Постанова
Іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 652/326/20
провадження № 61-16949св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Високопільського районного нотаріального округу Херсонської області Ковальов Сергій Валерійович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Високопільська районна державна адміністрація Херсонської області,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2020 року у складі судді Дригваль В. М. та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Семиженка Г. В., Кузнєцової О. А., Радченка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Високопільського районного нотаріального округу Херсонської області Ковальова С. В. про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, посилаючись на те, що за договором оренди земельної ділянки від 04 липня 2014 року, укладеним на підставі розпорядження голови Високопільської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2013 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на території Пригір`ївської сільської ради" в його користуванні знаходиться земельна ділянка загальною площею 27,9100 га (невитребувані 6 паїв) строком на 40 років, в яку він протягом 2013-2019 років вклав значні кошти на рекультивацію та у 2019 році приступив до її використання. У вересні 2017 року приватний нотаріус Високопільського районного нотаріального округу Херсонської області Ковальов С. В. за заявою ОСОБА_2 завів спадкову справу № 24/2017 щодо майна ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, та на підставі статей 1262, 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМІ № 870702 від 05 вересня 2017 року на земельну частку (пай) згідно із сертифікатом серії НОМЕР_1 розміром 7,07 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вказана земельна ділянка є складовою земельної ділянки, яку він використовує за наведеним вище договором оренди. При цьому у свідоцтві про право на спадщину вказано прізвище спадкодавця ОСОБА_3, тоді як у сертифікаті на право на земельну частку (пай) зазначено прізвище ОСОБА_4 . Без припинення з ним договору оренди землі Високопільська районна державна адміністрація видала розпорядження № 306 "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою", на підставі якого ОСОБА_2 змогла встановити межі вказаної земельної ділянки в натурі на території Кочубеївської сільської ради об`єднаної територіальної громади. 03 січня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6521884500:06:001:0136, у Державному реєстрі речових прав, а 12 січня 2018 року зареєструвала укладений з ОСОБА_5 договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, нехтуючи тим, що відповідно до чинного договору оренди від 07 листопада 2013 року спірна ділянка знаходиться в його володінні та користуванні строком на 40 років. Видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину порушені його права та законні інтереси на володіння та користування земельною ділянкою за договором оренди. Нотаріусом прийнято недостовірні довідки щодо спільного проживання відповідача разом із спадкодавцем, у наданому сертифікаті серії НОМЕР_1 від 11 червня 1997 року на право спадкодавця на земельну частку (пай) містяться неналежним чином здійснені виправлення. У сертифікаті, довідці від 04 вересня 2017 року та виданому свідоцтві містяться суперечності стосовно прізвища спадкодавця. Наведене свідчить про наявність підстав для відмови у видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину на земельну частку (пай) ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати посвідчене 05 вересня 2017 року в реєстрі за № 369 приватним нотаріусом Високопільського районного нотаріального округу Ковальовим С. В. свідоцтво про право на спадщину за законом серії НМІ № 870702, видане ОСОБА_2 на майно ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що видача ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом жодним чином не порушує законних інтересів позивача з приводу володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у нього в оренді, оскільки відповідно до умов договору оренди землі у разі витребування власниками своїх часток (паїв) орендар зобов`язаний повернути земельні ділянки в безспірному порядку.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2020 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач за своїм правовим статусом орендаря не входить до кола осіб, між якими може існувати спір з приводу права власності на земельну ділянку, у зв`язку з відсутністю в нього права вимоги за заявленим позовом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в його задоволенні.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
10 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Високопільського районного суду Херсонської області від 05 серпня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 79, 93, частини другої статті 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах. Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Високопільського районного суду Херсонської області.
02 грудня 2020 року справа № 652/326/20 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що розпорядженням голови Високопільської районної державної адміністрації від 21 жовтня 2013 року № 381 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 на території Пригір`ївської сільської ради Високопільського району Херсонської області.
На підставі вказаного розпорядження 04 липня 2014 року між ОСОБА_1 та Високопільською районною державною адміністрацією Херсонської області укладено договір оренди землі, за яким ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 27,9100 га - рілля (не витребувані паї) строком на 40 років. Договір зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 липня 2014 року.
Згідно з пунктом 6 договору земельна ділянка не має недоліків які перешкоджали б її ефективному цільовому використанню.
Пунктом 26 договору визначено, що на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб. У разі пред`явлення своїх прав на земельну частку (пай) власниками невитребуваних земельних часток (паїв) орендареві необхідно повернути їм земельну ділянку у безспірному порядку.
05 вересня 2017 року приватним нотаріусом Високопільського районного нотаріального округу Херсонської області Ковальовим С. В. на ім`я ОСОБА_2, яка є племінницею спадкодавця ОСОБА_3, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, видано свідоцтво про право на спадщину за законом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з права на земельну частку (пай) згідно із сертифікатом серії НОМЕР_1, виданим громадянину України - члену колективного сільськогосподарського підприємства імені Кірова (далі - КСП ім. Кірова) на підставі рішення Високопільської районної державної адміністрації від 11 червня 1997 року № 196, яка перебуває в колективній власності КСП ім. Кірова, місцезнаходження якої - Пригір`ївська сільська рада Високопільського району Херсонської області, розміром 7,07 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Розпорядженням голови Високопільської районної державної адміністрації від 04 жовтня 2017 року № 306 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для відведення їй у власність земельної частки (паю).
03 січня 2018 року ОСОБА_2 зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 4,6606 га, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваним свідоцтвом про право на спадщину за законом порушено його права на володіння та користування земельною ділянкою загальною площею 27,9100 га, яка знаходиться у нього в оренді на підставі договору оренди від 04 липня 2014 року.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Вступивши у спадщину після смерті ОСОБА_3, ОСОБА_2 набула право на земельну частку (пай) згідно з сертифікатом серії НОМЕР_1.
За правилами статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з частинами другою та третьою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Частиною другою статті 95 ЗК України передбачено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; в чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від встановленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.