ведеться досудове розслідування за виділеними матеріалами стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Досудове розслідування здійснюється Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області".
У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_3, у якому він посилався на те, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, незаконними і підлягають скасуванню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У липні 2017 року ОСОБА_2, як заступник директора з навчально-виховної роботи Білоцерківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 22 та згідно з посадовою інструкцією була відповідальна, зокрема, за організацію літнього відпочинку школярів, організувала поїздку двадцяти семи учнів на відпочинок до села Лумшори Перечинського району Закарпатської області на базу відпочинку " Полонина ДБК-3".
19 липня 2017 року ОСОБА_2 уклала з директором ОСОБА_3 договір № 5 про надання послуг з оздоровлення дітей у літній період та виступила як замовником вказаних послуг від імені школи. Після того, 20 липня 2017 року, під час туристичного походу з купанням у трав`яних чанах, відповідач ОСОБА_2 допустила самовільне купання дітей без рятувальних плавзасобів та безпосередньої присутності інструктора - відповідача ОСОБА_4, внаслідок чого настала смерть малолітнього ОСОБА_5 шляхом утоплення, за що передбачена кримінальна відповідальність відповідно до частини другої статті 137 КК України.
Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_2 свою вину визнала.
Вироком Переченського районного суду Закарпатської області від 04 травня 2018 року у справі № 304/46/18 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 137 КК України, та призначено їй покарання у виді обмеження волі строком на чотири роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в будь-яких закладах освіти. При цьому суд звільнив її від відбування призначеного основного та додаткового покарання на підставі пункт "е" частини першої статті 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" (т. 2, а.с. 117-120).
Наявність вини ОСОБА_2 у смерті малолітнього ОСОБА_5 встановлена вироком суду, а тому доказуванню не підлягає.
Відповідно до листа від 13 грудня 2018 року № 6462106/25/3-2018 за підписом начальника СВ Перечинського відділення поліції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області підполковника Попадич А. М., у кримінальному провадженні № 120180701300000021 повідомлення про підозру не оголошувалося, відкриття матеріалів сторонам кримінального провадження не здійснювалося. На даний час провадження перебуває на стадії досудового розслідування, в якому проводяться слідчі дії.
Інші відповідачі у справі, окрім ОСОБА_2, до кримінальної відповідальності не притягувалися, обвинувальний вирок стосовно їх не ухвалювався.
Оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні, яке розглядалося Перечинським районним судом Закарпатської області у справі № 304/46/18, був потерпілою ОСОБА_1 був відкликаний, остання звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом.
Не оспорювався й вважається доведеним факт проживання позивача ОСОБА_1 разом з її загиблим сином однією сім`єю.