Постанова
Іменем України
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 725/2178/19
провадження № 61-17353св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 30 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2,
в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі
АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 лютого 2001 року між сторонами укладено шлюб, який Першотравневим районним судом м. Чернівців 23 квітня 2018 року розірвано.
Вона на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2005 року є власником квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 не проживає в зазначеній квартирі з лютого 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 30 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 .
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн сплаченого судового збору та 4 590,30 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції виходив із доведеності вимог позивача, а також з того, що відповідач втратив право на проживання в квартирі АДРЕСА_1, оскільки він, як колишній член сім`ї, вже більше одного року не користується квартирою, не сплачує комунальні послуги, не утримує житлове приміщення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 30 серпня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанціїскасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 152 грн судового збору за подання до суду апеляційної скарги.
Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем, набув право на проживання у спірній квартирі як член її сім`ї і не втратив це право з припиненням таких стосунків в силу вимог статті 156 ЖК УРСР. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено.
Відповідач не проживає в спірній квартирі з лютого 2018 року з поважних причин, іншого місця проживання та реєстрації не має. ОСОБА_2 звернувся до Першотравневого районного суду м. Чернівці з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, що свідчить про те, що він не втратив інтересу до спірної квартири. ОСОБА_1 підтвердила ту обставину, що нею змінені замки в дверях квартири і відповідач не мав доступу до неї. Позивач чинить відповідачу перешкоди у доступі до квартири.
Аргументи учасників справи
У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права; ненадання належної оцінки доказів; незаконність і необґрунтованість оскарженого судового рішення, просила скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що факт відсутності відповідача протягом тривалого часу, а саме з лютого 2018 року по день звернення з позовом до суду і не проживання в квартирі АДРЕСА_1 підтверджено належними
і допустимими письмовими доказами: актами ТОВ "ТД Укрвторресурс" від
04 жовтня 2018 року, 04 квітня 2019 року (а. с. 12, 13, 15); листами Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 червня 2018 року, від
18 липня 2018 року у справі № 725/1776/18 про поділ спільного майна подружжя (а. с. 24, 25), листом Чернівецького апеляційного суду від 28 січня 2019 року (а. с. 26), повістками-повідомленнями Чернівецького апеляційного суду від 04 лютого 2019 року та 19 лютого 2019 року (а. с. 27, 28). Відсутність відповідача у спірному помешканні з лютого 2018 року також установлено рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2018 року у справі № 725/851/18 про розірвання шлюбу (а. с. 16-17).
Відповідно до копії електронної декларації ОСОБА_3 відповідач з лютого
2018 року не використовує спірну квартиру як своє постійне та єдине помешкання, оскільки він має інше житлове приміщення, в якому проживає як член сім`ї ОСОБА_3 (а. с. 82-86). За таких обставин у відповідача з лютого
2018 року є інша сім`я, де він фактично і проживає.
Твердження ОСОБА_2, що у спірному помешканні він зареєстрований як співвласник майна, не відповідає фактичним обставинам.
Єдине звернення до органів поліції відповідача мало місце 27 травня 2019 року, тобто після відкриття провадження у цивільній справі та отримання відповідачем ухвали та позовної заяви з додатками. ОСОБА_2, достовірно усвідомлюючи ту обставину, що 27 травня 2019 року в робочий день (понеділок), у її відсутність та у відсутність сина, який перебував на навчанні, не зможе потрапити до спірної квартири, умисно та безпідставно викликав патрульну поліцію для фіксування, нібито, перешкод у користуванні житлом.
04 лютого 2018 року відповідач у спірному помешканні о 02 год. 00 хв. вчинив конфлікт, у ході якого застосовував до неї та сина психологічне і фізичне насильство. У ході конфлікту ОСОБА_2 пошкодив замок у вхідних дверях до спірної квартири. За протиправні дії по відношенню до неї відповідач притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП (вчинення домашнього насильства) згідно постанови Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 лютого 2018 року у справі
№ 725/799/18 (копія постанови додана до скарги). У зв`язку з протиправними діями відповідача і пошкодженням замка у вхідних дверях квартири вона вимушена була його замінити.
Висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_2 набув право на проживання у спірній квартирі як член її сім`ї і не втратив це право з припиненням таких стосунків в силу вимог статті 156 ЖК УРСР є неправильними, оскільки відповідач на час розгляду справи не був членом її сім`ї, спірне житлове приміщення залишив добровільно, на час провадження у справі має іншу сім`ю, спірним помешканням не користується без поважних причин більше року. Висновок апеляційного суду про відсутність іншого житла у відповідача спростовується письмовими доказами (а. с. 24 - 28, 82-86).
Поважності причин не використання відповідачем спірного помешканням, перешкод у доступі до квартири та доказів, що це підтверджують, апеляційний суд у постанові не навів.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому просив оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її доводів.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня
2005 року ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано
29 березня 2005 року Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації.
У вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_1, син позивача - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Згідно з рішеннямПершотравневого районного суду м. Чернівці від 23 квітня 2018 року у справі № 725/851/18 шлюб між сторонами розірвано.
Відповідач з лютого 2018 року не проживає в указаній квартирі.
Позивач змінила замки в дверях квартири, у зв`язку з чим відповідач не міг потрапити до житла. З цього приводу відповідач звертався до органів поліції.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Підстави втрати членом сім`ї власника житла права користування цим житлом передбачені частиною другою статті 405 ЦК України, згідно з якою член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі
№ 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зроблено висновок, що "статтею
8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного
і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Пункт 2 статті
8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві,
а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими
і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті
2 статті 8 Конвенції […] У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника. Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи. Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, у тому числі
і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням. Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. […]При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору".
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що відповідач не проживає в спірній квартирі з лютого 2018 року з поважних причин, не мав доступу до квартири, іншого житла не має, врахувавши, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.