ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2021 року
м.Київ
справа № 272/1/17
адміністративне провадження № К/9901/37326/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року (суддя Брагін В.І.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року (головуючий суддя Франовська К.С., судді: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської митниці ДФС про скасування постанови в справі про порушення митних правил,
В С Т А Н О В И В :
У січні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської митниці ДФС (далі - Митниця, відповідач) про визнання незаконною та скасування постанови в справі про порушення митних правил №0702/10200/16 від 19 грудня 2016 року, якою його визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого частиною 2 статті 469 Митного кодексу України (далі - МК України), та притягнуто до відповідальності у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн.
В обґрунтування позову посилався на те, що транспортний засіб Ауді А6 Авант д.р. № НОМЕР_1 ним особисто на митну територію України не ввозився, а він лише здійснює його експлуатацію, тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 469 МК України; водночас посилався на рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2015 року у справі №1-рп/2015, яким дано тлумачення словосполучення "користування та розпорядження" й визначено, що для наявності складу правопорушення необхідні самі дві цих правомочності; крім того, зазначав, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем порушено процедуру притягнення позивача до відповідальності у зв`язку із незабезпеченням його участі при розгляді справи про порушення митних правил.
Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області від 26 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи такі рішення, суди, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, прийшли до висновку, що відносно спірного автомобіля, який ввезений в Україну у митному режимі транзиту, не виконані митні формальності щодо дотримання вимог митного законодавства про поміщення товару в такий режим, тобто вказаний автомобіль не вивезений за межі митної території України, не поміщений в інший митний режим, що дозволений МК України, однак використовувався позивачем й, при цьому, без дозволу органу доходів і зборів, а відтак в діях ОСОБА_1 наявні ознаки правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 469 МК України.
Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на ті ж доводи і обставини, що вже наводились ним в позовній заяві, просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Судами встановлено, що 05 грудня 2016 року співробітниками Ніжинського ВП в Чернігівській області в м. Ніжин Чернігівської області по вул.Прилуцькій зупинено автомобіль марки Ауді А6 Авант д.р. № НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 .
При перевірці правомірності перебування на митній території України зазначеного автомобіля встановлено, що згідно свідоцтва про державну реєстрацію від 26 лютого 2016 року №Р543767 автомобіль постійно зареєстрований на території Литовської Республіки, й відповідно до інформації, наявної в ЄАІС ДФС та АСМО "Інспектор", 05 березня 2016 року вказаний транспортний засіб ввезено з метою особистого користування на митну територію України через пункт пропуску "Виступовичі - Нова Рудня" Житомирської митниці ДФС у митному режимі "транзит" громадянином України ОСОБА_2, що проживає в смт Борщі Котовського району Одеської області. Під час зупинки автомобіля ОСОБА_2 в автомобілі був відсутній. Від надання письмових пояснень з приводу користування автомобілем позивач відмовився на підставі статті 63 Конституції України.
За вказаним фактом у відношенні ОСОБА_1 05 грудня 2016 року складений протокол про порушення митних правил №702/10200/16 за частиною 2 статті 469 МК України та в подальшому, 19 грудня 2016 року винесено оскаржувану постанову в справі про порушення митних правил №0702/10200/16, якою його визнано винним у вчиненні такого порушення й притягнуто до відповідальності у виді штрафу в розмірі 8500,00 грн.
Не погодившись із прийнятою Митницею постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у даній справі.
При цьому, розглянувши дану справу, суди також з`ясували, що спірний транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21:09 ввезений на митну територію України у митному режимі "транзит" іншою особою - громадянином ОСОБА_2, що підтверджується витягом з бази даних Диспетчера ЗМК та Пасажирського пункту пропуску АСМО "Інспектор", згідно якого цей автомобіль ввезено у митному режимі "транзит".
Однак, позивач користувався вказаним автомобілем на території України без отримання дозволу органу доходів і зборів та без проведення митного оформлення для цієї мети.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ж до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно зі статтею 90 МК України транзит - це митний режим, відповідно до якого товари та/або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь- якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом "б" пункту 2 частини 2 статті 91 МК України визначено, що митний режим транзиту застосовується до товарів, які переміщуються від органу доходів і зборів, розташованого на митній території України, до пункту вивезення (пропуску) за межі митної території України.
За змістом пункту 57 частини 1 статті 4 МК України до товарів відносять будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
Стаття 93 МК України передбачає, що товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні: 1) перебувати у незмінному стані, крім природних змін їх якісних та/або кількісних характеристик за нормальних умов транспортування і зберігання; 2) не використовуватися з жодною іншою метою, крім транзиту; 3) бути доставленими у митний орган призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу; 4) мати неушкоджені засоби забезпечення ідентифікації у разі їх застосування.
Відповідно до частини 6 статті 96 МК України при вивезенні за межі митної території України товарів, поміщених у митні режими експорту, реекспорту, тимчасового вивезення, переробки за межами митної території, положення глави 17 "Транзит" МК України застосовуються з моменту початку переміщення зазначених товарів з органу доходів і зборів відправлення і до моменту пред`явлення їх органу доходів і зборів призначення.
Згідно із частиною 1 статті 102 МК України митний режим транзиту завершуються вивезенням товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, за межі митної території України. Таке вивезення здійснюється під контролем органу доходів і зборів призначення.
Частинами 5 та 6 статті 102 МК України також визначено, що для завершення митного режиму транзиту особою, відповідальною за дотримання вимог митного режиму, до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу, органу доходів і зборів призначення повинні бути представлені товари, поміщені у митний режим транзиту. Орган доходів і зборів призначення після представлення товарів, поміщених у митний режим транзиту, перевіряє дотримання вимог, встановлених законодавством України з питань державної митної справи до переміщення товарів у митному режимі транзиту, та виконує митні формальності, необхідні для завершення митного режиму транзиту.
За змістом частини 4 статті 255 МК України митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму.
Згідно з пунктом 29 частини 1 статті 4 МК України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.
Водночас, частиною 3 статті 325 МК України визначено, що користування та розпорядження товарами, транспортними засобами комерційного призначення, які перебувають під митним контролем, забороняються, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Втім, суди з`ясували, що відносно автомобіля марки Ауді А6 Авант д.р. № НОМЕР_1, який ввезений в Україну у митному режимі транзиту, не виконані митні формальності щодо дотримання вимог митного законодавства, тобто вказаний автомобіль не вивезений за межі митної території України й не поміщений в інший митний режим, що дозволений МК України.
Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред`явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальну відповідальність (стаття 458 МК України).
Частиною 2 статті 469 МК України передбачено, що зміна стану товарів, митне оформлення яких не закінчено, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі, користування та розпорядження ними без дозволу органу доходів і зборів, а так само невжиття передбачених частиною четвертою статті 204 цього Кодексу заходів щодо товарів, строк тимчасового зберігання яких під митним контролем на складі тимчасового зберігання, на складі організації - отримувача гуманітарної допомоги або на митному складі закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приймаючи до уваги незакінчення митного оформлення спірного автомобіля та, разом з тим, використання останнього, поміщеного в митний режим "транзит", який передбачає пересування транспортного засобу без будь-якого використання окрім з метою переміщення під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність в діях позивача ознак правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 469 МК України.
Що ж до доводів ОСОБА_1 про те, що справу про адміністративне правопорушення розглянуто за його відсутності, незважаючи на клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, то судами враховано наступне.
За правилами статті 498 МК України прийняття участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення є правом, а не обов`язком особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Така особа зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами.
Згідно зі статтею 526 МК України справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.
Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.
Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.
Отже, справа про порушення митних правил підлягає розгляду в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, проте у випадку своєчасного її сповіщення про місце і час розгляду справи може бути розглянута за її відсутності, за умови відсутності клопотання про перенесення такого розгляду, а тому відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та/або її представника не є безумовною підставою для відкладення розгляду такої справи.
При цьому, закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі на участь у розгляді її справи, положення МК України містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації митними органами наданих їм повноважень. Одним із таких застережень є обов`язок особи добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами, тобто утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, у тому числі з метою спливу строків накладення адміністративного стягнення.
Разом з тим, особа, що притягається до адміністративної відповідальності, в разі неможливості особисто бути присутньою при розгляді справи про порушення митних правил не позбавлена можливості брати в ній участь через свого представника (особи, які можуть бути представниками, визначені в статті 499 МК України).
Як вже вказувалось в цій постанові, за наслідками розгляду справи суди встановили, що обставини допущення позивачем порушення митних правил, передбаченого частиною 2 статті 469 МК України, знайшли своє підтвердження та не спростовані ним; розгляд же справи про порушення митних правил за відсутності ОСОБА_1, належним чином повідомленого про місце і час її розгляду, не свідчать про порушення порядку притягнення до адміністративної відповідальності та незаконність накладення стягнення за вчинене порушення з огляду на неподання (ані митному органу, ані судам попередніх інстанцій) доказів неможливості прибуття до митного органу у призначений для розгляду справи час.
Також відхилено судами й посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2015 року у справі №1-рп/2015, яким дано тлумачення словосполучення "користування та розпорядження", оскільки таке тлумачення здійснено саме щодо транспортних засобів особистого користування, які поміщені в митний режим тимчасового ввезення на митну територію України (а не транзиту, як мало місце в спірній ситуації).
Враховуючи викладене вище в сукупності, суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, прийшли до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд