Постанова суду № від 20.05.2021 про наявність у діях суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої...

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 11-420сап20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Біляр Л. В.,

представника Вищої ради правосуддя - Цуцкірідзе І. Л.,

розглянула в судовому засіданні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Вищої ради правосуддя від 10 листопада 2020 року № 3071/0/15-20, ухвалене за результатами перегляду рішення її Другої Дисциплінарної палати від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20, і

ВСТАНОВИЛА:

1. 07 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) від 10 листопада 2020 року № 3071/0/15-20, яким ВРП залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів Сумського апеляційного суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1" (далі - Спірне рішення).

14 грудня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до Великої Палати зі своїми скаргами на Спірне рішення.

Цим рішенням ВРП погодилася з висновками її Другої Дисциплінарної палати про наявність у діях суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VІІІ).

2. Судді ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вважають рішення ВРП та її Другої Дисциплінарної палати протиправними, необґрунтованими і такими, що не містять посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності суддів, а також мотивів, якими відповідач обґрунтував викладені в оскаржуваному рішенні висновки. Просять скасувати Спірне рішення.

Прохання мотивують доводами, аналогічними тим, що висловлені в скарзі до ВРП, за наслідками розгляду якої ВРП ухвалила Спірне рішення.

Зосереджують увагу на тому, що оскаржуваний акт ВРП, як і рішення Другої Дисциплінарної палати, не містять мотивів спростування доводів, які кожен зі скаржників висловив у своїй скарзі.

ОСОБА_3 вважає також, що через надміру тривалий строк здійснення дисциплінарного провадження, який не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги, член Дисциплінарної палати ВРП, який визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги, повинен був відмовити у відкритті дисциплінарної справи на підставі пункту 2 частини першої статті 45 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ), а Рада - скасувати рішення Дисциплінарної палати та закрити дисциплінарне провадження із цих підстав.

Указує на порушення членами Ради основоположного принципу безсторонності (неупередженості) через участь в ухваленні Спірного рішення членів ВРП ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, один з яких ( ОСОБА_4 ), як вважає скаржник, здійснював попереднє вивчення дисциплінарної скарги на дії названих суддів апеляційного суду, а двоє інших ( ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ) - як члени Другої Дисциплінарної палати Ради, яка винесла рішення, за результатом перегляду якого ухвалене Спірне рішення, не повинні були брати участі в ухваленні такого рішення.

Звертає увагу на недотримання членами ВРП при розгляді його скарги на рішення дисциплінарної палати принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників дисциплінарного провадження перед законом, ухвалення обґрунтованого рішення з урахуванням усіх обставин дисциплінарного провадження, які мають значення для прийняття рішення, зважаючи на те, що в Спірному рішенні не викладені мотиви скарги ОСОБА_3 та позиція ВРП стосовно їх неприйняття.

ОСОБА_2 також посилається на неповноважність складу Ради, що розглядала його скаргу на рішення Другої Дисциплінарної палати. Вважає, що члени ВРП ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мали права брати участь у такому перегляді з названих вище у скарзі ОСОБА_3 причин.

Зазначає, що ВРП не в повній мірі відповіла на мотиви його скарги на рішення її дисциплінарного органу.

Доводи скарги ОСОБА_1 теж зводяться до незгоди зі Спірним рішенням в частині відсутності мотивів неврахування й оцінки доводів його скарги до ВРП, чітких критеріїв, за якими Рада та її дисциплінарний орган дійшли висновку про наявність в його діях грубої недбалості, визначення якої в законі немає.

3. У відзиві на скарги ВРП зазначає про відсутність підстав, передбачених статтею 52 Закону № 1798-VІІІ, за яких рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути скасоване. Оскаржуване рішення в достатній мірі відповідає критерію обґрунтованості, а зазначені в скаргах обставини ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм права, а тому є безпідставними.

У відповідь на доводи скарг кожного з суддів Сумського апеляційного суду, які ініціювали судовий перегляд Спірного рішення, щодо неможливості участі в ухваленні Спірного рішення членів ВРП ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ВРП у відзиві заначила, що первинно дисциплінарна скарга ОСОБА_7 на поведінку суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 10 серпня 2018 року була передана члену ВРП ОСОБА_4 . У зв`язку із закінченням строку повноважень останнього виникла необхідність повторного автоматизованого визначення члена ВРП для розгляду скарги ОСОБА_7 . Згідно з протоколом повторного автоматизованого визначення члена ВРП у цій справі від 07 червня 2019 року скаргу ОСОБА_7 було передано члену Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_8 для проведення попередньої перевірки.

У відзиві Рада наголошує, що в матеріалах дисциплінарного провадження немає будь-яких відомостей, з яких би вбачалося, що член Ради ОСОБА_4 у цій справі вчиняв якісь дії, готував висновки чи запити, які б свідчили про його участь в дисциплінарному провадженні, а звідси - давали обґрунтовані сумніви про його упередженість чи небезсторонність у розгляді скарг згаданих суддів апеляційного суду.

15 лютого 2019 року ОСОБА_4 обраний членом ВРП з`їздом адвокатів України та склав присягу члена ВРП. 26 квітня 2019 року він набув повноважень члена Ради.

Члени ВРП ОСОБА_5 та ОСОБА_6, попри те, що брали участь в ухваленні рішення Другою Дисциплінарною палатою ВРП від 10 червня 2020 року № 1786/2дп/15-20 про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в ухваленні рішення цього дисциплінарного органу від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 участі не брали.

На підтвердження повноважності цих членів Ради остання покликається на положення частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ, за якими у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні ВРП, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати.

Наголошує, що інших законодавчих обмежень щодо участі членів ВРП при ухваленні рішення за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП немає.

Стосовно обставин притягнення суддів апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності ВРП, виклавши послідовність дій цих суддів при розгляді справи стосовно ОСОБА_7, стверджує, що у Спірному рішенні достатньо повно, всебічно та аргументовано надано їм оцінку в контексті допущених ними протиправних дій в застосуванні норм кримінально-процесуального законодавства.

ВРП та її Дисциплінарні палати, що здійснюють свою діяльність виключно на підставі повноважень, що визначені законами № 1798-VІІІ та № 1402-VІІІ, не тільки вправі, а й зобов`язані перевіряти дії суддів під час ухвалення судових рішень щодо наявності порушень, які можуть бути підставою для їх притягнення до дисциплінарної відповідальності. Предметом дисциплінарного провадження стосовно суддів Сумського апеляційного суду була не законність судового рішення, ухваленого за результатами апеляційного розгляду справи, а саме дії та бездіяльність суддів під час здійснення правосуддя, наявність порушень норм права внаслідок умислу чи грубої недбалості, а також перевірка наявності у зв`язку із цим у поведінці суддів складу дисциплінарного проступку.

Наголошує, що ВРП у Спірному рішенні належним чином мотивувала склад вчиненого суддями апеляційного суду дисциплінарного правопорушення, внаслідок якого були порушені права обвинуваченого на захист та справедливий суд.

Рада та її Дисциплінарна палата чітко навели норми кримінально-процесуального законодавства, з якими безпосередньо пов`язані спірні відносини, а на спростування доводів суддів щодо існування прогалин законодавства вдались до аналізу правових позицій судів касаційних інстанцій та цілей законодавця, які переслідувалися при створенні кримінальних процесуальних норм.

На спростування доводів скарг про недотримання Радою строків дисциплінарного провадження указує на те, що дисциплінарну справу стосовно суддів Сумського апеляційного суду було розглянуто впродовж дев`яноста днів з дня відкриття, як це передбачено Законом № 1798-VІІІ.

4. На судовому засіданні представник відповідача просила відмовити в задоволенні скарги, своє прохання мотивувала міркуваннями, наведеними у відзиві.

5. Велика Палата заслухала пояснення представника ВРП, перевірила матеріали скарг та матеріали дисциплінарного провадження щодо суддів, всебічно і повно з`ясувала всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються скарги. Відповідаючи на порушені у скаргах питання, Велика Палата виходить з фактичної та юридичної правової природи дисциплінарного порушення, яке поставлено за провину суддям, меж касаційного перегляду та принципів адміністративного судочинства, наявності в дисциплінарному діянні ознак складу порушення, дотримання процедурних повноважень дисциплінарного органу, на підставі яких було прийнято рішення про вчинення суддями дисциплінарного порушення, в аспекті стверджуваного порушення прав скаржників.

6. Факти та обставини, на підставі яких Друга Дисциплінарна палата ВРП виснувала, що судді ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вчинили дисциплінарний проступок, з якими погодилася ВРП, можна викласти так.

ОСОБА_2 обраний на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Сум 13 жовтня 1994 року рішенням Сумської обласної Ради народних депутатів. Постановою від 21 жовтня 1999 року № 1174-ХIV Верховна Рада України обрала ОСОБА_2 на посаду судді цього суду безстроково. Президент України Указом від 15 червня 2001 року № 440/2001 перевів його на роботу на посаді судді Сумського обласного суду (надалі - Апеляційний суд Сумської області), а ВРП рішенням від 11 грудня 2018 року № 3794/0/15-18 перевела ОСОБА_2 на посаду судді Сумського апеляційного суду.

ОСОБА_3 призначений на посаду судді Зарічного районного суду міста Сум Указом Президента України від 12 червня 1996 року № 420/96. Верховна Рада України Постановою від 07 червня 2001 року № 2520-III обрала ОСОБА_3 на посаду судді цього суду безстроково, а Постановою від 04 липня 2002 року № 57-IV обрала на посаду судді Апеляційного суду Сумської області безстроково. Постановою від 25 червня 2009 року № 1576-VI Верховна Рада України обрала його на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Суми безстроково, а Постановою від 16 жовтня 2012 року № 5448-VI обрала на посаду судді Апеляційного суду Сумської області. Рішенням від 11 грудня 2018 року № 3787/0/15-18 ВРП перевела ОСОБА_3 на посаду судді Сумського апеляційного суду.

ОСОБА_1 призначений на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Сум Указом Президента України від 05 серпня 1998 року № 846/98, а Указом від 13 серпня 2002 року № 712/2002 - на посаду судді Апеляційного суду Сумської області в межах п`ятирічного строку. Верховна Рада України Постановою від 16 жовтня 2003 року № 1232-IV обрала ОСОБА_1 суддею цього суду безстроково. ВРП рішенням від 11 грудня 2018 року № 3793/0/15-18 перевела ОСОБА_1 на посаду судді Сумського апеляційного суду.

7. Як було згадано вище, Друга Дисциплінарна палата ВРП рішенням від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 притягнула суддів Сумського апеляційного суду ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до них дисциплінарне стягнення у виді попередження.

Це рішення Друга Дисциплінарна палата прийняла в дисциплінарній справі, відкритій за дисциплінарною скаргою ОСОБА_7, в якій зазначалося, що судді Сумського апеляційного суду ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 25 червня 2018 року за результатами апеляційного розгляду справи № 590/238/17 постановили з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону ухвалу, якою задовольнили апеляційну скаргу прокурора, скасували вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 13 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_7 та призначили новий судовий розгляд матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції іншим складом суду.

Підставами для скасування вироку колегія суддів апеляційного суду визнала неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема пункту 2 частини третьої статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи; далі - КПК України), що перешкодило цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення в частині вироку про обвинувачення ОСОБА_7 за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (службове підроблення).

Автор скарги до дисциплінарного органу наголосив, що у матеріалах кримінального провадження немає жодної підстави для скасування вироку суду, що визначені статтею 412 КПК України, і вказував, що такі визначені законом підстави в ухвалі суду апеляційної інстанції від 25 червня 2018 року колегією суддів не наведені, що робить його невмотивованим судовим рішенням.

Скаржник ОСОБА_7 зауважував також, що кожному доказу у кримінальному провадженні без їх безпосереднього дослідження судом апеляційної інстанції була надана оцінка, протилежна тій, яка була надана судом першої інстанції під час ухвалення вироку, що, на його думку, суперечить приписам постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 1 "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку", в якій зазначено, що з огляду на принцип безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.

На переконання скаржника, всупереч вимогам статей 23, 94, 370, 404 КПК України суд апеляційної інстанції надав іншу оцінку доказам, які не досліджувалися безпосередньо під час апеляційного розгляду, та дійшов передчасного висновку про встановлення нових фактичних обставин, а також допустив суперечності у своїх висновках, викладених у судовому рішенні.

8. Під час розгляду дисциплінарної справи Друга Дисциплінарна палата встановила, що у грудні 2017 року до Апеляційного суду Сумської області надійшли матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 13 листопада 2017 року, яким ОСОБА_7, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, виправдано за недоведеністю, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу (без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю) (провадження № 11-кп/788/252/18).

В апеляційній скарзі прокурор просив вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, вказуючи на неналежну (упереджену) оцінку доказів, а також неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (призначення надто м`якого покарання не відповідало тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого). У зв`язку із цим просив ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним за частиною третьою статті 368, частиною першою статті 366 КК України із призначенням більш суворого покарання, зокрема й за частиною першою статті 366 цього Кодексу. Прокурор в апеляційній скарзі заявив клопотання про дослідження судом апеляційної інстанції наявних у кримінальному провадженні доказів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 грудня 2017 року для розгляду вказаної апеляційної скарги визначено колегію у складі суддів ОСОБА_2 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_3, Литовченко Н. О.

22 грудня 2017 року суддя ОСОБА_2 постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, 28 грудня 2017 року - про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду на 29 березня 2018 року.

За клопотанням захисника обвинуваченого - адвоката Сергеєвої С. А. розгляд кримінального провадження був відкладений; судове засідання призначено на 25 червня 2018 року. 02 травня 2018 року від захисника обвинуваченого до апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу прокурора.

У зв`язку із перебуванням судді Литовченко Н. О. у відпустці на підставі розпорядження виконувача обов`язків керівника апарату Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року № 880 призначено повторний автоматизований розподіл справи та згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2018 року суддю Литовченко Н. О. як члена вказаної колегії замінено суддею Матусом В. В.

25 червня 2018 року до початку апеляційного розгляду прокурор подав зміни і доповнення до апеляційної скарги (у письмовому вигляді) та просив суд апеляційної інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, та з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність дослідити наявні у матеріалах кримінального провадження докази, скасувати вирок та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції іншим складом суду.

Про надання часу, необхідного для вивчення зміненої апеляційної скарги і подання заперечень на неї, обвинувачений та його захисник у судовому засіданні не просили, при цьому стверджували про погіршення становища обвинуваченого у зв`язку зі зміною апеляційних вимог.

Колегія суддів Апеляційного суду Сумської області у складі головуючого судді ОСОБА_2, суддів ОСОБА_3, ОСОБА_1 (далі - колегія суддів) визнала можливим апеляційний розгляд апеляційної скарги прокурора зі змінами та доповненнями від 25 червня 2018 року, оскільки дійшла висновку, що внесені зміни не мають наслідком погіршення становища обвинуваченого.

Під час апеляційного розгляду прокурор не підтримав раніше заявленого клопотання про дослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі.

25 червня 2018 року колегія суддів за результатами апеляційного розгляду постановила ухвалу, якою апеляційну скаргу прокурора задовольнила, вирок Ямпільського районного суду Сумської області від 13 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_7 скасувала та призначила новий судовий розгляд матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції іншим складом суду.

9. Опираючись на ці обставини, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що попри чітку та нормативно обґрунтовану позицію сторони захисту щодо відсутності підстав для задоволення зміненої апеляційної скарги сторони обвинувачення, що була висловлена захисником обвинуваченого під час апеляційного розгляду, колегія суддів у постановленій за результатами апеляційного розгляду ухвалі відповідних мотивів прийняття аргументів прокурора та відхилення істотних та значимих аргументів захисника не навела, своїх висновків, зокрема в частині призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, із посиланням на відповідні норми права не обґрунтувала, про застосування будь-яких засад та виконання завдань кримінального провадження для розуміння ухваленого рішення не зазначила. Така поведінка суддів, які брали участь в ухваленні судового рішення, на переконання Дисциплінарної палати, свідчить про допущення ними грубої недбалості та порушення права людини на справедливий суд в частині права на отримання вмотивованого судового рішення, що стосується обвинувачення особи у вчиненні кримінальних правопорушень, для якої таке рішення, за твердженням захисника, погіршувало існуюче становище.

Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що, надавши іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні (за відсутності відповідного клопотання, зокрема, сторони обвинувачення, яка подала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції) без проведення їх безпосереднього дослідження в судовому засіданні під час апеляційного розгляду, у тому числі шляхом демонстрації відеозапису, а лише констатувавши свої висновки щодо результатів дослідження доказів в нарадчій кімнаті в ухваленому рішенні, суд апеляційної інстанції фактично позбавив сторону захисту - обвинуваченого та його захисника можливості реалізації процесуальних прав: брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання, наводити свої доводи та заявляти клопотання із цього приводу тощо.

Дисциплінарна палата визначила, що такого змісту дії свідчать про недотримання колегією суддів таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, диспозитивність, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів, а також про невідповідність судового процесу завданням кримінального провадження в частині забезпечення застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

За результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно суддів Сумського апеляційного суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 . Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність у поведінці вказаних суддів складу дисциплінарного проступку, визначеного пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права на справедливий суд (у зв`язку із недотриманням суддями встановлених законом вимог як щодо вмотивованості судового рішення, так і щодо безпосередності дослідження доказів), що стало підставою для притягнення їх до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення.

10. ВРП за наслідками розгляду скарги суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення її Другої Дисциплінарної палати залишила це рішення без змін.

11. Відповідаючи на твердження суддів про неможливість притягнення їх до дисциплінарної відповідальності через порушення Дисциплінарною палатою строків дисциплінарного провадження, ВРП зазначила таке.

Відповідно до матеріалів дисциплінарної справи 10 серпня 2018 року до ВРП надійшла дисциплінарна скарга ОСОБА_7 на поведінку суддів Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 10 серпня 2018 року цю скаргу передано члену ВРП ОСОБА_4 . Оскільки строк повноважень члена ВРП ОСОБА_4 закінчився, згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена ВРП по справі від 07 червня 2019 року зазначену скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_8 для проведення попередньої перевірки.

За результатами попередньої перевірки член Другої Дисциплінарної палати Ради ОСОБА_8 склав висновок від 01 червня 2020 року із пропозицією відкрити дисциплінарну справу.

Ухвалою від 10 червня 2020 року № 1786/2дп/15-20 Друга Дисциплінарна палата ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Сумського апеляційного суду ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 07 вересня 2020 року розгляд дисциплінарної справи завершила.

На момент передачі члену Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_8 для проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги стосовно суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1, тобто 07 червня 2019 року, стаття 42 Закону № 1798-VІІІ визначала, що дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк. Ця норма також встановлювала, що дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

За статтею 49 Закону № 1798-VІІІ дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу протягом дев`яноста днів з дня її відкриття. Цей строк може бути продовжений Дисциплінарною палатою не більше ніж на тридцять днів у виключних випадках, у разі потреби додаткової перевірки обставин та/або матеріалів дисциплінарної справи.

Надалі у зв`язку з набранням чинності Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-IX "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" (дата набрання чинності - 07 листопада 2019 року) набули чинності зміни до Закону № 1798-VІІІ, якими визначено, зокрема, що дисциплінарне провадження здійснюється у розумний строк; строк здійснення дисциплінарного провадження не повинен перевищувати більше ніж шістдесят днів з моменту отримання дисциплінарної скарги (частина четверта статті 42 Закону № 1798-VІІІ). Поряд з цим стаття 49 Закону № 1798-VІІІ у цій редакції визначала, що Дисциплінарна палата розглядає дисциплінарну справу протягом дев`яноста днів з дня її відкриття.

З огляду на вказане строк здійснення попередньої перевірки дисциплінарних скарг, отриманих членом Дисциплінарної палати ВРП до 07 листопада 2019 року, має відповідати критерію розумного строку, проте у разі відкриття дисциплінарної справи її розгляд повинен бути здійснений протягом дев`яноста днів з дня відкриття.

Оскільки дисциплінарна скарга ОСОБА_7 на поведінку суддів Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 отримана членом Другої Дисциплінарної палати Ради 07 червня 2019 року, а дисциплінарну справу розглянуто впродовж дев`яноста днів з дня відкриття, ВРП дійшла висновку, що за відсутності обґрунтованих відомостей на підтвердження того, що попередня перевірка дисциплінарної скарги здійснена не у розумні строки, твердження про порушення Другою Дисциплінарною палатою ВРП вимог статті 42 Закону № 1798?VІІІ є безпідставними.

12. Відповідаючи на доводи скарг суддів про те, що Друга Дисциплінарна палата у рішенні від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 точно не відтворила склад дисциплінарного проступку, передбачений пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а також визнала їх винними у допущенні "суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права на справедливий суд (у зв`язку із недотриманням суддями встановлених законом вимог як щодо вмотивованості судового рішення, так і щодо безпосередності дослідження доказів), тоді як норма пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ передбачає відповідальність за умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків ...", ВРП повідомила, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження за умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

Статтею 2 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У пункті 16 розділу II доповіді Європейської комісії "За демократію через право" (Венеціанська комісія) від 4 квітня 2011 року № 512/2009, схваленої Комісією на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року "Верховенство права" (CDL-AD(2011)003rev), вказано, що Rule of Law ("верховенство права") є невід`ємною частиною будь-якого демократичного суспільства. У рамках цього поняття вимагається, щоб усі, хто наділений повноваженнями ухвалювати рішення, ставилися до кожного з виявом поваги, на основі рівності та розумності й відповідно до закону, і щоб кожен мав можливість оскаржити незаконність рішень у незалежному та безсторонньому суді, де кожен має бути забезпечений справедливими процедурами. Отже, предметом верховенства права є здійснення влади і стосунки між особою та державою. Пунктом 41 розділу IV визначено, що обов`язковими елементами верховенства права є, зокрема: законність, заборона свавілля та доступ до правосуддя, де законність - це принцип, який означає дотримання законів (пункт 42). Заборона свавілля полягає в тому, що деклараційні повноваження органами державної влади мають здійснюватися відповідно з принципом верховенства права, з яким є несумісне ухвалення несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень (пункт 52).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 визначено, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її прав і обов`язків забезпечується і конкретизується, в тому числі, через право на мотивоване судове рішення, що також знайшло пояснення в прецедентах Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд).

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (пункт 24) Суд наголошує, що, як було раніше визначено, фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (пункт 143) Суд констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Аналогічна позиція міститься у рішенні у справі "Дія 97" проти України" (пункт 47).

У рішенні у справі "Бендерський проти України" (пункт 42) Суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи <….>. Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних <….>. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення <….>. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень <….>. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

З огляду на вказане незазначення мотивів, якими керувався суд, ухвалюючи рішення, може бути кваліфіковано як дисциплінарний проступок згідно з пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ (умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод).

В аспекті викладеного Рада дійшла висновку, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення Дисциплінарної палати доводи скарг щодо зазначення у рішенні Другої Дисциплінарної палати від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 про допущення суддями ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ із використанням посилань на дії суддів, які не відтворюють точного змісту вказаної у цій нормі підстави дисциплінарної відповідальності судді.

13. Оцінюючи доводи скарг суддів щодо правильності встановлення Другою Дисциплінарною палатою наявності у їхніх діях складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, ВРП виходила з того, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Статтею 370 КПК України встановлено вимоги до судового рішення, яке повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

За частиною першою статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити вирок без змін; змінити вирок; скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок; скасувати вирок і закрити кримінальне провадження; скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

За приписами статті 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зокрема, відповідно до частини другої вказаної норми судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито; судове рішення ухвалено незаконним складом суду; судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого (крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 цього Кодексу) або прокурора (крім випадків, коли його участь не є обов`язковою); судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов`язковою; судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; порушено правила підсудності; у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

Статтею 415 КПК України визначено підстави (вичерпний перелік) для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, зокрема такі: 1) встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 цього Кодексу; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; 3) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.

Згідно з вимогами статті 419 КПК України мотивувальна частина ухвали суду апеляційної інстанції має містити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Друга Дисциплінарна палата під час розгляду дисциплінарної справи стосовно суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вирішила, що, скасовуючи вирок суду першої інстанції повністю (ухвала Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року), колегія суддів підставами для такого рішення визнала допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду, невідповідність висновків фактичним обставинам справи, їх передчасність, а також істотне порушення норм процесуального права, зокрема вимог пункту 2 частини третьої статті 374 КПК України. Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції не зазначив у мотивувальній частині вироку обставин вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, які були б встановлені під час судового розгляду на підставі досліджених та оцінених судом доказів (натомість суд першої інстанції виходив лише з обвинувачення, встановленого досудовим розслідуванням).

Дисциплінарна палата не висловила застережень щодо того, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, ухваленою авторами скарг, наведені підстави для скасування вироку суду першої інстанції, викладені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при її постановленні, і положення закону, яким він керувався, зокрема, положення пункту 2 частини третьої статті 374 КПК України, статей 409, 412 цього Кодексу. Водночас Дисциплінарна палата визнала, що рішення апеляційного суду призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції іншим складом суду суперечить вимогам статті 419 КПК України, оскільки в ухвалі суду апеляційної інстанції не наведено жодних підстав та мотивів для ухвалення такого рішення.

За приписами статті 415 КПК України неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та навіть визнане колегією суддів істотним порушення вимог кримінального процесуального закону щодо формулювання (викладення) мотивувальної частини вироку в частині обвинувачення підсудного (пункт 2 частини третьої статті 374 КПК України) не є підставами для призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, а мотивів саме щодо прийнятого рішення в частині призначення нового судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції ухвала Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року не містить.

З огляду на наведене ВРП погодилася з обґрунтуванням висновку Дисциплінарної палати про те, що судді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час постановлення ухвали апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року у справі № 590/238/17 діяли протиправно, оскільки не зазначили мотивів судового рішення в частині призначення нового судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

ВРП звернула увагу, що за приписами статті 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури. Для суду (судді) це означає, що, здійснюючи правосуддя, він повинен діяти виключно за процедурою, визначеною процесуальним законом.

Посилаючись на положення статей 2, 370, 412, 415 КПК України, Рада зазначила, що під час розгляду справи № 590/238/17 судді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, діючи виключно в межах процедури, встановленої процесуальним законом, не мали визначених законом підстав для призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції і, як встановлено, мотивів таких дій у прийнятому рішенні вони не навели. Вони повинні були здійснити розгляд справи № 590/238/17 у визначеному процесуальним законом порядку та прийняти лише те рішення, на прийняття якого закон уповноважує суд апеляційної інстанції за відповідних обставин.

Дисциплінарна палата, коли обґрунтовувала висновок про наявність у діях суддів ознак дисциплінарного проступку, поставленого їм за провину, посилалася у своєму рішенні на узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику здійснення апеляційним судом процесуального повноваження щодо призначення нового розгляду в суді першої інстанції" та на пояснювальну записку до проєкту чинного КПК України. Судді вважали таке посилання неправильним, безпідставним, позаяк відомості із цих документів не можуть бути підставою, зокрема, для дисциплінарної відповідальності судді.

З приводу таких доводів скаржників ВРП погодилася, що неврахування у правозастосовній практиці вказаних вище документів не може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Попри це, відзначила, що будь-який закон, в тому числі процесуальний, визначаючи основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері, виступає гарантією забезпечення конституційного порядку, тобто неухильного виконання та дотримання усіма суб`єктами права, у тому числі органами влади та посадовими особами, норм конституції, реалізованих у законах та інших нормативно-правових актах. При цьому кожен закон до його ухвалення є об`єктом законопроєктної діяльності. Справа законопроєкту обов`язково повинна містити пояснювальну записку - обґрунтування необхідності прийняття законопроєкту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства, обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття тощо. У зв`язку із цим звернення до пояснювальної записки законопроєкту дає можливість встановити дійсний намір законодавця у зв`язку із прийняттям того чи іншого законопроєкту, його цілі.

Підсумовуючи, ВРП у цій частині доводів скарг суддів відзначила, що дисциплінарний орган, коли оцінював дії суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 590/238/17 і встановив, що прийняття судового рішення про призначення нового судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції іншим складом суду здійснено всупереч положенням процесуального закону та без наведення мотивів щодо таких дій, міг звернутися до пояснювальної записки до проєкту КПК України для визначення обставин щодо наявності чинників, які можуть вплинути на оцінку таких дій суддів. Це саме стосується посилань Дисциплінарної палати на узагальнення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, які здійснено в аспекті оцінки дій суддів під час здійснення правосуддя у конкретній судовій справі - № 590/238/17 та у зв`язку з їхніми твердженнями про неоднозначність судової практики і наявність певної проблеми під час правозастосування крізь призму документа суду касаційної інстанції, який містить результат багаторазового застосування норм права, констатацію трактування норм права на практиці певним чином.

14. Відповідаючи на твердження суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про відсутність у їхніх діях грубої недбалості, а також про ненастання негативних наслідків у зв`язку із прийняттям ними відповідного судового рішення, Рада погодилася з висновками дисциплінарного органу про те, що ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року у справі № 590/238/17 судді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 прийняли всупереч вимогам статей 2, 370, 412, 415, 419 КПК України, але свого рішення не обґрунтували відповідно до цих положень процесуального закону. Такі дії суддів не відповідають завданням суду, вчинені всупереч регламентованій приписами процесуального закону процедурі, чого судді суду апеляційної інстанції, маючи значний стаж роботи на посаді судді та здійснюючи правосуддя у порядку перегляду судових рішень судів першої інстанції, не могли не розуміти. Зазначене вказує на наявність у діях суддів саме грубої недбалості.

Відзначили, що факт настання негативних наслідків від неправомірних дій судді не завжди треба розглядати як факт грубого порушення конкретного права чи свободи у матеріальному світі, оскільки таким є і охоронюваний законом інтерес. Визначення цього поняття надано у Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У цьому конкретному випадку таким інтересом є очікування учасників судового провадження, що до них під час розгляду справи судом буде застосовано належну правову процедуру. У зв`язку із цим дії суддів, вчинені всупереч визначеній процесуальним законом процедурі та принципу верховенства права, не можуть розцінюватись як такі, що не спричиняють негативних наслідків.

У взаємозв`язку з викладеним ВРП наголосила, що, застосувавши наслідки однієї процедури (прийнявши ухвалу про призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції), судді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дійшли такого висновку через оцінку доказів у кримінальному провадженні, яку, як правильно встановлено дисциплінарним органом, також здійснено із порушенням встановленого порядку - без надання можливості сторонам процесу брати участь у дослідженні доказів, яким судом надано оцінку в судовому рішенні, у судовому засіданні. Змістом ухвали Апеляційного суду Сумської області від 25 червня 2018 року у справі № 590/238/17 та цими обставинами повністю спростовуються доводи суддів, що ними не надавалася інша оцінка доказам.

15. Відхиляючи твердження суддів про "перебирання на себе" Другою Дисциплінарною палатою "функції суду касаційної інстанції", ВРП надала значення тому, що тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного умислу або грубої необережності (пункт 66 Рекомендації від 17 листопада 2010 року CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки). А згідно з пунктом 69 цієї Рекомендації дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов`язки ефективно та належним чином.

Європейська комісія "За демократію через право" (Венеціанська комісія) і Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи вважають, що дія чи бездіяльність судді можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності, якщо вони вчинені умисно або з грубою необережністю (пункт 19 Спільного висновку щодо проєкту Закону "Про дисциплінарну відповідальність суддів Республіки Молдова"), а дисциплінарне провадження, як правило, має порушуватися в разі грубої і неприпустимої професійної поведінки судді (пункт 35 цього Спільного висновку).

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою 14 жовтня 2015 року Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія), закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Таким чином, орган, що здійснює дисциплінарне провадження щодо судді, не уповноважений перевіряти законність судового рішення, а зобов`язаний перевірити дії судді під час ухвалення такого рішення в частині наявності порушень, які є підставою для застосування дисциплінарної відповідальності, та оцінити наслідки саме цих дій.

ВРП, проаналізувавши зміст рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20, виснувала, що дисциплінарний орган надав оцінку діям суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в контексті з`ясування обставин вчинення ними дисциплінарного проступку, який стосується допущення суддями, які брали участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод, зокрема права на справедливий суд (у зв`язку з недотриманням суддями встановлених законом вимог як щодо вмотивованості судового рішення, так і щодо безпосередності дослідження доказів). Водночас Друга Дисциплінарна палата не робила висновків щодо законності ухваленого судового рішення та не висловлювала позиції, яким мав бути результат вирішення відповідної справи.

Узагальнюючи, ВРП дійшла висновку, що Дисциплінарна палата правильно встановила наявність у діях суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VІІІ, а саме внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод, а доводи скарг суддів не спростовують ні встановлених дисциплінарним органом обставин, ні правильності наданої їм оцінки.

16. Повертаючись до доводів скарг суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на Спірне рішення, Велика Палата насамперед повинна зазначити про існування передумов та законних підстав, за яких рішення ВРП у питаннях дисциплінарної відповідальності суддів може бути піддане повному судовому контролю в розумінні статті 52 Закону № 1798-VІІІ.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Як зазначає КРЄС, "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 (2002) КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У межах скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).

Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому.

17. У світлі наведеного Велика Палата є тим визначеним статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

18. Велика Палата вважає, що Спірне рішення в аспекті положень статті 52 Закону № 1798-VIII не містить обставин чи підстав, які б указували на те, що: його ухвалено Радою у складі, який не мав повноважень його ухвалювати; рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; судді не були належним чином повідомлені про засідання ВРП; рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності суддів та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

19. Предметом оскарження до ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 07 вересня 2020 року про притягнення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до них дисциплінарного стягнення у виді попередження.

20.Статтею 108 Закону № 1402-VIIIта частиною другою статті 42 Закону № 1798-VІІІ установлено, що дисциплінарні провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, зокрема, умисного або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або іншого грубого порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.

21. Велика Палата в межах доводів і вимог скарг та на підставі встановлених фактичних обставин, що стали підставами для висновку про вчинення суддями дисциплінарного порушення, перевірила правильність застосування дисциплінарними органами норм матеріального і процедурного права, зокрема оцінила Спірне рішення щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності суддів, мотиви відповідача про скоєння суддями дисциплінарного проступку, та вважає, що відповідь на порушені в скаргах суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 питання правомірності рішення дисциплінарного органу про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності потребує насамперед з`ясування:

- чи було вчинено дисциплінарне правопорушення та які фактичні підстави цього проступку;

- чи містить діяння, яке поставлено за провину суддям ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ознаки дисциплінарного проступку;

- чи встановлює закон підстави, за яких вчинені цими суддями дії мають (можуть) розцінюватися (кваліфікуватися) як дисциплінарний проступок;

- чи встановлює закон дисциплінарну відповідальність за порушення, яке поставлено за провину суддям ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

- чи є обґрунтовані підстави для визнання суддів винними у скоєнні дисциплінарного делікту;

- чи немає обставин, що виключають дисциплінарну відповідальність суддів за ті дії, які вони вчинили;

- чи встановлена законом процедура здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів;

- чи були встановлені законом приводи для здійснення дисциплінарного провадження відносно суддів;

- чи була дотримана процедура дисциплінарного провадження;

- чи повноважний орган провадив дисциплінарне провадження щодо суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1,

- чи не були порушені права суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, передбачені законом, під час здійснення дисциплінарного провадження;

- чи мотивованим і обґрунтованим є рішення дисциплінарного органу ВРП і самої ВРП про вчинення суддями ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 дисциплінарного порушення та чи отримали правову оцінку твердження суддів, висловлені ними на свій захист;

- чи є обставини, що вказують на обрання суддям ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надмірно суворого, непропорційного, а звідси несправедливого виду дисциплінарного стягнення;

- чи не вийшов уповноважений дисциплінарний орган за межі своїх повноважень і не вдався до оцінки законності й обґрунтованості судового рішення, постановленого колегією суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

22. Дотримуючись означених меж, Велика Палата передусім має з`ясувати наявність обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення, в тому числі про яку мовлять скаржники, а саме стосовно складу ВРП, який ухвалив відповідне рішення.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наголошують на порушенні членами Ради основоположного принципу безсторонності (неупередженості) через участь у прийнятті Спірного рішення членів ВРП ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з огляду на те, що ОСОБА_4 здійснював попереднє вивчення дисциплінарної скарги на дії указаних суддів апеляційного суду, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є членами Другої Дисциплінарної палати Ради, яка винесла рішення, за результатом перегляду якого ухвалене Спірне рішення.

Стаття 18 Закону № 1798-VIII передбачає, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно з положеннями частини другої статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

За частиною першою статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів Ради, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.

Наявна в матеріалах справи копія Спірного рішення свідчить про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні (11 членів).

Відповідно до частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VIII у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні ВРП, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати.

З копій рішень Другої Дисциплінарної палати ВРП від 10 червня 2020 року № 1786/2дп/15-20 про відкриття дисциплінарної справи стосовно суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та рішення цього дисциплінарного органу від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 убачається, що члени ВРП ОСОБА_5 та ОСОБА_6 брали участь в ухваленні рішення про відкриття провадження, однак участі в прийнятті рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 07 вересня 2020 року № 2571/2дп/15-20 вони не брали.

Тому доводи скаржників про неповноважність складу ВРП з огляду на порушення нею вимог частини восьмої статті 51 Закону № 1798-VІІІ є необґрунтованими, оскільки участь члена ВРП в ухваленні рішення про відкриття дисциплінарної справи не може вважатися обставиною, яка б унеможливлювала його участь у розгляді ВРП скарги на рішення дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Стосовно неможливості участі члена ВРП ОСОБА_4 у розгляді дисциплінарної справи слід зазначити, що з копії протоколу автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 10 серпня 2018 року дисциплінарна скарга ОСОБА_7 на поведінку суддів Апеляційного суду Сумської області ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 була передана члену ВРП ОСОБА_4 .

За поясненнями Ради, у зв`язку із закінченням терміну його повноважень згідно із протоколом повторного автоматизованого визначення члена ВРП по справі від 07 червня 2019 року зазначену скаргу передано члену Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_8 для проведення попередньої перевірки. Це підтверджується копією протоколу повторного автоматизованого розподілу.

Матеріалами дисциплінарного провадження підтверджується, що член Ради ОСОБА_4 у цій справі не готував жодних висновків чи запитів, що, своєю чергою, не може свідчити про його упередженість при розгляді скарг згаданих суддів апеляційного суду.

Законодавчих обмежень щодо його участі в ухваленні рішення за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП немає.

23. Оцінюючи висновки ВРП та її дисциплінарного органу щодо допущених суддями ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 порушень у вигляді незазначення мотивів судового рішення в частині призначення нового судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, Велика Палата бере до уваги конвенційні положення статті 6 про право особи на справедливий суд та судження пункту 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС про те, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

За усталеною практикою ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Бендерський проти України", "Сокуренко і Стригун проти України") закріплене у статті 6 Конвенції право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується, зокрема, і через право на мотивоване судове рішення, справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується.

Відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 56 Закону № 1402-VIII суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Як мовилось вище, Друга Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, з яким погодилась і Рада за результатами перегляду її рішення, що попри чітку та нормативно обґрунтовану позицію сторони захисту щодо відсутності підстав для задоволення зміненої апеляційної скарги сторони обвинувачення, що була висловлена захисником обвинуваченого під час апеляційного розгляду, колегія суддів Сумського апеляційного суду у постановленій за результатами апеляційного розгляду ухвалі відповідних мотивів прийняття аргументів прокурора та відхилення істотних та значимих аргументів захисника не навела, своїх висновків, зокрема в частині призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, із посиланням на відповідні норми права не обґрунтувала, про застосування будь-яких засад та виконання завдань кримінального провадження для розуміння ухваленого рішення не зазначила. Така поведінка суддів, які брали участь в ухваленні судового рішення, на переконання Дисциплінарної палати та ВРП, свідчить про допущення ними грубої недбалості та порушення права людини на справедливий суд в частині права на отримання вмотивованого судового рішення, що стосується обвинувачення особи у вчиненні кримінальних правопорушень, для якої таке рішення, за твердженням захисника, погіршувало існуюче становище.

Крім того, дисциплінарний орган дійшов висновку, що, надавши іншу оцінку доказам у кримінальному провадженні (за відсутності відповідного клопотання, зокрема сторони обвинувачення, яка подала апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції) без проведення їх безпосереднього дослідження в судовому засіданні під час апеляційного розгляду, у тому числі шляхом демонстрації відеозапису, а лише констатувавши свої висновки щодо результатів дослідження доказів в нарадчій кімнаті в ухваленому рішенні, суд апеляційної інстанції фактично позбавив сторону захисту - обвинуваченого та його захисника можливості реалізації процесуальних прав: брати участь у дослідженні доказів, ставити запитання, наводити свої доводи та заявляти клопотання із цього приводу тощо.

Зазначене, на переконання Дисциплінарної палати та ВРП, свідчить про недотримання колегією суддів таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, диспозитивність, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження доказів, а також про невідповідність судового процесу завданням кримінального провадження в частині забезпечення застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Ураховуючи наведене, ВРП належно обґрунтувала свій висновок щодо наявності підстав для кваліфікації дій суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, внаслідок грубої недбалості порушення прав людини і основоположних свобод.

Водночас в основу мотивів щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності покладено обґрунтування того, у чому скаржниками допущено порушення прав людини і основоположних свобод внаслідок недодержання вимог закону щодо мотивування судового рішення та безпосередності дослідження доказів як одного з аспектів права особи на справедливий суд. ВРП також наведено й обґрунтування щодо негативних наслідків, заподіяних вчиненням суддею дисциплінарного проступку.

24. Велика Палата відхиляє доводи скаржників про те, що оскаржуване рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Оскаржуване рішення ВРП у достатній мірі відповідає критеріям обґрунтованості та вмотивованості у частині наданої юридичної оцінки діям судді.

Оцінюючи пропорційність застосованого до скаржників виду дисциплінарного стягнення, Велика Палата виходить з того, що, переглядаючи рішення ВРП, прийняте за результатами оскарження рішення її дисциплінарного органу про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в іншій справі (провадження № 11-3сап18), Велика Палата зробила висновок, за яким з огляду на закріплені у законі особливості статусу ВРП як колегіального, незалежного, конституційного органу державної влади та суддівського врядування, а також на ті завдання, які покладено на нього в силу такого статусу, обрання виду і характеру стягнення за результатами дисциплінарного провадження щодо судді, у тому числі вирішення питання щодо його пропорційності, належить до виключної компетенції цього органу.

ЄСПЛ у справі "Ramos Nunes de Carvalho e Sa v. Portugal" зазначив про те, що судовий орган не може стверджувати про наявність у нього повної юрисдикції, якщо він не має повноважень оцінювати пропорційність застосованої санкції вчиненому проступку.

Вище було обґрунтовано наявність у Великої Палати повної юрисдикції при перегляді рішень ВРП, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її дисциплінарних палат. Це відповідає усталеній практиці Великої Палати і водночас дає підстави зазначати про наявність у неї компетенції щодо надання оцінки пропорційності застосованого ВРП до судді виду дисциплінарного стягнення.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі "Олександр Волков проти України", встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

25. Велика Палата вважає, що у Спірному рішенні ВРП правильно погодилася з тим, що підстави дисциплінарного правопорушення, які встановила Друга Дисциплінарна палата ВРП і які були відтворені в цій постанові, містять достатньо даних для настання дисциплінарної відповідальності. У цьому рішенні Рада проаналізувала кожну з них і надала відповідну правову характеристику з погляду належності до ознак, що утворюють склад дисциплінарного делікту.

Рада перевірила і не поставила під сумнів те, що вибір виду дисциплінарного стягнення провадився на підставісукупності та характеру вчиненого суддями діяння, часового проміжку його скоєння, відомостей про особу суддів та обставин, що впливають на дисциплінарну відповідальність, із розуміння того, що проступок вчинили саме судді і саме в сфері правосуддя, а також наскільки дії суддів під час здійснення кримінального провадження були об`єктивними, відповідали вимогам закону і принципу верховенства права, присязі судді, дотриманню високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

26. Велика Палата висновує, що наведені у Спірному рішенні результати розгляду скарг суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП вмотивовані, ґрунтуються на належних і допустимих доказах, рішення ухвалене на підставі закону та з урахуванням принципу пропорційності. Передбачених статтею 52 Закону № 1798-VIII обов`язкових підстав для скасування Спірного рішення ВРП немає. Рада діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII.

27. У скарзі до ВРП на рішення її Другої Дисциплінарної палати судді ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 навели доводи про його протиправність і необхідність прийняття запропонованого у скаргах рішення. ВРП навела мотиви незгоди з ними, зміст яких викладений у цій постанові. Доводи тієї скарги в основному перекликаються з міркуваннями та вимогами, які містяться у скарзі на Спірне рішення.

Велика Палата не вбачає у скаргах суддів доводів чи аргументів, що були б вагомими чи відмінними від наведених у скарзі до ВРП настільки, щоб задовольнити їх та ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення про притягнення суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

28. Отже, з огляду на встановлені обставини Велика Палата дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарг суддів Сумського апеляційного суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВРП.

Керуючись статтями 243, 266, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту