Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа №213/817/20
провадження №61-3026св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки при розрахунку, за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат",
представник відповідача - Муходінов Микола Леонідович,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат") з позовом, у якому, з урахування збільшення позовних вимог, просив стягнути одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі тримісячної середньої заробітної плати в сумі 15 957,30 грн та 608 109,20 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.
2. Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 1971 року він працював на підприємстві відповідача, 07 липня 2010 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі
статті 38 КЗпП України.
3. Загальний стаж роботи позивача на підприємстві відповідача становить 35 років 4 місяці 12 днів.
4. Указував, що при звільненні відповідач зобов`язаний був виплатити йому вихідну допомогу на підставі пункту 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. Відповідно до зазначеного пункту Галузевої угоди власник, за рахунок коштів підприємства, у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 років і більше - тримісячної заробітної плати.
5. На думку позивача, розмір вихідної допомоги становить 15 957,30 грн.
6. Крім того, у силу положень статті 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
7. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження невиплаченої суми вихідної допомоги, розрахунок розміру середньої місячної заробітної плати виконано необґрунтовано та з припущеннями, тому суд позбавлений можливості переконатися у правильності розрахунків.
10. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв`язку з відмовою у задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги не підлягає задоволенню і вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки, оскільки розрахунок цієї суми позивачем здійснено необґрунтовано, без зазначення показників, які використовувалися для підрахунку.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. РішенняІнгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 21 вересня 2020 року скасовано та прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто із ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі 15 957,30 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 200 000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки станом на день звільнення позивача із займаної посади 07 липня 2010 року відповідач не провів виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 07 липня 2010 року по 27 квітня 2020 року.
13. Апеляційний суд указав, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи дії позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн. Зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 30 років 4 місяців та 12 днів, порушення права працівника щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі, поданій у лютому2021 року, ПрАТ "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" просить скасувати постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 200 000 грн, у цій частині ухвалити нове рішення про стягнення 15 957,30 грн, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
15. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржена, тому не переглядається судом касаційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 та постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі
№ 264/4076/18, від 02 грудня 2020 року у справі
№ 152/1957/15-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 607/12175/16-ц щодо застосування принципу співмірності між стягуваною сумою заборгованості допомоги при звільненні та середнім заробітком за час затримки розрахунку.
17. Зазначає, що до суду з позовом про стягнення належних при звільненні виплат позивач звернувся зі спливом майже 10 років. З чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення його права на отримання коштів і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, позивач не обґрунтував, а посилався у своєму позові лише на умови Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про його обізнаність з передбаченими ними виплатами. Розмір майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не зазначив.
Доводи інших учасників справи
18. ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги з доданими до неї додатками, однак відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
20. Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21. З 19 квітня 1971 року по 06 жовтня 1971 року, з 25 лютого 1975 року по 07 липня 2010 року ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, тобто трудовий стаж становить більше 35 років.
22. Пунктом 6.1. Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 року, яка зареєстрована в установленому законом порядку і поширюється на всіх працівників, які уклали трудові договори з підприємствами гірничо-металургійного комплексу України, незалежно від форм власності і господарювання, передбачено виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі роботи від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років - двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років - тримісячної середньої заробітної плати.
23. 07 липня 2010 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.
24. За період з 01 березня 2010 року по 30 червня 2010 року заробітна плата ОСОБА_1 становить 5 195,42 грн; середньогодинна - 30,93 грн.
25. Відповідно до пункту 7.13 Колективного договору на 2010-211 роки, укладеного між генеральним директором Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" та первинною організацією профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості Відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" виплачується працівникам, які досягли пенсійного віку (жінки - 55 років, чоловіки -
60 років), при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті:
від 7,5 років до 15 років - середньомісячну заробітну плату;
від 15 до 20 років - дві середньомісячні заробітні плати; від 20 років і більше років - три середньомісячні оклади.
26. Встановлена допомога у розмірі трьох середньомісячних окладів не була виплачена позивачу при звільненні.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
27. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
28. Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
29. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
30. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
31. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
32. Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
33. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
34. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
35. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
36. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
38. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
39. Отже, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
40. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
41. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
42. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
43. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
44. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені на момент звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
45. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
46. Апеляційний суд встановив, а заявник у касаційній скарзі не оспорив, що ОСОБА_1 відпрацював на підприємстві відповідача більше 20 років, тому у відповідності до положень Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 роки, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову вихідну допомогу при виході на пенсію в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, що становить 15 957,30 грн.
47. Оскільки в день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
48. Разом із тим, колегія суддів не може погодитись з розміром стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
49. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
50. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
51. Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
52. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
53. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
54. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
55. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
56. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
57. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності значною мірою спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
58. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
59. Звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
60. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
61. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
62. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
63. Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
64. У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати у вигляді одноразової вихідної допомогу при виході на пенсію становить
15 957,30 грн. Позивач звільнився 07 липня 2010 року, до суду з позовом про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся лише у лютому 2020 року, тобто зі спливом 9 років. Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем умов Колективного договору та Галузевої угоди, що свідчить про відсутність вини позивача в несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при виході на пенсію.
65. Наведені обставини не оспорені відповідачем у касаційній скарзі.
66. Звертаючись з уточненим позовом позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки при розрахунку за період з 07 липня 2010 року по 27 квітня 2020 року - за 2 458 робочі дні, у розмірі 608 109,20 грн.
67. При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд урахував очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, враховуючи дії позивача та відповідача та дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 200 000 грн.
68. Суд апеляційної інстанції вважав, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, з урахуванням тривалого часу роботи на підприємстві відповідача протягом 30 років 4 місяців та 12 днів, порушення права працівника щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення протягом тривалого часу з вини відповідача, та відсутність вини позивача.
69. Разом із тим, розмір стягнутого апеляційним судом середнього заробітку за час затримки розрахунку склав 200 000 грн більш ніж
у 12 раз перевищує розмір заборгованості з невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги (15 957,30 грн), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.
70. Таким чином у розглядуваній справі суд апеляційної інстанції мав достатні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
71. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати матеріальної допомоги працівнику, Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 50 000 грн.
72. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити. При цьому загальний розмір компенсації, яка належить працівнику у зв`язку із порушенням роботодавцем строку проведення остаточного розрахунку при звільненні складає 65 957,30 грн (15 957,30 + 50 000 грн).