Постанова
Іменем України
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 598/1199/18
провадження № 61-20492св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Міщія О. Я.,
Ткача З. Є.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько
ОСОБА_6 24 грудня 1997 року вона звернулась до Збаразької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Спадкоємцями були також ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які відмовились від прийняття спадщини. 17 січня 2018 року позивач, яка змінила своє прізвище та ім`я на " ОСОБА_1", звернулась до Збаразької державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, однак їй було відмовлено, оскільки за її заявою про прийняття спадщини після смерті батька помилково заведено спадкову справу № 296, яка зареєстрована на прізвище " ОСОБА_9". 16 вересня 2004 року за заявою ОСОБА_3, яка діяла по довіреності від імені ОСОБА_10, заведено спадкову справу після померлого ОСОБА_6 № 723 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 .
Вважала, що видане свідоцтво є незаконним, оскільки вона спадщину після смерті батька прийняла, а ОСОБА_10 від прийняття спадщини відмовилась.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла і спадкоємцями спірного житлового будинку є відповідачі по справі - її дочки, які мають намір оформити спадкові права після смерті матері.
За таких обставин позивач просила скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 вересня 2004 року, видане державним нотаріусом Збаразької державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі № 1805.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2019 року у складі судді Левків А. І. позов задоволено. Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 вересня 2004 року, видане державним нотаріусом Збаразької державної нотаріальної контори та зареєстрованого
в реєстрі за № 1805. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 234 грн з кожного сплаченого судового збору.
Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не пропустила позовну давність, про застосування якої заявлено відповідачем, тому правові підстави для застосування частини четвертої статті 267 ЦК України відсутні. Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, оскільки позивач вчасно та в установлені строки звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6, спадщину прийняла, однак свідоцтво на спадщину їй видано не було через помилку при заведенні спадкової справи. При видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом не враховано те, що позивач спадщину прийняла, а ОСОБА_8 у встановлений законом строк відмовилась від прийняття спадщини після смерті батька.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 24 червня
2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем доведено факт порушення її спадкових прав внаслідок оформлення права власності на будинок після смерті спадкодавця на ОСОБА_10 . Однак з 2008 року позивачу було відомо про порушення відповідачем її спадкових прав, про що свідчить факт звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, який 19 грудня 2008 року залишено без розгляду. За захистом свого порушеного права у цій справі позивач звернулася до суду лише в 2018 році, тобто поза межами позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, про застосування якої заявлено відповідачем до ухвалення рішення, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову в зв`язку зі спливом позовної давності.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, не надав належної правової оцінки доказам сторін. Апеляційний суд не взяв до уваги, що позивач прийняла спадщину, а ОСОБА_8 відмовилась від спадщини. Таким чином, оскарженою постановою безпідставно, в порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, позбавлено позивача права на мирне володіння своїм майном.
У грудні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просять оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що вказане рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
У лютому 2020 року справа передана судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 .
Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_6 є його доньки: ОСОБА_1, ОСОБА_7 та ОСОБА_8
ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, подавши 24 грудня 1997 року до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом.
Згідно з листом Збаразької державної нотаріальної контори від 14 вересня
2018 року 24 грудня 1997 року заведено спадкову справу № 296 за 1997 рік.
24 грудня 1997 року ОСОБА_12 подала заяву про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. 26 грудня 1997 року ОСОБА_7 подала заяву про те, що спадщину вона не прийняла та спадкувати не бажає. 26 грудня 1997 року ОСОБА_13 подала заяву про те, що спадщину прийняла, але спадкувати не бажає. Під час внесення спадкової справи як архівної до спадкового реєстру прізвище померлого записано " ОСОБА_9" замість правильного " ОСОБА_14".
16 вересня 2004 року відкрито спадкову справу №723 за 2004 рік за заявою ОСОБА_3, яка діє від імені ОСОБА_10, та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, згідно з яким спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_6 є його дочка ОСОБА_10 .
Ухвалою Збаразького районного суду Тернопільської області від 19 грудня
2008 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_10 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційного посвідчення на житловий будинок, технічного паспорта на житловий будинок та про визнання прав власності на спадкове майно.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 померла, що підтверджується витягом з реєстру актів про смерть запис №150 ч.2 серія С книга 8 відділу реєстрації актів цивільного стану громадян м.Таранто Республіка Італія.
Згідно з листом Збаразького нотаріального округу від 16 листопада 2018 року №740/01-16 по спадковій справі № 72/2017 до майна померлої ОСОБА_10, спадкоємцями є ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, які прийняла спадщину в установлений законом строк. Свідоцтво про право на спадщину по вказаній спадковій справі не видавалось.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
У частині першій статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців,який починається з часу відкриття спадщини.
Суди встановили, що після смерті спадкодавця ОСОБА_6 позивач прийняла спадщину у передбачений законом строк, тому зробили правильний висновок, що видача іншому спадкоємцю ОСОБА_10 свідоцтва про право на спадщину порушує права та інтереси позивача на спадкування.
Разом з цим у статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила..
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови
у позові.
Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить, що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що
з об`єктивних незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі
№ 6-75цс15 вказано, що "формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав),
а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача".
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності
є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93,
§ 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,
§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Апеляційний суд встановив, що позивач про порушення своїх спадкових прав знала з 2008 року, оскільки зверталась до суду із відповідним позовом щодо того ж спадкового майна, в той час як за захистом свого порушеного права у цій справі звернулася до суду лише в 2018 році зі спливом позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.
За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову.