Постанова
Іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 576/2004/19
провадження № 61-6024св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Березівська сільська рада Глухівського району Сумської області.
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2019 року в складі судді Мазура С. А. та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в складі колегії суддів: Орлова І. В., Собини О. І., Хвостика С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області, третя особа - ОСОБА_3, про визнання заповіту нікчемним.
В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 . При оформленні спадкових прав йому стало відомо, що за життя батько склав заповіт, яким все своє майно на випадок смерті заповів дочці ОСОБА_2 . При складенні заповіту були порушені вимоги чинного законодавства, а саме: заповіт посвідчено неповноважною особою; не встановлено особу, яка склала заповіт; не прокреслені пусті рядки та інші вільні місця; не зроблено запис заповідачем про його прочитання вголос; відсутні свідки посвідчення заповіту, оскільки заповідач через стан свого здоров`я та вік не міг сам прочитати заповіт; не роз`яснені права та обов`язки заповідача. Зазначені порушення є підставою для визнання спірного заповіту нікчемним.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам законодавства щодо його форми та змісту, містить чітке та конкретне розпорядження відносно спадкового майна та посвідчений уповноваженою на те посадовою особою органу місцевого самоврядування. Крім того, не прокреслені у бланку заповіту пусті рядки не є підставою для визнання його нікчемним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У березні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування частини першої статті 37 Закону України "Про нотаріат" та частини третьої розділу IV Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга мотивована тим, що складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заповіт посвідчено неповноважною особою; не встановлено особу, яка склала заповіт; не прокреслені пусті рядки та інші вільні місця; не зроблено запис заповідачем про його прочитання вголос; відсутні свідки посвідчення заповіту, оскільки заповідач через стан свого здоров`я та вік не міг сам прочитати заповіт; не роз`яснені права та обов`язки заповідача. Вказані порушення порядку посвідчення заповіту свідчать про наявність правових підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України, для визнання спірного заповіту нікчемним.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 02 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На час смерті батька позивач був зареєстрований з ним за адресою: АДРЕСА_1, однак не проживав з батьком і спільного господарства з ним не вів, а з 2000 року проживав без реєстрації разом зі своєю дружиною та сином за іншою адресою (а.с. 9, 11, 12, 130).
Відповідач ОСОБА_2 є дочкою ОСОБА_4 .
За життя ОСОБА_4 склав заповіт на користь своєї дочки ОСОБА_2, яким заповів їй все своє майно. 20 листопада 2018 року заповіт був посвідчений виконуючою обов`язки старости сіл Слоут та Долина Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області Горобченко Л. В. за реєстраційним № 2-386 (а.с. 13, 79).
18 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємиця за заповітом (а.с. 72).
21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, проте приватним нотаріусом Янковою Є. О. у листі від 04 вересня 2019 року № 383/02-14 позивачу було повідомлено про складений та посвідчений на користь ОСОБА_2 заповіт, а також роз`яснено право його оскаржити у судовому порядку.
Рішенням 49 сесії 6 скликання Слоутської сільської ради Глухівського району Сумської області від 23 листопада 2015 року повноваження Слоутського сільського голови тимчасово, до моменту вступу на посаду новообраного сільського голови відповідно до закону, покладено на секретаря сільської ради ОСОБА_3 з 24 листопада 2015 року.
Рішенням 1 сесії 7 скликання Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області від 16 грудня 2015 року № 8 обов`язки старости сіл Слоут та Долина покладено на ОСОБА_3, а рішенням від 22 червня 2018 року № 120 на ОСОБА_3 покладено обов`язки із вчинення нотаріальних дій, передбачених частиною першою статті 37 Закону України "Про нотаріат".
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про нотаріат" вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). У сільських населених пунктах нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Частинами першої-третьої статті 1247 ЦК України передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Згідно із положеннями статті 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зважаючи, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, тому сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування" та іншими законами до їх відання (статті 2, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування").
Так, зокрема, органи місцевого самоврядування уповноважені посвідчувати заповіти осіб, які належать до територіальної громади, інтереси якої представляє цей орган місцевого самоврядування.
Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.
Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (пункти 2.1., 2.3. розділу II Порядку).
У пункті 1.4. розділу III цього Порядку зазначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4, спрямоване на передачу майна його дочці ОСОБА_2 та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 20 листопада 2018 року, було вільним та відповідало його волі. Оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.
Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням часу, місця його складення - с. Слоут Глухівського району Сумської області, посвідчено виконуючою обов`язки старости сіл Слоут та Долина Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області Горобченко Л. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2-386.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не мала повноважень на посвідчення заповіту.
Встановивши, що рішенням Березівської сільської ради Глухівського району Сумської області від 22 червня 2018 року № 120 на ОСОБА_3 покладено обов`язки із вчинення нотаріальних дій, передбачених частиною першою статті 37 Закону України "Про нотаріат", суди дійшли вірного висновку про те, що остання була уповноваженою особою на посвідчення оспорюваного заповіту.
Цих висновків суди попередніх інстанції дійшли на підставі належних допустимих доказів, які не спростовані позивачем.
Доводи касаційної скарги про те, що при посвідченні заповіту не було встановлено особу заповідача, а також не розʼяснено останньому його права не ґрунтуються на матеріалах справи.
З тексту заповіту слідує, що "… ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець с. Слоут Глухівського району Сумської області, що мешкає по АДРЕСА_1 …" на випадок своєї смерті зробив вказане заповітне розпорядження, "Зміст ст.ст. 1236,1241,1253, 1254, 1255 Цивільного Кодексу України в.о. старостою сіл Слоут та Долина мені роз`яснено". Під вказаним текстом міститься підпис.
Крім того, в оскаржуваному заповіті містяться відомості про те, що його сладено ОСОБА_3 зі слів ОСОБА_4, прочитано до підписання вголос заповідачем ОСОБА_4 і власноручно підписано ним у присутності ОСОБА_3 .
При цьому позивач не надав будь-яких доказів про те, що підпис заповідача в заповіті виконаний іншою особою, а не ОСОБА_4 .
Окрім цього, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що заповідач через стан свого здоров`я та вік не міг сам прочитати заповіт, оскільки вказане не підтверджено належними та допустимими доказами.
За положеннями частини другої статті 1248 та частини другої
статті 1253 ЦК України присутність не менше як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою, якщо, зокрема, заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що заповідач ОСОБА_4 через фізичні вади не міг сам прочитати заповіт.
З огляду на зазначене, доводи ж про нікчемність оспорюваного заповіту, оскільки його посвідчено за відсутності свідків, не ґрунтуються на вимогах закону і матеріалах справи, і відхиляються як безпідставні.
Суди попередніх інстанцій надали оцінку тій обставині, що у бланку заповіту не прокреслені пусті рядки, вказавши, що зазначене не є підставою для визнання його нікчемним.
Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його нікчемності позивач належних та допустимих доказів не надав, заперечуючи лише належність та допустимість наданих відповідачами доказів, яким судами була надана правова оцінка.
Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 листопада 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.