Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 639/7781/16-ц
провадження № 61-5744св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренко Андрій Іванович, Департамент реєстрації Харківської міської ради,
треті особи: Міністерство юстиції України, Харківська міська рада, Бордоні Джіузеппе,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А. І., Департаменту реєстрації Харківської міської ради, треті особи: Міністерство юстиції України, Харківська міська рада, ОСОБА_3, про визнання недійсним запису в Єдиному державному реєстрі речових прав про погашення права власності та поновлення порушеного права.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу
від 25 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевчук Л. В., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві власності належало по 40/100 частин, а ОСОБА_4 - 20/100 частин нежитлової будівлі літ. "А-1" у будинку
АДРЕСА_1 .
У 2013 році внаслідок протиправних дій сторонніх осіб вищевказане нерухоме майно було пошкоджено, а у подальшому знесено його надземну частину.
Державний реєстратор Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області ОСОБА_2 на підставі акта обстеження земельної ділянки та довідки Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 03 жовтня 2013 року про знищення об`єкта нерухомого майна, заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень представника Харківської міської ради Василенка І. Ю. від 18 жовтня 2018 року прийняв рішення від 18 жовтня 2013 року
про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за реєстраційним № 185884663101 у зв`язку зі знищенням нерухомого майна та вніс запис про погашення права власності ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 217,1 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .
Зазначав, що вказані дії вчинено державним реєстратором з порушенням вимог закону, оскільки позивач як власник із заявою про припинення права власності на нерухоме майно у зв`язку з його знищенням не звертався,
будь-яких осіб на це не уповноважував, фундамент спірної будівлі як частина нерухомого майна не є знищеним.
На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А. І. від 18 жовтня
2013 року № 6963326 про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і реєстраційної справи № 185884663101; визнати незаконним запис в Єдиному державному реєстрі речових прав Державного реєстратора Федоренка А. І. від 18 жовтня 2013 року про погашення права власності ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на приміщення літ. "А-1", загальною площею 217,1 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради внести зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, поновивши запис про право власності ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 11 червня 2019 року (в складі судді Труханович В. В.) у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що знищення нерухомого майна є підставою для припинення права власності на нього, тому дії державного реєстратора щодо внесення відповідної інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за заявою представника Харківської міської ради є такими, що відповідають вимогам закону.
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А. І. від 18 жовтня 2013 року про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи індексний № 6963326, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 185884663101 - нежитлова будівля літ. "А-1", загальною площею 217,1 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 .
Визнано незаконним та скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 2952359 державного реєстратора Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренка А. І. від 18 жовтня 2013 року про погашення права власності ОСОБА_1 на 40/100 частин нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 217,1 кв. м, що розташована на
АДРЕСА_1, у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач як власник спірного нерухомого майна із заявою про припинення права власності до державного реєстратора не звертався, а відповідні рішення було прийнято останнім на підставі заяви особи, яка не мала права на таке звернення, тому наявні передбачені законом підстави для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, а також визнання незаконним та скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про погашення права власності ОСОБА_1 на 40/100 частин спірного об`єкта нерухомого майна.
Позовні вимоги про зобов`язання відповідачів відновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності позивача на спірне нерухоме майно задоволенню не підлягають, оскільки правовими наслідками скасування запису про державну реєстрацію припинення права власності позивача та рішення державного реєстратора про закриття розділу є поновлення дії попереднього запису Державного реєстру про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 посилається на пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у правовідносинах щодо припинення права власності у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомості. Також заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судові засідання в апеляційному суді проводились без участі ОСОБА_2 та його представника.
Касаційна скарга ОСОБА_2 також мотивована тим, що спірне рішення та спірний запис відповідають вимогам закону. Разом з тим, апеляційний суд не врахував положення спеціальних норм права, які безпосередньо регламентують діяльність державного реєстратора речових прав на нерухоме майно. Обставини, які викладені в апеляційній скарзі, судом не перевірялися на відповідність фактичним обставинам та вимогам законодавства.
Будь-яка реєстраційна дія в Державному реєстрі прав можлива за
наявності заяви, що подається зацікавленою особою. Відповідальність за достовірність інформації, яка міститься у поданих реєстратору документах, несе сам заявник. Звернення із заявою про припинення права власності
у зв`язку зі знищенням майна обґрунтовано документами заявника, положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування", ЗК України, на які міститься посилання в листі юридичного департаменту Харківської міської ради.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно є наявність встановленого факту знищення майна, а також наявність відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру. Висновок суду апеляційної інстанцій суперечить нормам чинного законодавства та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Разом з тим, реєстрація припинення права власності у зв`язку зі знищенням нерухомості не могла бути проведена відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки його норми суперечать Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України
від 12 грудня 2011 року № 3502/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 3502/5). Отже наявна колізія норм матеріального права. Спірна державна реєстрація припинення права
у зв`язку зі знищенням проведена за нормами спеціального законодавства (Порядку № 3502/5), що має пріоритет у випадку колізії у порівняні з нормами ЦК України.
У касаційній скарзі Департамент реєстрації Харківської міської ради просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу оскарження судових рішень Департамент реєстрації Харківської міської ради посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах). Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Касаційна скарга Департаменту реєстрації Харківської міської ради мотивована тим, що апеляційний суд не дав належної оцінки запереченням відповідача, нормам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку № 3502/5. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права,
а також дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції правильно встановив, що для спірної реєстрації був поданий належний комплект документів, що підтверджував факт знищення об`єкту нерухомого майна. У зв`язку зі знищенням будівлі на
АДРЕСА_1 до Державного реєстру була внесена достовірна інформація про припинення речового права у зв`язку зі знищенням такого об`єкту. Підстави для відмови в проведенні державної реєстрації припинення права у зв`язку зі знищенням встановлені не були.
Вимога про поновлення запису про реєстрацію права власності позивача на неіснуючий в натурі об`єкт нерухомості є протиправною. Доводи позивача про те, що можливо провести реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна лише за наявності фундаменту є необґрунтованими та помилковим. Завершений будівництвом об`єкт, права на який можуть підлягати державній реєстрації у позивача відсутній.
Апеляційний суд помилково стягнув з Департаменту реєстрації Харківської міської ради судовий збір у розмірі 2 204,80 грн. Позивачем не заявлялася вимога по стягненню судового збору з відповідачів.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзиви на касаційні скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_2, в яких просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Вказував, що викладені в касаційних скаргах доводи є безпідставними та не відповідають фактичним обставинам справи. Разом з тим, звертаючись до державного реєстратора Департамент реєстрації Харківської міської ради діяв поза межами наданих йому повноважень, в протиправний спосіб та без правових підстав, що є порушенням Конституції України, законів та підзаконних актів України.
Державний реєстратор Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренко А. І. зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації припинення права власності на нежитлову будівлю, проте таких дій не вчинив.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Суд апеляційної інстанції правильно встановив усі обставини у справі на підставі доказів, які знаходяться в матеріалах справи і зробив правильний висновок по суті заявлених вимог.
Інші учасники справи відзиву на касаційні скарги не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 24 березня 2020 року.
Касаційна скарга подана до Верховного Суду Департаментом реєстрації Харківської міської ради 24 березня 2020 року.
Ухвалами Верховного Суду від 18 червня 2020 року та 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня
2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шевчук Л. В., ОСОБА_1 належало на праві спільної часткової власності 40/100 частини, ОСОБА_3 - 40/100 частини,
ОСОБА_4 - 20/100 частини нежитлової будівлі літ. "А-1", загальною площею 217 кв. м, у будинку АДРЕСА_1 .
Право власності позивача на вказане нерухоме майно було зареєстроване
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 травня 2006 року.
Головний спеціаліст відділу по обстеженню земельних ділянок Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Олійник А. О.
30 вересня 2013 року склав акт, з якого вбачається, що земельна ділянка, орієнтовною площею 0,09 га, на АДРЕСА_1 не огороджена, вільна від будівель і споруд, власниками не використовується, договір оренди землі між Харківською міською радою та власниками будівлі не укладено.
Технік Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" ОСОБА_6 03 жовтня 2013 року склав акт, відповідно до якого нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 217,1 кв. м, що була розташована на АДРЕСА_1, знесено.
Начальник відділу з економічних, бюджетних та майнових питань юридичного департаменту Харківської міської ради Василенко І. Ю.
18 жовтня 2013 року звернувся до реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області із заявою про припинення права власності на вищевказану нежитлову будівлю у зв`язку зі знищенням об`єкта нерухомого майна.
На підставі вищевказаних документів державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області Федоренко А. І. 18 жовтня 2013 року вніс до Державного реєстру запис про припинення права власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" на АДРЕСА_1 та прийняв рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 185884663101.
Позивач як власник спірного нерухомого майна із заявою про припинення права власності до державного реєстратора не звертався.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Задовольняючи позовні вимоги частково, апеляційний суд виходив з того, що позивач як власник спірного нерухомого майна із заявою про припинення права власності до державного реєстратора не звертався, а відповідні рішення було прийнято останнім на підставі заяви особи, яка не мала права на таке звернення, тому наявні передбачені законом підстави для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, а також визнання незаконним та скасування запису
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про погашення права власності ОСОБА_1 на 40/100 частин спірного об`єкта нерухомого майна.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Підстави припинення права власності визначені у статті 346 ЦК України, відповідно до пункту 4 частини першої якої право власності припиняється
у разі знищення майна.
За змістом статті 349 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
Таким чином, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.
За загальним правилом право власності на майно припиняється в момент його знищення, проте на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (наприклад, об`єкти нерухомості - (стаття 181 ЦК України)), таке право припиняється з моменту внесення відповідним органом за заявою власника змін до державного реєстру.
Припинення права власності на таке майно пов`язується з фактом звернення власника за своєю волею до відповідного органу та наявністю рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.
Власник здійснює своє право власності на майно незалежно від волі інших осіб, а законом або іншим нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку власника подати заяву про припинення свого права власності на майно у зв`язку з його знищенням.
Право власності на знищене майно припиняється тільки за наявності відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня
2019 року у справі № 922/2598/18, від 08 серпня 2019 року у справі
№ 907/710/17.
На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач як власник спірного нерухомого майна із заявою про припинення права власності до державного реєстратора не звертався,
а відповідні рішення було прийнято останнім на підставі заяви особи, яка не мала права на таке звернення, тому наявні передбачені законом підстави для визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи, а також визнання незаконним та скасування запису
у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про погашення права власності ОСОБА_1 на 40/100 частин спірного об`єкта нерухомого майна.
Безпідставними є доводи касаційних скарг Департаменту реєстрації Харківської міської ради та ОСОБА_2 про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки, як зазначено вище, суд касаційної інстанцій
у постановах від 30 травня 2019 року у справі № 922/2598/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 907/710/17 виклав правовий висновок про те, зокрема, що припинення права власності на знищене майно пов`язується з фактом звернення власника за своєю волею до відповідного органу та наявністю рішення цього органу про виключення знищеної речі з державного реєстру.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_2, що судові засідання в апеляційному суді проводились без участі останнього та його представника, оскільки ОСОБА_2 зазначений відповідачем як державний реєстратор Державної реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області, а вказаний орган відповідно до наявних у матеріалах справи повідомлень про вручення поштового відправлення (том 3 а. с. 204, 221, 247, 253, 268) був належним чином повідомлений про розгляд справи. Крім того, до апеляційного суду був поданий відзив на апеляційну скаргу за підписом ОСОБА_2 (том 4
а. с. 37), тому він не міг не знати про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Таким чином, безпідставним є посилання в касаційній скарзі на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2, що будь-яка реєстраційна дія
в Державному реєстрі прав можлива за наявності заяви, що подається зацікавленою особою, не заслуговують на увагу та спростовуються змістом статті 349 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Безпідставними є доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та Департаменту реєстрації Харківської міської ради, що норми ЦК України у спірних правовідносинах суперечать Порядку № 3502/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який має пріоритет у випадку колізії
у порівняні з нормами вказаного Кодексу, тому апеляційний суд помилково застосував норми цього Кодексу, оскільки відповідно до абзацу 2 частини другої статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Безпідставними є доводи касаційної скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради, що вимога про поновлення запису про реєстрацію права власності позивача на неіснуючий в натурі об`єкт нерухомості
є протиправною, оскільки у задоволенні позову в цій частині апеляційним судом відмовлено.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради щодо необґрунтованості та помилковості вказівок позивача про можливість проведення реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна лише за наявності фундаменту, оскільки вказані обставини не впливають на результат вирішення спору у цій справі.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково стягнув
з Департаменту реєстрації Харківської міської ради судовий збір у розмірі 2 204,80 грн, не заслуговують на увагу, оскільки питання розподілу судових витрат вирішено судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог
статті 141 ЦПК України. Так позивачем сплачено за звернення до суду
з позовною заявою 551,20 грн (том 1 а. с. 2), за звернення до суду
з апеляційною скаргою 1 653,60 грн (том 3 а. с. 174, 190), а загалом -
2 204,80 грн. При цьому норми частин третьої та дев`ятої статті 141 ЦПК України надають суду можливість покласти на відповідача судові витрати повністю незалежно від результатів вирішення спору.
При цьому, суд має право вирішити питання щодо розподілу судових витрат (судового збору) не залежно від наявності (відсутності) заяви сторони, тому доводи касаційної скарги Департаменту реєстрації Харківської міської ради в цій частині також не заслуговують на увагу.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява
№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди
з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови без змін.