Ухвала суду № 159/5180/20 від 08.06.2021 про знесення самочинного будівництва

У Х В А Л А

08 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 159/5180/20

Провадження № 14-83цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва

за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів Карпук А. К., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В. та

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2020 року Товариство з додатковою відповідальністю "Ковельагроспецпостач" (далі - ТДВ "Ковельагроспецпостач") звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинно зведене нерухоме майно на земельній ділянці на АДРЕСА_1, будівля № 1 орієнтовною площею 18 * 25 м (450 кв. м) (бетонний фундамент, стіни з цементних блоків, покриття шифер, металеві ворота, вікна), споруда № 2 орієнтовною площею 2,5 * 3 м (7,35 кв. м) (бетонний фундамент, стіни з дерева), споруда № 3 орієнтовною площею 6 м * 9 м (54 кв. м) (бетонний фундамент, стіни з білої цегли).

Позов мотивований тим, що 26 вересня 2012 року між ним як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем укладений договір купівлі-продажу, який не був нотаріально посвідчений, за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям площею 2 600,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності Дубівської сільської ради.

У 2013-2014 роках ОСОБА_1 побудував на зазначеній земельній ділянці три об`єкти нерухомого майна. Під час судових спорів стало відомо, що у відповідача немає жодних дозвільних документів, які давали б право на початок та проведення будівельних робіт, та належним чином затвердженого проекту. Тобто зведене відповідачем як фізичною особою нерухоме майно є самочинним будівництвом.

Відповідачем як суб`єктом господарювання не здійснювалася підприємницька діяльність під час проведення самочинного будівництва та майно не використовувалося для здійснення господарської діяльності.

13 жовтня 2020 року ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області відмовлено у відкриттіпровадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Роз`яснено позивачу право на звернення за вирішенням спору до відповідного господарського суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 з 09 червня 2015 року зареєстрований як фізична особа - підприємець. Самочинно зведене нерухоме майно використовується ним як фізичною особою - підприємцем для цілей виробництва. Отже, спір стосується виключно сфери господарської діяльності позивача та відповідача як фізичної особи - підприємця щодо спірного будівництва на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача та фактично використовується ним саме для цілей виробництва, тому справа підлягає розгляду у господарському суді, а не в порядку цивільного судочинства.

14 грудня 2020 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ТДВ "Ковельагроспецпостач" залишено без задоволення, ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір належить розглядати в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, пов`язаний з його господарською діяльністю на земельній ділянці, яка орендована ним як підприємцем, і цільове призначення цієї земельної ділянки також стосується господарської діяльності.

У січні 2021 року ТДВ "Ковельагроспецпостач" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Касаційна скарга обґрунтована помилковістю висновків судів про те, що справа за його позовом повинна розглядатися за правилами господарського судочинства, зробленихбез урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 265/2241/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц.

Суди не звернули уваги на те, що правовідносини стосовно предмета спору - самовільного будівництва виникли між юридичною особою та фізичною особою саме в момент здійснення будівництва в 2013-2014 роках на підставі придбаного фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 нерухомого майна - майданчика з твердим покриттям. Отримання відповідачем у 2015 році статусу фізичної особи - підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Тобто суди не дослідили, який статус мав ОСОБА_1 на час придбання майданчика в 2013 році та здійснення самочинного будівництва. Вказав, що у зазначений вище період відповідач мав статус лише фізичної особи, натомість суди розглядали правовідносин, які існують в цей час.

08 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.

19 квітня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

28 квітня 2021 року колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судупостановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

- учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції;

- учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

- Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18) та від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) зробила правовий висновок про те, що належна юрисдикція справи зі спору щодо здійснення цивільних прав на земельну ділянку фізичною особою, яка має статус фізичної особи - підприємця, визначається за суб`єктним критерієм відповідно до обраного нею статусу, в якому вона бере участь у цивільних правовідносинах. Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи - підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки. Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення нею як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Такі самі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила і в постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження № 14-214цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 12-194гс18).

Також у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 904/4713/18 (провадження №12-63гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у цій справі, оскільки власником нежитлового приміщення є відповідач як фізична особа, а доказів здійснення ним будівництва як підприємцем та використання земельної ділянки у господарській діяльності немає і таких обставин суди не встановили. Отже, спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів зазначила, що позов у цій справі спрямований на знесення самочинного будівництва, здійсненого, на думку позивача, відповідачем у 2013 - 2014 рокахяк фізичною особою на придбаному за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2012 року майданчика з твердим покриттям. При цьому суди встановили, 09 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець. Водночас у 2018 році ОСОБА_1 саме як фізична особа здійснив дії, спрямовані на затвердження детального плану території для розміщення будівель і споруд деревообробного виробництва.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції, а випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.

При цьому звернула увагу на те, що ТДВ "Ковельагроспецпостач" обґрунтовувало свою касаційну скаргу тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а колегія суддів не встановила, що Велика Палата Верховного Суду викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (придбання фізичною особою майданчика для здійснення підприємницької діяльності та спорудження на ньому нерухомого майна, а в подальшому набуття нею статусу фізичної особи - підприємця; водночас відповідач як фізична особа здійснив дії, спрямовані на отримання земельної ділянки під спорудженими об`єктами нерухомості, які позивач вважає самочинним будівництвом).

Велика Палата Верховного Суду вважає висновок колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною шостою статті 403 ЦПК України помилковим.

У позовній заяві вказано, що 26 вересня 2012 року між ТДВ "Ковельагроспецпостач" як продавцем та фізичною особою ОСОБА_1 як покупцем укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям площею 2 600,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для здійснення підприємницької діяльності. Договір не був посвідчений нотаріально.

З 09 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець (серед видів діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, виробництво меблів тощо).

Позивач наполягав, що обставини стосуються подій 2014-2015 років, коли відповідач звів самочинні будівлі.

Разом з тим позивач зазначив та надав такі докази.

Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності та на підставі договору оренди від 28 листопада 2017 року, укладеного між Дубівською сільською радою і ТДВ "Ковельагроспецпостач", передана в користування зазначеного товариства.

20 грудня 2017 року між ТДВ "Ковельагроспецпостач" та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір суборенди, за умовами якого в суборенду підприємця ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2615 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для розміщення та обслуговування виробничих приміщень.

01 березня 2018 року рішенням Дубівської сільської ради № 29/20-5 "Про розроблення детального плану території земельної ділянки" розглянуто заяву ОСОБА_1 про розроблення детального плану території земельної ділянки та вирішено за рахунок коштів замовника виготовити детальний план території земельної ділянки площею 0,2615 га на АДРЕСА_1, яка перебуває в суборенді, для зведення будівель та споруд деревообробного виробництва.

05 березня 2019 року рішенням Дубівської сільської ради № 40/13-8.1 затверджено ОСОБА_1 детальний план території для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва на АДРЕСА_1 .

ТДВ "Ковельагроспецпостач" у позові просило зобов`язати ОСОБА_1 як фізичну особу знести самочинне будівництво, здійснене ним як фізичною особою на придбаному майданчику у період 2013 - 2014 років, а саме на земельній ділянці, яка перебуває в оренді позивача.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, вказав, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки виник між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, пов`язаний з його господарською діяльністю.

Одним із принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, передбачений у статті 13 ЦПК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У позовній заяві, апеляційній та касаційній скарзі позивач неодноразово звертав увагу на ту обставину, що договірні зобов`язання між ним та відповідачем виникли у 2012 році, обставини справи стосуються періоду 2013-2014 років, тоді як набуття статусу фізичної особи - підприємця відповідачем та його правовідносини з органом місцевого самоврядування з приводу оренди земельної ділянки відбулися у 2015 (набуття статусу фізичної особи - підприємця) та у 2017 роках.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ВеликаПалата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. На Велику Палату Верховного Суду покладено обов`язок висловлення правових позицій з приводу юрисдикційності спорів.

Великою Палатою Верховного Суду вже висловлювалася правова позиція щодо визначення предметної юрисдикції.

При цьому надано висновок про те, які питання підлягають дослідженню при виникненні питання щодо того, у якому статусі виступає сторона у спірних правовідносинах: фізичної особи, чи фізичної особи - підприємця.

У справі № 749/230/15-ц за позовом прокурора до фізичної особи про відшкодування збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, звернуто увагу на те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Надання в оренду земельної ділянки фізичній особі не пов`язується з її державною реєстрацією як підприємця. Крім того, наявність такого статусу не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду земельної ділянки.

Суди встановили, що відповідачка як фізична особа (а не як суб`єкт господарювання) придбала об`єкти нерухомості, розміщені на земельній ділянці комунальної власності, й отримала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право оренди на цю земельну ділянку.

За відсутності встановлених судами обставин фактичного використання відповідачем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності як підприємця Велика Палата Верховного Суду вважала помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для розгляду справи за правилами господарського судочинства (постанова від 27 червня 2018 року провадження № 14-214цс18).

У справі № 306/2004/15-ц за позовом прокурора до міської ради, фізичної особи про визнання недійсними рішень цієї ради та договору купівлі-продажу і припинення права власності на земельну ділянку Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, земельної ділянки, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У відповідності із частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності та право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

З урахуванням обставин справи Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач набув цивільні права на земельну ділянку у спірних правовідносинах як фізична особа - суб`єкт земельних відносин, наявність у нього статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця він виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки, тому справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства (постанова від 13 березня 2018 року, провадження № 14-39цс18).

У справі № 629/4628/16-ц за позовом прокуратури до фізичної особи про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів Велика Палата Верховного Суду вказала, що за змістом статей 120 і 125 Земельного кодексу України отримання у користування (оренду) земельної ділянки комунальної власності та вчинення дій, спрямованих на виготовлення документації із землеустрою, не залежать від наявності у фізичної особи статусу підприємця. Його наявність не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верхового Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц).

Відповідачяк фізична особа придбав нежитлові приміщення, що знаходяться на земельних ділянках, а також отримав згоду позивача на розроблення проектів землеустрою щодо відведення цих ділянок з метою подальшого оформлення їх оренди для будівництва й обслуговування будівель ринкової інфраструктури.

Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Тому Велика Палата Верховного Суду погодилася з аргументами позивача про відсутність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи та вважає, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства (постанова від 23 травня 2018 року, провадження № 14-77цс18).

У справі № 265/2241/17 (провадження № 14-372цс18) за позовом прокуратури до міської ради, фізичної особи про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, зобов`язання звільнити та повернути земельну ділянку вказано, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Правовий статус фізичної особи - підприємця надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. Оскільки земельна ділянка надавалася відповідачу як фізичній особі, то зроблено висновок про розгляд справи в порядку цивільного судочинства (постанова від 21 листопада 2018 року, провадження № 14-372цс18).

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справах № 904/1182/17, постанова від 03 жовтня 2018 року, провадження № 12-195гс18; № 922/2972/17,постанова від 17 жовтня 2018 року, провадження № 14-194гс18; № 907/371/16, постанова від 04 грудня 2018 року, провадження № 12-200гс18; №910/19687/17, постанова від 09 квітня 2019 року, провадження № 12-248гс18; № 904/4713/18, постанова від 19 червня 2019 року, провадження № 12-63гс19.

Також Велика Палата верховного Суду зробила висновок про предметну юрисдикцію спору у справі №686/19389/17 за позовом міської ради до фізичної особи про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, вказала, що у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували оформлення відповідачкою як фізичною особою чи приватним підприємцем права користування земельною ділянкою, яка належить до комунальної власності м. Хмельницького.

На час звернення з позовом до суду відповідачка є суб`єктом підприємницької діяльності, використовує спірну земельну ділянку як платну стоянку автомобільного транспорту, що нею не заперечувалося, правовстановлюючі документи на нерухоме майно та на спірну земельну ділянку у відповідачки відсутні. Тобто правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між фізичною особою - підприємцем і міською радою з приводу здійснення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить міській раді.

Для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Зі змісту позовної заяви, заперечень на позовну заяву, апеляційної та касаційної скарг відповідачки, доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, вбачається, що відповідачка на спірній земельній ділянці дійсно веде підприємницьку діяльність, а саме використовує її як платну стоянку для автомобілів.

Велика Палата Верховного Суду вважала, що правовідносини в цій справі виникли щодо земельної ділянки, яка використовується відповідачем як платна автомобільна стоянка, тобто для здійснення підприємницької діяльності (постанова від 15 травня 2019 року, провадження №14-42цс19).

Велика Палата Верховного Суду надала у своїх постановах відповіді на питання щодо критеріїв визначення предметної юрисдикції у спорах, у яких беруть участь фізичні особи, які мають статус фізичної особи - підприємця, а також проаналізувала конкретні обставини цивільних та господарських справ, та визначила юрисдикційність спорів.

У наведених постановах зауважено, що наявність у особи статусу фізичної особи- підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, при цьому визначальним при вирішенні питання про підвідомчість конкретного спору єдоведеність факту набуття та використання спірного майна у господарській (підприємницькій) діяльності відповідача.

Велика Палата Верховного Суду, беручи до уваги правові висновки, викладені в її постановах, наголошує, що при вирішенні питання юрисдикційності конкретного спору, в якому однією зі сторін є фізична особа, яка має статус фізичної особи - підприємця, суди мають враховувати період виникнення спірних відносин, час набуття статусу фізичної особи - підприємця, докази на підтвердження обставин щодо набуття та використання спірного майна для здійснення підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що статтею 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У силу вимог частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що порушення норм матеріального чи процесуального праває підставою для скасування судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі,та направлення справи для продовження розгляду, що передбачено статтею 411 ЦПК України. Такими повноваженнями наділена не лише Велика Палата Верховного Суду, але й Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відповідно до частини першої статті 25 ЦПК України.

Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі порушення норм процесуального правасудами першої й апеляційної інстанцій, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків, і такі механізми є ефективними.

Таким чином, ураховуючи викладення Великою Палатою Верховного Суду правових висновків щодо юрисдикційності подібної категорії спорів, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як належний суд відповідно до законодавчо визначених повноважень може зробити власний висновок щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм процесуального права у цій справі.

Крім того, справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише за відсутності всіх трьох указаних в цій частині випадків, а в разі наявності хоча б одного із перелічених у цій нормі випадків справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Разом з тим ТДВ "Ковельагроспецпостач", оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил юрисдикції, не обґрунтувало зазначених порушень наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, як те визначено в пункті 2 частини шостої статті 403 ЦПК України.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

................

Перейти до повного тексту