ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/19049/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г.
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі: боржник - Іонанов Ю.О., (представник ФОП Іонанова Ю.О.) - Григорян Г.Г. (ордер АА № 0009869 від 27.05.2021); арбітражний керуючий Степанова М.В. (посв. № 1953 від 04.01.2019); скаржник (представник АТ КБ "Приватбанк") - Дорошенко Т.Г. (посв. № 000208 від 05.07.2010)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Господарського суду міста Києва від 28.07.2020
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021
у справі
за заявою фізичної особи Іонанова Юрія Олександровича
про неплатоспроможність, -
ВСТАНОВИВ:
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи
1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/19049/19 та призначено керуючим реструктуризацією боржника арбітражного керуючого Степанову Марину Віталіївну (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1897 від 04.01.2019).
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 23.06.2020 затверджено реєстр вимог кредиторів на загальну суму 406.535,04 грн.
14.07.2020 від боржника надійшло клопотання про визнання боржника банкрутом та введення процедури погашення боргів.
22.07.2020 від керуючого реструктуризацією боргів боржника надійшов звіт за результатами його діяльності.
Короткий зміст та мотиви рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року у справі №910/19049/19 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи Іонанова Юрія Олександровича (Далі - боржник); припинено повноваження керуючого реструктуризацією боргів боржника арбітражного керуючого Степанової Марини Віталіївни; визнано Іонанова Юрія Олександровича банкрутом; введено процедуру погашення боргів Іонанова Юрія Олександровича; призначено керуючим реалізацією майна боржника арбітражного керуючого Степанову Марину Віталіївну; оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України повідомлення про визнання Іонанова Юрія Олександровича банкрутом і введення процедури погашення боргів у встановленому законодавством порядку; встановлено строк до 28.08.2020 року (включно) керуючому реалізацією майна банкрута для проведення інвентаризації майна боржника та визначення його вартості у відповідності до положень Кодексу України з процедур банкрутства; зобов`язано керуючого реалізацією майна боржника: 1) здійснити процедуру погашення боргів боржника в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства; 2) надати суду документально підтверджений звіт про виконану роботу з інформацією про фінансове становище і майно боржника при проведенні процедури погашення боргів боржника станом на день подання звіту.
3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року у справі № 910/19049/19 залишено без задоволення.
Постанову господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року у справі № 910/19049/19 залишено без змін.
4. Обґрунтовуючи прийняті рішення судами встановлено, що матеріали справи не містять погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника. Водночас, як зазначив апеляційний господарський суд, майновий стан боржника та членів його сім`ї досліджено в повному обсязі та відображено у звітах арбітражним керуючим, а визнання боржника банкрутом та відкриття відносно нього процедури погашення боргів не є підставою для закриття провадження по справі зі списанням всіх боргів боржника перед кредиторами. На даній стадії провадження у справі про неплатоспроможність керуючим реалізацією вчиняються дії щодо погашення вимог кредиторів за рахунок майна боржника та формування ліквідаційної маси в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до касаційного господарського суду зі скаргою на постанови господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у цій справі, просить їх скасувати та повернути справу для подальшого розгляду до місцевого господарського суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження (п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14.05.2019 у справі№ 914/2618/16.
Крім того, скаржник зазначає, що боржник в порушення вимог ч. 5 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, вказав неправдиві відомості щодо свого майнового стану.
Також скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7. Разом з тим, Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" подано клопотання про передачу справи №910/19049/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
8. Боржником та керуючим реалізацією майна надано відзиви на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення. А оскаржувані судові рішення без змін.
Провадження у Верховному Суді
9. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/19049/19 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Ткаченко Н.Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 02.04.2021.
10. Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/19049/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у даній справі.
Призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на 02 червня 2021 року о 12:00 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м.Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін, виходячи з такого.
12. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
13. Згідно доводів касаційної скарги, Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" фактично визначено предметом касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо припинення процедури реструктуризації боргів та введення процедури погашення боргів фізичної особи Іонанова Юрія Олександровича.
При цьому скаржник вважає, що прийняття рішення щодо переходу до процедури погашення боргів фізичної особи належить виключно до компетенції зборів кредиторів.
14. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
15. Згідно ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - Кодекс, КУзПБ) боржником є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.
Погашення боргів боржника це - судова процедура у справі про неплатоспроможність фізичної особи, що застосовується з метою задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна банкрута, визнаного банкрутом у порядку, встановленому цим Кодексом.
16. Частиною 2 статті 6 КУзПБ встановлено, що до боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника. Процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність разом з визнанням боржника банкрутом.
17. Провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою (стаття 113 КУзПБ).
18. Як встановлено ч.11 ст.126 Кодексу України з процедур банкрутства якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
19. Частиною 1 статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120-ти днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
20. Провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи Іонанова Юрія Олександровича відкрито 30.01.2020, з моменту її відкриття минуло більше 120 днів, а саме, 180 днів, проте, станом на дату винесення оскаржуваної постанови (28.07.2020) до місцевого господарського суду не було подано на затвердження плану реструктуризації боргів боржника.
21. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлені обставини щодо відсутності у боржника мінімального прожиткового мінімуму для нього та членів його сім`ї, а також відсутність будь-якого майна за допомогою якого боржник зміг би провести відповідну реструктуризацію боргів, що виключає можливість складення плану реструктуризації боргів боржника у цьому випадку.
22. Також апеляційним господарським судом встановлено, що вимоги кредиторів АТ КБ "ПриватБанк" та АТ "Альфа-Банк" заявлені після завершення строку, визначеного Кодексом України з процедур банкрутства, відтак означені кредитори не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів та не можуть враховуватися під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу.
23. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що керуючою реструктуризацією Степановою М.В. скликались збори кредиторів у справі про неплатоспроможність фізичної особи Іонанова Ю.А.. про час та місце зборів кредиторів повідомлено належним чином, збори відбулись 07.07.2020 року, проте, представники кредиторів не з`явилися, причини неявки не повідомили, повідомлень про заочне голосування в письмовій формі чи пропозицій щодо включення питань до порядку денного зборів кредиторів на адресу арбітражного керуючого не надали.
24. З огляду на викладене, враховуючи, що зборами кредиторів рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника у визначені Кодексом України з процедур банкрутства строки не прийнято, а також те, що у боржника відсутні майнові активи для задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнання фізичної особи Іонанова Ю.О. банкрутом та введення процедури погашення боргів боржника.
25. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами прийнято незаконні рішення щодо переходу до процедури погашення боргів фізичної особи у цьому випадку, та вважає помилковими твердження, що лише до компетенції зборів кредиторів належить прийняття відповідного рішення про перехід до подальшої процедури у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
26. Слід звернути увагу на те, що приписами ч. 1 ст. 130 КУзПБ прямо передбачено право суду, за відсутності схваленого зборами кредиторів плану реструктуризації боргів боржника упродовж 120 днів з дня відкриття провадження про неплатоспроможність, ухвалити постанову про визнання банкрутом фізичної особи.
27. Тому, з огляду на неприйняття зборами кредиторів плану реструктуризації боргів боржника упродовж 120 днів, з урахуванням встановлених обставин щодо скликання таких зборів арбітражним керуючим, та відсутність активів боржника для задоволення визнаних судом вимог кредиторів, Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про можливість задоволення вимог кредиторів лише через застосування щодо боржника процедури погашення боргів фізичної особи за рахунок майна боржника та формування ліквідаційної маси в порядку, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
28. Доводи касаційної скарги стосовно відсутності судового контролю щодо порушення боржником положень ч. 5 ст. 116 КУзПБ також підлягають відхиленню, з огляду на таке.
29. Згідно з положеннями частини 5 статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім`ї, що перевищують ЗО розмірів мінімальної заробітної плати. До членів сім`ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
30. Апеляційний господарський суд встановив, що майновий стан боржника та членів його сім`ї досліджено в повному обсязі та відображено у звітах арбітражним керуючим, а також належним чином досліджено судом першої інстанції, а різниця у сумах зазначених боржником у деклараціях про майновий стан не перевищує 30 розмірів мінімальної заробітної плати, а саме - 125 190, 00 грн (з розрахунку 1 мінімальної заробітної плати станом на дату подання заяви про відкриття провадження у справі).
31. Верховний Суд зазначає, що інші аргументи касаційної скарги, зокрема про те, що дії боржника стосовно прискорення введення процедури погашення боргів та визнання банкрутом були вчинені з метою зайняття вакантної посади керівника ДП "Агрокомбінат "Пуща-Водиця" стосуються питань пов`язаних із встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.
32. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.
33. Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки вони зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана певна оцінка апеляційним судом.
34. Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.
35. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, то Верховний Суд зазначає таке.
36. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
37. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
38. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та 13.09.2017 у справі №923/682/16.
39. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
40. Отже для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
41. Таким чином, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
42. Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання скаржника про передачу цього спору на вирішення Великої палати Верховного Суду з урахування такого.
43. Відповідно до частини п`ятої статті 302 названого Кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
44. Однак, Верховний Суд вважає, що наведені в заяві обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі справи №910/19049/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
45. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
46. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
47. Подана заява не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована відсутність сталої судової практики у відповідних питаннях та наявність виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права.