УХВАЛА
08 червня 2021 року
м. Київ
справа № 1-82/1997
провадження № 13-100зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Єленіної Ж. М.
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григорʼєвої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Катеринчук Л. Й.,Князєва В. С., Крет Г.Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,Штелик С. П.
розглянула заяву засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Донецького обласного суду від 23 червня 2000 року і
встановила:
Як убачається зі змісту заяви та наявних у Верховному Суді матеріалів, вироком Донецького обласного суду від 25 вересня 1997 року ОСОБА_1 засуджено за пунктами "а", "з" ст. 93, ч. 2 ст. 80 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960) із застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 12 лютого 1998 року вирок змінено в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 80 КК 1960 року й на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України справа у цій частині закрита. Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за пунктами "а", "з" ст. 93 КК 1960 року із застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді смертної кари - розстрілу з конфіскацією всього майна.
Ухвалою Донецького обласного суду від 23 червня 2000 року вирок Донецького обласного суду від 25 вересня 1997 року змінено. ОСОБА_1 призначено покарання за пунктами "а", "з" ст. 93 КК 1960 року із застосуванням ст. 42 вказаного Кодексу у виді довічного позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 березня 2021 року в справі "Дембо та інші проти України" (заява № 2778/18 та 46 інших, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, засуджений ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами судового рішення щодо нього. На думку заявника, встановлене ЄСПЛ порушення ст. 3 Конвенції доводить незаконність довічного позбавлення волі як виду покарання. ОСОБА_1 вважає, що для відновлення порушеного права необхідно скасувати ухвалу Донецького обласного суду від 23.06.2000 року, а справу направити на новий судовий розгляд. Крім того, засуджений зазначає, що при прийнятті ухвали було порушено його права на захист.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
ЄСПЛ у рішенні "Дембо та інші проти України", констатуючи порушення ст. 3 Конвенції стосовно довічного ув`язнення без перспективи звільнення, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування цього виду покарання до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів, таких як убивство. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув`язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для додержання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув`язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація. При цьому ЄСПЛ постановив, що сам факт визнання існування порушення вже є достатньою справедливою компенсацією.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_1 посилається як на підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, що належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_1, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими щодо засудженого, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування оспорюваної ухвали.
З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд оскарженого судового рішення за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.
З огляду на викладене у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 слід відмовити, а заяву - повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду