Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 375/1334/18
провадження № 61-12229св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазобладнання",
відповідачі: приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько Валентина Данилівна, ОСОБА_1,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазобладнання" на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Нечепоренко Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Мостової Г. І., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазобладнання" (далі - ТОВ "Нафтогазобладнання") звернулося до суду з позовом до приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д., ОСОБА_1 про визнання дій приватного нотаріуса протиправними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що 11 червня 2018 року приватним нотаріусом Скоробагатько В. Д. було видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 624, яким посвідчено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить комплекс загальною площею 391,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 . Вказане майно передано ОСОБА_1 на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки від 31 травня 2018 року, виданого державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шабановим В. В. Зазначений комплекс належить боржнику - ТОВ "Нафтогазобладнання" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 27 липня 2011 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 лютого 2014 року. Проведення приватним нотаріусом реєстраційних дій щодо реєстрації належного йому майна за ОСОБА_1 та видача на ім`я відповідача свідоцтва є протиправними у зв`язку з тим, що приватний нотаріус: при видачі свідоцтва не врахувала, що ОСОБА_1 передано майно з поділом по назві будівель та інше майно, яке не було зареєстровано в реєстрі прав власності за товариством; вчинила нотаріальну дію без сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб, не встановила цивільну правоздатність заявника - ОСОБА_1 ; не перевірила справжність підписів інших осіб; не врахувала, що акт про реалізацію предмета іпотеки від 31 травня 2018 року не внесений в автоматизовану систему виконавчого провадження; допустила до користування реєстрів про державну реєстрацію обтяжень та заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державного виконавця з метою зняття своїх арештів, здійснених під час виконання судового рішення; вчинила нотаріальну дію на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки від 31 травня 2018 року, в якому не зазначена дата народження стягувача, та така інформація про стягувача не вказана в посвідченому свідоцтві від 11 червня 2018 року за № 624. Зміст посвідчувального правочину, зокрема акта про реалізацію предмета іпотеки від 31 травня 2018 року не повинен містити ніяких дописок, але в порушення вимог пункту 3 статті 47 Закону України "Про нотаріат" містить дописку, зокрема дату затвердження начальником відділу зазначеного акта. Нотаріусом видано свідоцтво тільки на підставі акта, чим порушено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Враховуючи викладене, ТОВ "Нафтогазобладнання" просило визнати дії приватного нотаріуса Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д. протиправними та скасувати свідоцтво про право власності на комплекс загальною площею 391,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом 11 червня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 624.
Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Знято накладене ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 06 липня 2018 року забезпечення позову у вигляді арешту на комплекс загальною площею 391,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, який складається з: адмінбудівлі площею 221,9 кв. м, гаража площею 142,7 кв. м, щитової площею 26,5 кв. м, огорожі, замощення, резервуарів - об`ємами 400 куб. м, 200 куб. м, 75 куб. м, пожежних резервуарів об`ємом 75 куб. м, наливних стояків, трубопроводу, артсвердловини, лінії електропередачі, зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва, виданого приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д. 11 червня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 624, та згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 червня 2018 року № 298035232237.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вчиняючи оспорювані позивачем нотаріальні дії, приватний нотаріус Скоробагатько В. Д. діяла в межах наданих їй Законом України "Про нотаріат" повноважень.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Нафтогазобладнання" залишено без задоволення, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Приватний нотаріус Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д. при вчиненні оскаржуваних нотаріальних дій діяла в межах наданих їй повноважень, а відповідач ОСОБА_1 надав визначений законодавством пакет відповідних документів для вчинення цих дій.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
12 липня 2020 року ТОВ "Нафтогазобладнання" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 755/10301/18. Також суди не дослідили зібраних у справі доказів.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рокитнянського районного суду Київської області.
25 листопада 2020 року справа № 375/1334/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 10 грудня 2014 року, позов Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") задоволено, стягнуто солідарно з ТОВ "Нафтогазобладнання" та ОСОБА_2 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 27 липня 2011 року № 11-01-11 в розмірі 5 860 725,59 грн.
18 квітня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва видано відповідні виконавчі листи.
27 березня 2015 року стягувачем ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" подано на примусове виконання виконавчий лист № 755/26414/13-ц про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ТОВ "Нафтогазобладнання".
31 березня 2015 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника ТОВ "Нафтогазобладнання".
18 січня 2018 року між ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 як новим кредитором було укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги до позичальника, іпотекодавця та поручителя за зобов`язаннями, передбаченими договором про невідновлювану кредитну лінію від 27 липня 2011 року № 11-01-11, договором іпотеки від 27 липня 2011 року № 78 1/0711, договорами застави товарів в обороті від 27 липня 2011 року № 79 1/0711 та № 34 перейшло до ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року, замінено ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його правонаступника - ОСОБА_1 з виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року в цивільній справі № 755/26414/13-ц у виконавчому провадженні щодо боржника - ТОВ "Нафтогазобладнання".
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві від 24 травня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на ОСОБА_1 .
У межах виконавчого провадження з примусового виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 березня 2014 року у справі № 755/26414/13-ц про солідарне стягненняз ТОВ "Нафтогазобладнання" заборгованості за кредитним договором було передано на реалізацію належний боржнику ТОВ "Нафтогазобладнання" предмет іпотеки - комплекс загальною площею 391,1 кв. м, розташований по АДРЕСА_1, який складається з: адмінбудівлі загальною площею 221,9 кв. м, гаража загальною площею 142,7 кв. м, щитової загальною площею 26,5 кв. м, огорожі, замощення, резурвуарів об`ємами 400 куб. м, 200 куб. м, 75 куб. м, пожежних резервуарів об`ємами 50 і 75 куб. м, наливних стояків, трубопроводу, артсвердловини та лінії електропередач.
Згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 31 травня 2018 року ОСОБА_1 після оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, виявив бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, відповідно до статті 49 Закону України "По іпотеку". Вказаний акт є підставою для подальшого оформлення ОСОБА_1 права власності на придбане майно.
11 червня 2018 року приватним нотаріусом Рокитнянського районного нотаріального округу Київської області Скоробагатько В. Д. було видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за № 624, яким посвідчено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить майно, яке складається з комплексу загальною площею 391,1 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного свідоцтва приватним нотаріусом внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обовʼязковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобовʼязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовʼязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовʼязання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобовʼязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За змістом статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про іпотеку" протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України "Про нотаріат" (тут і надалі вредакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів).
У частині другій статті 72 Закону України "Про нотаріат" визначено, що придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки), оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням цього нерухомого майна шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання нерухомого майна.
Відповідно до статті 46-1 Закону України "Про нотаріат" нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор зобов`язаний встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено порядок проведення державної реєстрації прав.
Отже, рішення про державну реєстрацію речових прав державним реєстратором проводиться лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.