Ухвала
07 червня 2021 року
м. Київ
справа № 739/601/19
провадження № 13-71зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Крет Г. Р.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В.,
Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ситнік О. М., Штелик С. П.
розглянулазаяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд ухвал Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 вересня
2019 року та Чернігівського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року за виключними обставинами і
встановила:
Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 15 листопада 2001 року, залишеним без зміни ухвалою Верховного Суду України від 14 березня
2002 року, ОСОБА_1 було визнано винним і засуджено за ч. 3 ст.142, пунктами "а", "г", "і" ст. 93 Кримінального кодексу України 1960 року до покарання у виді довічного позбавлення волі.
15 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі "П`ятаченко та інші проти України", яким констатував порушення щодо ОСОБА_1 (заява 23588/20) ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) стосовно покарання у виді довічного позбавлення волі без перспективи звільнення. ЄСПЛ також постановив, що визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд судових рішень щодо нього за виключними обставинами, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо нього і обрати йому новий вид покарання не пов`язаний з довічним позбавленням волі.
Зазначена заява через недотримання її автором вимог ст. 462 КПК ухвалою судді Великої Палати від 12 травня 2021 року була залишена без руху з наданням строку на усунення допущених недоліків.У межах визначеного строку ОСОБА_1 повторно звернувся до Великої Палати із доповненнями до попередньої заяви, в яких наводячи аналогічні за змістом доводи, наголошує на можливості застосування щодо нього заходу індивідуального характеру - відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який він мав до порушення Конвенції, зокрема, шляхом повторного розгляду справи щодо нього судом.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "П`ятаченко та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув`язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. Разом із цим ЄСПЛ відхилив решту доводів заявників і постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом внесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є правомлише законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції.
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права засудженого, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі "П`ятаченко та інші проти України" не містить вказівок на те, що воснові констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд оскаржених судових рішень за виключними обставинами, а його твердження про протилежне є необґрунтованими.
Ураховуючи наведене, у відкритті провадження за заявою засудженого
ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата