ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В.В., Григор`євої І.В., Пількова К.М., Ситнік О.М., Ткача І.В., Штелик С.П. у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 за заявою захисника Левицького О.В. про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року та ухвали Верховного Суду України від 21 червня 2011 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
За вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 Кримінального кодексу України (далі - КК), ч. 2 ст. 17, пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93, пунктами «а», «г», «е», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, що є його власністю. На підставі ст. 71 КК частково приєднано невідбуте покарання у виді позбавлення волі строком в один рік за вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Щодо цих засуджених міжнародною судовою установою рішення не ухвалювалось.
Вищевказаним вироком ОСОБА_1 визнаний винним в участі у створеній невстановленими особами банді, яка протягом 1996 - 2003 років здійснювала напади на території Одеської області.
Так, 11 жовтня 1998 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з корисливих мотивів на замовлення вбив ОСОБА_10
3 жовтня 1998 року він за попередньою змовою з невстановленою особою з тих же мотивів на замовлення вбив ОСОБА_11 .
15 січня 1999 року ОСОБА_1 та невстановлена особа умисно вбили ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14
18 квітня 1999 року невстановлена особа, діючи за розробленим планом і за попередньою змовою, умисно вбила ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Інша невстановлена особа спостерігала за потерпілими до вбивства та за обстановкою, забезпечуючи безпеку. Після вбивства ОСОБА_15 та ОСОБА_16 вищевказані особи повернулися до автомобіля, на якому під керуванням ОСОБА_1 втекли з місця злочину.
11 серпня 1999 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_5 та невстановленою особою умисно вбив ОСОБА_17 .
З 9 до 29 серпня 1999 року ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 і чотири невстановлені особи провели приховане спостереження за ОСОБА_18 . Потім, діючи за вказівкою ОСОБА_3 та згідно з розробленим ним планом, 30 серпня 1999 року ОСОБА_4 спостерігав за пересуванням потерпілого, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 вчинили замах на умисне вбиство ОСОБА_18 . Після цього, вважаючи потерпілого вбитим, вони повернулися до автомобіля, де їх очікував ОСОБА_7 , який перевіз їх у безпечне місце.
19 березня 1999 року ОСОБА_1 , керуючи орендованим автомобілем, готуючись з невстановленою особою до умисного вбивства, проводив приховане спостереження за ОСОБА_19 , а ОСОБА_5 очікував від них результатів, будучи готовим у разі необхідності доставити їм зброю. Проте злочинні дії ОСОБА_1 та невстановленої особи були припинені працівниками міліції, які їх затримали за підозрою у вчиненні злочину в момент знаходження в автомобілі поблизу будинку № 148/3 по вул. Щорса в м. Одесі.
Крім того, ОСОБА_1 визнаний винним у незаконному придбанні у невстановленої особи та переробленні двох обрізів мисливських рушниць моделі ІЖ-К 16, які зберігав до 19 березня 1999 року за місцем свого тимчасового проживання у кв. АДРЕСА_1 без передбаченого законом дозволу.
Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2011 року частково задоволено касаційне подання прокурора та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 , вирок щодо останнього змінено.
Виключено з кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 93 КК 1960 року кваліфікуючу ознаку, передбачену пунктом «е» цієї статті, а саме - вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Ухвалено вважати його засудженим за пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК, ч. 2 ст. 17 і пунктами «а», «з», «и», «і» ст. 93 та пунктами «а», «г», «з», «ж», «и», «і» ст. 93 КК 1960 року, - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Замість застосування положень ст. 71 КК, застосовано положення ч. 3 ст. 42 КК 1960 року, та за сукупністю злочинів, за які ОСОБА_1 засуджено цим вироком та вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 жовтня 2002 року, визначено йому остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, з зарахуванням в цей строк відбутого ОСОБА_1 покарання з 29 березня 2002 року по 11 квітня 2003 року за вироком від 25 жовтня 2002 року.
У решті вирок Апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2007 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Верховним Судом України ухвалено відповідне рішення щодо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6
26 вересня 2019 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд, міжнародна судова установа) одноголосно постановив рішення у справі «Скоморохов проти України».
Зазначеним рішенням ЄСПЛ констатував низку порушень Україною між