ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/444/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників
позивача: Алєксєєнко А.І. (присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференції),
відповідачів, третьої особи: не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021 (судді Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П., Чус О.В.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2020 (суддя Бондарєв Е.М.)
у справі № 904/444/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест"
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка"
про витребування майна за договорами поставки обладнання від 02.12.2019, № 02/12-19-1 та від 02.12.2019 №02/12-19-2,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик"
до:
1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів"
про визнання недійсними договорів поставки обладнання №02/12-19-1 від 02.12.2019 та №02/12-19-2 від 02.12.2019,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроінвест" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій згідно з подальшим уточненням просило вилучити у ТОВ "Ласий кошик" та ТОВ "Роменський завод продтоварів" майно за договором поставки обладнання № 02/12-19-1 від 02.12.2019, а саме: Дробарку молоткову (1 шт.); Заварювальну машину ХЗМ-300 (1 шт.); Заварювальну машину ХЗМ-600 (1 шт.); Кормодробарку КДУ-2 (1 шт.); Котел варильний (1 шт.); Котел варильний (1 шт.); Машину для формування пряника (1 шт.); піч газову А-2 ШБГ (1 шт.); Силос для зберігання борошна (1 шт.); Силос для зберігання борошна (1 шт.); Просіювач "ПІОНЕР" (1 шт.); Просіювач "ПІОНЕР" (1 шт.); Просіювач "ПІОНЕР" (1 шт.); Тиражний котел (1 шт.); Тиражний котел А-2 ТК-1(1 шт.); Транспортер для сушки пряника (1 шт.); Установку для приготування емульсії (1 шт.); Тістомісильну машину (1 шт.); Вентилятор (1 шт.); Вентилятор (1 шт.); Вентилятор (1 шт.); Насос (1 шт.); Норія ХМЗ (1 шт.); Паровий котел 150 л. (1 шт.); за договором поставки обладнання № 02/12-19-2 від 02.12.2019, а саме: Компресор (1 шт.); Компресор (1шт.); Компресор (1 шт.); Компресор (1 шт.); Тістомісильну машину (1 шт.); Машину для тиражування пряника (1 шт.); Сахарожиророзчинник (1 шт.); Візок гідравлічний (1 шт.); Візок гідравлічний (1 шт.); Барабан (1 шт.); Барабан (1 шт.); Пряникову лінію (1 шт.); Стабілізатори (1 шт.): Пристрій змазування печі (1 шт.); Насос (1 шт.); Стабілізатор (1 шт.).
ТОВ "Ласий кошик" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до ТОВ "Агроінвест" та ТОВ "Роменський завод продтоварів" про визнання недійсними договорів поставки обладнання №02/12-19-1 від 02.12.2019 та №02/12-19-2 від 02.12.2019.
Розглядаючи справу по суті заявлених первісних та зустрічних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 02.01.2018 між Публічним акціонерним товариством "Роменський хлібокомбінат" (орендарем) та ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (яке в подальшому перейменовано на ТОВ "Сладкоєжка") (орендодавецем) підписано договір оренди обладнання №1, на умовах якого ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" (в подальшому перейменовано на ТОВ "Сладкоєжка") за актом приймання-передачі до договору оренди обладнання №1 від 02.01.2018 передало, а ПАТ "Роменський хлібокомбінат" прийняло обладнання, яке складається з: Дробарки молоткової (1 шт.); Заварювальної машини ХЗМ-300 (1 шт.); Заварювальної машини ХЗМ-600 (1 шт.); Кормодробарки КДУ-2 (1 шт.); Котла варильного (1 шт.); Котла варильного (1 шт.); Машини для формування пряника (1 шт.); пічі газової А-2 ШБГ (1 шт.); Силосу для зберігання борошна (1 шт.); Силосу для зберігання борошна (1 шт.); Просіювача "ПІОНЕР" (1 шт.); Просіювача "ПІОНЕР" (1 шт.); Просіювача "ПІОНЕР" (1 шт.); Тиражного котла (1 шт.); Тиражного котла А-2 ТК-1(1 шт.); Транспортеру для сушки пряника (1 шт.); Установки для приготування емульсії (1 шт.); Тістомісильної машини (1 шт.); Вентилятора (1 шт.); Вентилятора (1 шт.); Вентилятора (1 шт.); Насосу (1 шт.); Норія ХМЗ (1 шт.); Парового котла 150 л. (1 шт.), Компресора (1 шт.); Компресора (1шт.); Компресора (1 шт.); Компресора (1 шт.); Тістомісильної машини (1 шт.); Машини для тиражування пряника (1 шт.); Сахарожиророзчинника (1 шт.); Візка гідравлічного (1 шт.); Барабану (1 шт.); Барабану (1 шт.); Пряничної лінії (1 шт.); Стабілізатора (1 шт.); Пристрою змазування печі (1 шт.); Насосу (1 шт.); Гідравлічного візка (1 шт.); Стабілізатора (1 шт.); Котла варильного (1шт).
Водночас судами з`ясовано, що під час укладення договору оренди обладнання №1 від 02.01.2018 між ПАТ "Роменський хлібокомбінат" та ТОВ "Роменський завод продовольчих товарів" не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, а саме розміру орендної плати.
Так, в пункті 5.1 договору оренди обладнання №1 від 02.01.2018 передбачено, що розмір орендної плати визначається сторонами в додатковій угоді до цього договору, яка є його невід`ємною частиною, проте, додаткова угода між сторонами договору оренди укладена так і не була, орендна плата узгоджена не була (відповідних доказів до суду не подано).
Враховуючи недосягнення сторонами такої істотної умови як орендна плата, з огляду на положення ст. 638 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суди обох інстанцій дійшли висновків, що договір оренди обладнання №1 від 02.01.2018 є неукладеним, тому у сторін не виникало жодних цивільних прав та обов`язків за ним.
Також судами встановлено, що вищезазначене обладнання було передано Товариством з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (яке в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка") Товариству з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" на підставі рішення про виділ з товариства нового підприємства - Товариство з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" від 08.07.2018 та розподільчого балансу.
Відповідно до акта прийому-передачі активів та зобов`язань від 08.07.2018 згідно з розподільчим балансом обладнання: Лінія прянична без начинки №1, Лінія прянична з начинкою №2 було передано Товариством з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продовольчих товарів" (яке в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сладкоєжка") Товариству з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів".
02.12.2019 між ТОВ "Агроінвест" та ТОВ "Роменський завод продтоварів" укладені договори поставки обладнання №02/12-19-1 та №02/12-19-2, відповідно до яких ТОВ "Роменський завод продтоварів" (продавець) передає, а ТОВ "Агроінвест" (покупець) зобов`язується прийняти обладнання, яке є предметом даного спору.
В пунктах 3.4 вказаних договорів погоджено, що право власності на обладнання переходить до покупця в момент підписання договорів уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін.
На виконання пунктів 2.3.1 договорів ТОВ "Агроінвест" сплатило ТОВ "Роменський завод продтоварів" за обладнання (пряничні лінії) 46 694,90 грн за договором поставки обладнання №02/12-19-1 та 24 695,00 грн за договором поставки обладнання №02/12-19-2, що підтверджується платіжними дорученнями №117 від 12.12.2019 та №118 від 12.12.2019.
ТОВ "Агроінвест" звернулося до ТОВ "Роменський завод продтоварів" з вимогою щодо передачі придбаного обладнання та отримало відповідь про те, що обладнання, яке було йому продано ТОВ "Роменський завод продтоварів", раніше було поставлено ПАТ "Роменський хлібокомбінат", правонаступником якого є ТОВ "Ласий кошик" на підставі договору оренди обладнання №1 від 02.01.2018.
ТОВ "Агроінвест" звернулося до ТОВ "Ласий кошик" з вимогою передати обладнання, на його думку, законному власнику, яким є ТОВ "Агроінвест", однак вказана вимога залишена без задоволення.
У зв`язку з цим ТОВ "Агроінвест" звернулось з даним позовом до суду, в якому посилається на те, що належне йому обладнання на підставі договорів поставки обладнання №02/12-19-1 та №02/12-19-2 від 02.12.2019 знаходиться у ТОВ "Ласий кошик" на підставі акта приймання-передачі від 02.01.2018 до договору оренди обладнання №1 від 02.01.2018, який є неукладеним, тобто безпідставно. Предметом первісного позову є вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроінвест" майна - обладнання, придбаного на підставі договорів поставки обладнання №02/12-19-1 та №02/12-19-2 від 02.12.2019.
Предметом зустрічного позову є визнання недійсними договорів поставки обладнання №02/12-19-1 та №02/12-19-2 від 02.12.2019.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.02.2021, первісний позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів обох інстанцій щодо обох позовів Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, зокрема, стверджує про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зроблене без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2021 касаційне провадження відкрито лише в частині оскарження судових рішень про задоволення первісного позову на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).
08.06.2021 від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв`язку з хворобою адвоката, підписане директором Товариства.
Розглянувши зазначене клопотання, Суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на таке.
Згідно із ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (ч. 7 ст. 301 ГПК України).
Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 23.04.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою у даній справі.
Доводи скаржника були ґрунтовно викладені у касаційній скарзі, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
До того ж жодних доказів об`єктивної неможливості представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласий Кошик" адвоката Маляра М.В. з`явитись у судове засідання, до клопотання не надано.
Переглянувши в межах доводів, які відповідають визначеній п. 1. ч. 2 ст. 287 ГПК України підставі касаційного оскарження, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права у зазначені частині, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновків про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Предметом первісного позову у даній справі є вимога позивача (покупця) про витребування з володіння другого відповідача (орендаря) обладнання, яке знаходиться у останнього за відсутності належних правових підстав, адже договір оренди, на підставі якого майно було передано першим відповідачем (продавцем майна, орендодавцем), є неукладеним.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Вказана стаття визначає загальне правило, за яким власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У позовах про витребування майна з підстав, передбачених ст. 387 Цивільного кодексу України, до предмету доказування входять: встановлення дійсного власника спірного майна, його правового статусу і встановлення підстав для його витребування у особи, яка володіє спірним майном, наявність саме спірного майна у незаконному володінні відповідача, відсутність правових підстав у відповідача для володіння спірним майном.
Як свідчать встановлені судами обставини, позивачем доведено сукупність вищевказаних фактів, і скаржником в касаційній скарзі не викладено жодного переконливого доводи на спростування відповідних висновків суду.
Так, судами обох інстанцій правильно враховано, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право власності є непорушним.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Як встановлено судами, на підтвердження виникнення права власності на спірне обладнання позивачем надано договори поставки.
В ч. 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У пункту 3.4 договорів поставки визначено, що право власності на обладнання переходить до покупця в момент підписання договорів уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін.
Оцінивши обставини, наведені позивачем за зустрічним позовом, якими обґрунтовано недійсність договорів поставки, а також дослідивши подані в підтвердження цьому докази, суди обох інстанцій дійшли висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласий кошик" не доведено наявності підстав для визнання недійсним оспорюваних ним договорів поставки, тому відмовили у задоволенні зустрічного позову.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 21.03.2018 у справі №760/14438/15-ц, згідно з яким у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як зазначено вище, підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі стали доводи скаржника про застосування судами норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, зроблених у подібних спорах, відтак посилання скаржника на неврахування тих чи інших доказів, а також на неправильну оцінку судами встановлених обставин справи колегією суддів відхиляються як такі, що виходять за згадані межі касаційного провадження, оскільки не відповідають вимогам вичерпного переліку випадків касаційного оскарження, передбаченого ч. 2. ст. 287 ГПК України.
Таким чином судом касаційної інстанції оцінюються доводи скаржника, на підставі яких відкрито касаційне провадження у даній справі, а саме, посилання скаржника на неврахування судами постанов Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та від 30.09.2020 у справі № 447/880/15-ц, де зазначено, що відповідно до ст. 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Колегія суддів не погоджується з думкою скаржника про те, що висновки судів у даній справі суперечать вищевказаній правовій позиції, адже саме у зв`язку зі встановленням всіх викладених у зазначених скаржником постановах обставин судами у даній справі задоволено позов особи, яка довела виникнення у неї права власності на майно, що було передано скаржнику на підставі договору оренди, який, в свою чергу, не створив для його сторін жодних правових наслідків через непогодження його істотної умови.
Враховуючи, що відповідачем-2 за первісним позовом не надано доказів повернення обладнання з оренди, не спростовано доводи позивача та не надано суду вірогідних, достатніх і допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про доведеність позивачем всіх обставин, необхідних для задоволення позову до особи, яка утримує без наявності жодної правової підстави саме те майно, яке придбане позивачем за договорами поставки майно, відтак про те, що вимога позивача про витребування обладнання підлягає задоволенню.
Щодо доводів скаржника про те, що судовими рішеннями витребувано майно, яке неможливо ідентифікувати через відсутність його індивідуального визначення, то вони не спростовують висновків судів про доведеність обставин безпідставного утримання скаржником майна, переданого йому за актом приймання-передачі від 02.01.2018, в якому містяться такі самі характеристики, як і зазначені в договорах поставки та у позовній заяві, та, відповідно, про наявність підстав для його повернення новому законному власнику.
До того ж вказані доводи скаржника критично оцінюються колегією суддів касаційної інстанції, оскільки як свідчать наявні матеріали справи, відповідні доводи були заявлені скаржником після того, як йому не вдалось довести обставину правомірного утримання майна, перелік якого міститься у позовній заяві, тобто така тактика скаржника суперечить принципу venire contra factum proprium ("заборони суперечливої поведінки"), відповідно до якого поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Наведене є самостійною підставою для відхилення таких доводів.
Щодо решти доводів скаржника, які виходять за межі підстави, з якої відкрито касаційне провадження у даній справі, та тих, які стосуються висновків судів в частині зустрічного позову, які не переглядаються колегією суддів з огляду на недоведеність скаржником підстав касаційного оскарження в цій частині, тому в силу вищевказаних приписів ст. 300 ГПК України у колегії суддів касаційної інстанції відсутні підстави надавати їм оцінку.
Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суди обох інстанцій правильно застосували норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 387, 388 ЦК України, при цьому висновки судів у даній справі не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався скаржник, підстави для задоволення вимог касаційної скарги про скасування оскаржених судових рішень у даній справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд