Постанова
Іменем України
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 334/181/20
провадження № 61-1736св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Ольги Вікторівни, третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Шавлукова Заіра Арсенівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2020 року, ухвалене суддею Ісаковим Д. О., та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: Полякова О. З., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль") та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. (далі - приватний нотаріус), посилаючись на те, що 13 червня 2006 року між ним та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником всіх прав та обов`язків якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль", було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти у розмірі 70 560 доларів США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
06 лютого 2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до суду з позовом про повне дострокове стягнення кредитної заборгованості у розмірі 1 183 559 грн 85 коп.
20 листопада 2019 року приватний нотаріус вчинила виконавчий напис, яким звернула стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості на загальну суму 68 053,88 доларів США, що еквівалентно 1 707 166 грн 69 коп.
ОСОБА_1 посилався на те, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено 12 листопада 2019 року, за наявності між сторонами судового спору, що виключає безспірність заборгованості, тобто вчинення виконавчого напису за відсутності документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Крім того, позивач посилався на те, що виконавчий напис вчинено нотаріусом після спливу трьохрічного строку позовної давності і на те, що банк безпідставно нарахував проценти за кредитним договором після пред`явлення позичальнику вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом 12 листопада 2019 року, таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1099 від 12 листопада 2019 року про звернення стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2006 року, яка станом на 31 липня 2019 року, складала: за кредитом - 63 127,96 доларів США, що еквівалентно 1 583 597 грн 45 коп.; по відсотках - 4 925,92 доларів США, що еквівалентно 123 569 грн 24 коп. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що заборгованість, на погашення якої вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, не є безспірною, оскільки банк нарахував відсотки за кредитним договором за період після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, тобто після припинення права на нарахування цих відсотків. Крім того, апеляційний суд виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позову повністю. Заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилається на законність та обґрунтованість судових рішень та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу АТ "Райффайзен Банк Аваль" - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Обставини справи, встановлені судами
13 червня 2006 року між ОСОБА_1 та АТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредитні кошти у розмірі 70 560 доларів США.
На забезпечення виконання умов кредитного договору сторони того ж дня уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
У лютому 2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулось до суду з позовом про повне дострокове стягнення кредитної заборгованості у розмірі 62 741,99 доларів США, що еквівалентно 1 183 559 грн 85 коп., у тому числі й заборгованості по відсотках у розмірі 4 812,47 доларів США, що еквівалентно 80 507 грн 47 коп. (а.с. 14-16).
20 листопада 2019 року приватний нотаріус вчинила виконавчий напис, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості на загальну суму 68 053,88 доларів США, що еквівалентно 1 707 166 грн 69 коп., у тому числі заборгованості по відсотках у розмірі 4 925,92 доларів США, що еквівалентно 123 569 грн 24 коп. (а.с.107-108).
Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, що давало б можливість боржнику усунути наявні порушення, а відтак, і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Крім того суди дійшли висновку, що заборгованість ОСОБА_1 перед АТ "Райффайзен Банк Аваль" не можна було вважати безспірною, оскільки банк безпідставно нарахував відсотки за кредитним договором за період після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із положенням пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадах: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19), оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У наведеній заявником справі застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.
Зокрема, у наведеній АТ "Райффайзен Банк Аваль" постанові Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що наявність в суді позову кредитора до боржника про стягнення кредитної заборгованості не спростовує висновок про безспірність заборгованості та не свідчить про неправомірність вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Натомість у справі, що є предметом перегляду, суди встановили, що сума кредитної заборгованості, яку нотаріус визначив як безспірну, включає відсотки за кредитним договором, нараховані за період після пред`явлення позову банку до ОСОБА_1 про дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, тобто після припинення права кредитодавця нараховувати відсотки за договором.
Судами звернуто увагу на те, що відповідно до статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Отже, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Ураховуючи наведене та те, що заборгованість за відсотками по кредитному договору була збільшена банком після пред`явлення позову до ОСОБА_1 у 2015 році, суди дійшли обґрунтованого висновку, що заборгованість не була безспірною і нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами збільшення стоку позовної давності за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1, до 70 років, відхиляються колегією суддів, оскільки суди не застосовували до спірних правовідносин строку позовної давності та не обґрунтовували цим свій висновок про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Інші доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду