Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 761/4386/20
провадження № 61-3235св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
заявник (стягувач) - ОСОБА_1,
заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Губіним Олександром Тимофійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня
2020 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Музичко С. Г., Іванченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про надання дозволу на примусове виконання наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) від 01 серпня 2019 року у справі
№ FD18P00561, зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, заінтересована особа - ОСОБА_4 (боржник).
Вимоги клопотання ОСОБА_1 обґрунтував тим, що він
і ОСОБА_4 з 27 червня 2012 року перебували у шлюбі, зареєстрованому Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року шлюб розірвано. У шлюбі у них народились донька ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти з моменту народження постійно проживали
на території Великобританії та є громадянками Великобританії.
Згідно з наказом Суду з розгляду сімейних справ Королівського Судного Двору від 02 жовтня 2018 року справу № FD18P00561 було передано на розгляд
до Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя, який 01 серпня 2019 року задовольнив заяву батька від 09 січня 2019 року про отримання нового судового наказу англійського суду про повернення дітей до Великобританії, та постановив новий наказ, яким зобов`язав матір повернути дітей до Великобританії.
12 грудня 2019 року за клопотанням адвокатів адвокатського об`єднання Sears Tooth (Сіре Туз), яке діє в інтересах ОСОБА_1, до тексту судового наказу від 01 серпня 2019 року внесені зміни.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив надати дозвіл на визнання
в Україні та примусове виконання судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561
зі змінами від 12 грудня 2019 року в частині параграфів 14, 15.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя (Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії) від 01 серпня 2019 року
у справі № FD18P00561, із змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, задоволено.
Надано дозвіл на примусове виконання на території України судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561, із змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, зокрема:
параграфа № 14 щодо такого:
діти, а саме ОСОБА_5, дівчинка, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, дівчинка, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуватимуть під опікою Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя
до досягнення повноліття або до прийняття подальшого наказу,
який передбачатиме інше;
параграфа № 15 щодо такого:
а. зобов`язано матір (боржника) ОСОБА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстровану за адресою:
АДРЕСА_1, повернути або забезпечити повернення дітей, ОСОБА_5, дівчинки, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, дівчинки, ІНФОРМАЦІЯ_2, до 18 год 00 хв (за британським часом) 30 серпня 2019 року
до юрисдикції Англії та Уельсу;
б. зобов`язано матір (боржника) ОСОБА_4 до 18 год 00 хв
(за британським часом) 28 серпня 2019 року надати батькові письмові підтвердження, чи буде вона особисто повертати дітей до Англії та Уельсу відповідно до підпараграфа (а), і якщо так, чи залишиться вона сама
у такому випадку в Англії та Уельсі;
в. зобов`язано матір (боржника) ОСОБА_4, якщо вона сама не буде супроводжувати дітей під час їх повернення до Англії та Уельсу, не пізніше 8 год 00 хв (за українським часом) 30 серпня 2019 року передати дітей, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 під опіку ОСОБА_7 у Міжнародному аеропорту "Бориспіль" (Київ, Україна) або ж під опіку третьої особи, яку батько може призначити в письмовій формі;
г. зобов`язано матір (боржника) ОСОБА_4 після передання дітей під опіку ОСОБА_7 (або іншій третій особі, яку батько може призначити) надати цій особі підписану нею письмову згоду на виїзд дітей з України, а також паспорти дітей.
Задовольняючи клопотання, Шевченківський районний суд м. Києва посилався на те, що клопотання ОСОБА_1 відповідає вимогам закону і під час розгляду клопотання не встановлено обставин, які свідчили б про наявність передбачених законодавством підстав для відмови в його задоволенні.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року скасовано
і прийнято у справі постанову, якою клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на примусове виконання судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя (Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії) від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561, зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, залишено без розгляду.
Апеляційний суд залишив клопотання без розгляду з огляду на таке.
Відповідно до пункту (b) абзацу першого статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазька конвенція) адміністративний орган запитуваної держави
не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Апеляційний суд дійшов висновку, що малолітні діти, їх мати проживають
в Україні вже більше ніж два роки, отже, набули постійного місця проживання
в Україні, мають тісні соціальні зв`язки та стабільні умови життя, з моменту переїзду дітей до України (серпень 2018 року) заявник ОСОБА_1 жодного разу не приїздив до них та не спілкувався особисто, при цьому об`єктивних причин, якими обґрунтовувалась би неможливість приїхати, не зазначав, тому повернення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Великобританії не відповідає найкращим інтересам дітей.
Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що примусове повернення дітей
до іншої країни зумовить фактичне відібрання дітей у матері, їх окреме проживання, що є реальною загрозою заподіяння психічної шкоди дітям.
Також апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги заявника є передчасними, мотивуючи це тим, що прохальна частина клопотання ОСОБА_1 сформульована з порушенням вимог частини третьої статті 466 ЦПК України, оскільки зміст прохальної частини клопотання не відповідає змісту параграфа 15 наказу зі змінами, внесеними відповідно до Правила про можливість виправлення описки в судовому рішенні відповідно до вказівок її честі, судді ОСОБА_11, від 12 грудня 2019 року у справі № FD18P00561, оскільки цей параграф наказу не містить положень про безумовне зобов`язання матері повернути або забезпечити повернення дітей. Наказом передбачено, що лише
у разі, якщо сторони не досягнуть угоди, виникають наслідки, передбачені параграфом 15. У матеріалах справи немає доказів, які підтверджують, що між батьком та матір`ю не досягнуто згоди, при цьому представники сторін зазначили, що процедура медіації триває.
Крім того, встановивши, що заявник просить надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду - наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561, зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, додавши до клопотання окремо наказ Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 12 грудня 2019 року
у справі № FD18Р00561 та наказ зі змінами, внесеними відповідно до Правила про можливість виправлення описки в судовому рішенні, відповідно до вказівок її честі, судді ОСОБА_11, від 12 грудня 2019 року у справі № FD18Р00561,
і не додавши власне наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя
від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561, апеляційний суд дійшов висновку, що заявник до клопотання не додав копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подано клопотання.
Апеляційний суд зауважив про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що наказ із урахуванням внесених до нього змін набрав законної сили, а отже, є остаточним та підлягає виконанню. В самому наказі від 12 грудня 2019 року не зазначено дату набрання ним законної сили, а зазначено про набрання 03 серпня 2019 року законної сили наказом від 01 серпня 2019 року. Водночас заявник
не надав офіційного документа, який підтверджує набрання законної сили наказом від 12 грудня 2019 року.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26 лютого 2021 року ОСОБА_10, діючи в інтересах ОСОБА_1, подав
до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду
від 22 грудня 2020 року скасувати і залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 03 серпня 2020 року.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 199/3311/18, стосовно можливості часткового визнання рішення іноземного суду, а також правовий висновок, викладений
у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 734/1660/19, згідно з яким апеляційний суд має право самостійно змінити формулювання прохальної частини клопотання про визнання та примусове виконання рішення іноземного суду та змінити при цьому резолютивну частину рішення суду першої інстанції таким чином, щоб вона найточніше відповідала змісту рішення іноземного суду.
На думку особи, яка подала касаційну скаргу, апеляційний суд не мав права залишати клопотання без розгляду з підстав невідповідності прохальної частини змісту рішення іноземного суду, і така невідповідність не могла бути підставою для залишення клопотання без розгляду згідно зі статтею 466 ЦПК України.
ОСОБА_10 посилається також на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 466 ЦПК України у подібних правовідносинах стосовно визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення англійського суду у цивільній справі на території України відповідно до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (1996 року) щодо форми судового рішення англійського суду та підтвердження його вступу в законну силу. Зазначає, що апеляційний суд не врахував, що не можуть бути підставою для відмови в наданні дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду процесуальні особливості самого змісту такого рішення.
Наголошує про помилковість висновків апеляційного суду про те, що наказ Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя у справі № FD18Р00561
від 01 серпня 2019 року зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року,
є наказом англійського суду від 12 грудня 2019 року.
Клопотання було подано щодо судового наказу англійського суду від 01 серпня 2019 року зі змінами від 12 грудня 2019 року, що становить єдине та цілісне рішення, яке набрало законної сили 03 серпня 2019 року та повинно визнаватись і виконуватись в Україні, і саме про його виконання подавав клопотання заявник, хоча в прохальній частині заявник просив дати дозвіл на виконання лише
в частині повернення дітей.
Також вказує на те, що процедура визнання та виконання рішення іноземного суду в Україні передбачає, що національний суд лише повинен дослідити,
чи дотримав заявник формальні процесуальні вимоги законодавства під час подання клопотання, однак національний суд не має права оцінювати по суті судове рішення, про виконання якого подане клопотання. Разом з тим апеляційний суд, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції, вдався
до оцінки обставин повернення дітей по суті та обговорення правильності висновків наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18Р00561.
Зазначає, що висновки апеляційного суду про залишення клопотання без розгляду не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим
у судовому рішенні англійського суду, апеляційний суд неправильно встановив обставини справи, неналежно дослідив докази у справі.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 вказує, що висновків
про залишення без розгляду клопотання про визнання та виконання в Україні наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя апеляційний суд дійшов
з дотриманням норм процесуального права, такі висновки підтверджуються матеріалами справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/4386/20, витребувано її з Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року справу призначено
до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що у справі № FD18P00561 Відділ у справах сім`ї Високого суду правосуддя у судовому наказі від 01 серпня 2019 року (із змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року) встановив таке:
"Суд визначає та наказує (на додаток до наказу від 18 липня 2019 року):
Опіка
14. Діти, ОСОБА_5 (дівчинка, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 )
та ОСОБА_6 (дівчинка, народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 ), залишаються під опікою цього суду до досягнення повноліття, або до прийняття подальшого наказу, який передбачає інше.".
"Наказ про повернення
15. У випадку недосягнення угоди між матір`ю та батьком, оформленої
у письмовій формі про інше, застосовуються такі положення:
a. Матір, ОСОБА_4, повинна до 18 год 00 хв (за британським часом) 30 серпня 2019 року повернути або забезпечити повернення дітей, ОСОБА_5 (дівчинка, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і ОСОБА_6 (дівчинка, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 )
до юрисдикції Англії та Уельсу;
b. Матір, ОСОБА_4, повинна до 18 год 00 хв (за британським часом) 28 серпня 2019 року надати батькові письмові підтвердження того,
чи буде вона особисто повертати дітей до Англії та Уельсу відповідно
до вищевказаного підпункту (а), і якщо так, чи залишиться вона сама у такому випадку в Англії та Уельсі;
с. У будь-якому випадку, якщо мати сама не буде супроводжувати дітей під час
їх повернення до Англії та Уельсу, вона повинна не пізніше 8 год 00 хв
(за українським часом) 30 серпня 2019 року передати дітей, ОСОБА_5 (дівчинка, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і ОСОБА_6 (дівчинка, дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ), під опіку ОСОБА_7 у Міжнародному аеропорті "Бориспіль" (Київ, Україна) або ж під опіку третьої особи, яку батько може призначити в письмовій формі, і вона повинна узгоджено взаємодіяти з батьком у цьому відношенні;
d. Після передання дітей під опіку ОСОБА_7 (або іншій третій особі, яку батько може призначити), відповідно до вищевказаного підпункту (в) матір повинна надати цій особі:
i) підписану нею письмову згоду на виїзд дітей з України; а також
ii) паспорти дітей.
e. Батько повинен оплатити витрати на переліт кожної дитини до Англії
та Уельсу.".
Наказ зі змінами, внесеними відповідно до Правила про можливість виправлення описки в судовому рішенні, відповідно до вказівок її честі, судді ОСОБА_11 від 12 грудня 2019 року постановлено у справі № FD18P00561
у Високому суді правосуддя, відділ у справах сім`ї, за закритими дверима,
30 липня 2019 року, 01 серпня 2019 року (тільки з метою відтермінованого рішення суду), 19 листопада 2019 року та 12 грудня 2019 року.
Первісної редакції судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561 у матеріалах цієї справи немає.
У параграфах 7 та 25 судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року (із змінами, внесеними наказом
від 12 грудня 2019 року) у справі № FD18P00561 зазначено, що цей наказ вступив у силу в повному обсязі та набрав чинності в юрисдикції Англії та Уельсу
3 серпня 2019 року, що є датою скріплення наказу печаткою суду. Судовий наказ набирає чинності незважаючи на будь-яке клопотання про дозвіл на його оскарження, яке може бути зроблене (том 1, а. с. 230, 234).
Наказ від 12 грудня 2019 року у справі № FD18P00561, яким внесені зміни
до судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя
від 01 серпня 2019 року, скріплений круглою печаткою цього суду 20 січня
2020 року. У цьому ж наказі є вказівка такого змісту: "Дата - 01 серпня
2019 року" (том 1, а. с. 235).
Відомостей про набрання чинності наказомвід 12 грудня 2019 року у справі
№ FD18P00561, яким внесені зміни до наказу від 01 серпня 2019 року, матеріали справи не містять.
Відомостей про досягнення або не досягнення батьками угоди про повернення дітей, оформленої у письмовій формі, матеріали справи не містять.
Під час розгляду клопотання суд встановив і це не заперечувалось сторонами
в судовому засіданні, що наказ Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561 зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, добровільно ОСОБА_4 не виконує.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
Рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі, якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (стаття 462 ЦПК України). Загальну презумпцію існування взаємності для цілей визнання та виконання
на території України рішень іноземних судів за умови недоведеності іншого встановлено частиною другою статті 11 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Між Україною та Великою Британією не укладено двостороннього договору
з питань, що є предметом розгляду в цій справі. Разом з тим, Україна та Велика Британія є учасниками Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності
та заходів захисту дітей ( 19 жовтня 1996 року ) (далі - Конвенція 1996 року).
Відповідно до частини першої статті 23, статей 24, 27 Конвенції заходи, ужиті органами Договірної Держави, визнаються в силу закону в усіх інших Договірних Державах і не можуть переглядатися по суті.
Отже, за змістом наведених норм національного права України держава
за загальним правилом визнає та виконує рішення іноземних судів на підставі норм міжнародного права, імплементованих у національному законодавстві,
не здійснюючи оцінки їх правильності по суті.
Разом з тим закон встановлює чіткі вимоги до клопотання про визнання
і надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду,
яке подається до суду (стаття 466 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 466 ЦПК України суд, встановивши,
що клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно
до вимог, передбачених цією главою, або до клопотання не додано всі перелічені документи, залишає його без розгляду та повертає клопотання разом
з документами, що додані до нього, особі, яка його подала.
Оскільки Конвенцією 1996 року не визначено перелік документів, що мають додаватися до клопотання (заяви), то відповідно до частини третьої статті 466 ЦПК України до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подається клопотання;
2) офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили (якщо це не зазначено в самому рішенні);
3) документ, який засвідчує, що сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду і яка не брала участі в судовому процесі, була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи;
4) документ, що визначає, в якій частині чи з якого часу рішення іноземного суду підлягає виконанню (якщо воно вже виконувалося раніше);
5) документ, що посвідчує повноваження представника (якщо клопотання подається представником);
6) засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України.
У прохальній частині клопотання про визнання та надання дозволу на виконання в Україні судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя
від 01 серпня 2019 року, із змінами від 12 грудня 2019 року, заявник просив:
а) визнати на території України параграф № 14 наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561
із змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, відповідного змісту;
б) визнати та надати дозвіл на примусове виконання на території України параграф № 15 судового наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя у справі № FD18P00561 від 01 серпня 2019 року із змінами від 12 грудня
2019 року відповідного змісту.
Установивши, що у параграфах 7 та 25 судового наказу від 01 серпня 2019 року, що подано до суду для визнання та примусового виконання, зазначено, що цей наказ вступив у силу в повному обсязі та набрав чинності в юрисдикції Англії
та Уельсу 3 серпня 2019 року, що є датою скріплення наказу печаткою суду,
а також те, що наказом від 12 грудня 2019 року до наказу від 01 серпня 2019 року внесено зміни і немає відомостей про набрання цим наказом сили, а також
те, що до матеріалів справи не додано наказ від 01 серпня 2019 року у первинній редакції, то апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у цій справі заявник не надав офіційного документа про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили та з якого часу, що необхідно встановити відповідно
до статті 466 ЦПК України і зазначити у судовому рішенні. Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на тому, що не може набути чинності 03 серпня 2019 року судовий наказ від 01 серпня 2019 року, до якого внесені зміни
12 грудня 2019 року. При цьому відомостей про те, що наказ про внесення змін від 12 грудня 2019 року набрав чинності, матеріали справи не містять.
Встановивши, що заявник просить надати дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду - наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня 2019 року у справі № FD18P00561, зі змінами, внесеними наказом від 12 грудня 2019 року, додає до клопотання окремо наказ Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 12 грудня 2019 року у справі № FD18Р00561 та наказ зі змінами, внесеними відповідно до Правила про можливість виправлення описки в судовому рішенні, відповідно до вказівок
її честі, судді ОСОБА_11, від 12 грудня 2019 року у справі № FD18Р00561,
і не додає наказу Відділу у справах сім`ї Високого суду правосуддя від 01 серпня
2019 року у справі № FD18P00561, хоча цей наказ вказано у переліку доданих документів, апеляційний суд правильно зазначив про те, що заявник
до клопотання не додав копію рішення іноземного суду, про примусове виконання якого подано клопотання.
З огляду на наведене, касаційний суд погоджується з висновками апеляційного суду і зазначає, що, встановивши, що клопотання і документи, які додаються
до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених главою 1 розділу IX ЦПК України, в тому числі не додано всі перелічені документи, що є порушенням частини третьої статті 466 ЦПК України, суд апеляційної інстанції правильно застосував частину четверту статті 466 ЦПК України, залишивши клопотання без розгляду.
Апеляційний суд установив, що у параграфі 15 наказу від 01 серпня 2019 року,
зі змінами, внесеними відповідно до Правила про можливість виправлення описки в судовому рішенні, відповідно до вказівок її честі, судді ОСОБА_11,
від 12 грудня 2019 року у справі № FD18P00561 зазначено, що положення про повернення або забезпечення повернення дітей застосовується у разі
недосягнення угоди між матір`ю та батьком, оформленої у письмовій формі про інше, проте у прохальній частині клопотання про надання дозволу на примусове виконання цього наказу заявник зазначив про визнання та надання дозволу
на примусове виконання рішення в частині саме повернення або забезпечення повернення дітей до Великої Британії, при цьому апеляційний суд установив,
що немає доказів, які підтверджують, що між батьком і матір`ю не досягнуто згоди, а представники сторін зазначили, що між батьками триває процедура медіації, тобто сторони спору (батьки) знаходяться у процедурі переговорів
та досягнення домовленостей.
За таких обставин касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що вимоги заявника є передчасними і не відповідають змісту судового рішення (наказу), про визнання та примусове виконання якого подано клопотання.
При цьому касаційний суд погоджується з тим, що тлумачення змісту рішення іноземного суду, а також обговорення правильності цього рішення по суті, внесення до нього будь-яких змін не входить до компетенції національних судів, проте зазначає, що апеляційний суд при постановленні судового рішення лише розглянув відповідність можливих дій заявника ОСОБА_1, спрямованих
на повернення дітей, пункту (b) абзацу першого статті 13 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року
(далі - Гаазька конвенція 1980 року).
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що така оцінка не може вважатись оцінкою змісту судового рішення іноземного суду, до того
ж апеляційний суд залишив клопотання без розгляду, тобто рішення по суті
не приймав, з огляду на що відповідні доводи касаційної скарги суд відхиляє.
Залишення клопотання без розгляду не позбавляє сторону права повторно звернутися до суду з цим клопотанням, додавши до нього документи, оформлені відповідно до закону, з викладенням вимог клопотання у чіткій відповідності
зі змістом рішення іноземного суду, додавши документ про набрання рішенням іноземного суду законної сили, із зазначенням часу набрання ним законної сили, та додавши докази, у цьому випадку, про те, що сторони відповідно
до параграфа 15 наказу зі змінами, внесеними згідно з Правилом про можливість виправлення описки в судовому рішенні, відповідно до вказівок
її честі, судді ОСОБА_11, від 12 грудня 2019 року у справі № FD18P00561, виконали умови наказу, проте не досягли угоди, оформленої у письмовій формі, щодо повернення дітей.
Надаючи дозвіл на визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню відповідно до статті 462 ЦПК України суд
не втручається у зміст цього рішення. Посилання ж апеляційного суду в мотивувальній частині оскаржуваної постанови на необхідність застосування Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей
від 25 жовтня 1980 року в аспекті дотримання найкращих інтересів дітей
є помилковим, а тому підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року посилання наступного змісту:
"Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини друга, восьма, дев`ята, десята статті 7 Сімейного Кодексу України (далі - СК України)).
Кожна особа має право на проживання в сім`ї. Особа може бути примусово ізольована від сім`ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина третя статті 4 СК України).
Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Крім того, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини ("Конвенція
про права дитини"), ратифікована постановою Верховної Ради України
від 27 лютого 1991 року.
Згідно з положеннями Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини
є предметом їх основного піклування (статті 18 та 27 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні
для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "М.С. проти України" зазначив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; у найкращих інтересах дитини
є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,
що є благодійним.
При визначенні найкращих інтересів дитини одним із важливих чинників
є тривалість часу, проведеного дитиною з одним із батьків, про що Верховним Судом зроблено правовий висновок у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц.
З моменту переїзду дітей до України (серпень 2018 року) ОСОБА_1 жодного разу не приїздив до них та не спілкувався особисто. Батько посилається на неможливість приїхати до України для того, щоб побачити дітей, проте, стороною заявника не зазначено об`єктивних причин, які перешкоджають йому
у цьому.
Сьогодні, багатостороннім міжнародним договором, спрямованим на захист дитини від незаконного переміщення чи утримання, є Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазька конвенція), яка була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового Механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються, що була укладена
в рамках Гаазької конвенції з міжнародного приватного права ще у 1980 році
і набула значного поширення в світі.
Відповідно до статті 13 (b) Конвенції 1980 адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини,
якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.
Головною перевагою Гаазької конвенції є можливість захистити дитину, її права, забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримування, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя
і протидіяти випадкам використання дитини для маніпуляцій у сімейних взаємовідносинах батьками, іншими родичами, а також заперечувати можливість ставлення до дитини як до власності, а не як до особистості.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується із твердженням скаржника, що повернення ОСОБА_5 та ОСОБА_6
до Великобританії не відповідає найкращим інтересам дітей, адже малолітні діти, їх матір є громадянами України, постійно проживають в Україні вже більше, ніж два роки, отже, - набули постійного місця проживання в Україні, мають тісні соціальні зв`язки та стабільні умови життя.
Колегія суддів зауважує, що примусове повернення дітей до іншої країни зумовить фактичне відібрання дітей у матері, їх окреме проживання,
що є реальною загрозою заподіяння психічної шкоди дітям".
Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують,
на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично стосуються неправильного тлумачення норм закону та зводяться
до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.