ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 759/6304/16-к
провадження № 51 - 1044 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді Марчук Н.О.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю:
секретаря судового засідання Крота І.М.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
представника потерпілого Орлова В.П.,
захисника Холіна А.Б.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та представника потерпілого ОСОБА_2 - адвоката Орлова В.П. на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року стосовно
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та мешканця
АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 45 000 грн матеріальних збитків та 60 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 09 березня 2015 року приблизно о 07.15, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин наніс рукою один удар в обличчя ОСОБА_2, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 внаслідок м`якості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням суду першої інстанції щодо можливості звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі 75 КК України, не перевірив у повній мірі доводів апеляційної скарги прокурора, не навів переконливих мотивів для їх спростування і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції без належної уваги залишено позицію потерпілого щодо призначення ОСОБА_1 реальної міри покарання, а також безпідставно враховано пом`якшуючою обставиною часткове визнання вини засудженим.
За змістом касаційної скарги представник потерпілого ОСОБА_2 - адвокат Орлов В.П., не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 внаслідок м`якості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги доводами, аналогічними до доводів прокурора. Вказує на те, що засуджений не вчинив жодних дій по добровільному відшкодуванню потерпілому завданих збитків, цивільний позов не визнав повністю, під час досудового розслідування перебував у розшуку, що жодним чином не свідчить про його щире каяття, і що безпідставно було враховано судом першої інстанції пом`якшуючою обставиною часткове визнання вини засудженим.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор і представник потерпілого підтримали касаційні скарги, просили скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник і засуджений заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора та представника потерпілого, просили залишити без зміни оскаржуване судове рішення.
Мотиви Суду
Положеннями статті 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121КК України в касаційному порядку не оспорюються.
Зі змісту касаційних скарг убачається, що прокурор і представник потерпілого фактично порушують питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Що стосується доводів прокурора та представника потерпілого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання через безпідставне звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, то вони не є обґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Положенням ч. 1 ст. 75 КК України визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з мотивувальної частини вироку, звільняючи ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність пом`якшуючих обставин - часткового визнання вини, позитивної характеристики, та дані про особу винуватого, зокрема те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце роботи.
При цьому до такого висновку суд першої інстанції прийшов з урахуванням усіх добутих у кримінальному провадженні доказів, у тому числі й показань:
- потерпілого ОСОБА_2 про те, що 8 березня 2015 року до нього підійшла його колишня дружина ОСОБА_3, попросила примиритися та повернутись додому. Зараз він розуміє, що це була пастка, ОСОБА_3 його заманювала, хотіла його зіштовхнути з тим, кого вона приведе. Прийшовши до квартири дружини, почав стукати хвилин 10-15. Потім він вирішив зайти до квартири через балкон. Він заліз до квартири через балкон, ножиць у нього не було. Він побачив ОСОБА_1, між ними виникла суперечка. Він розуміє, що ОСОБА_1 був заручником у тій ситуації і йому не треба було його бити. Після події він потрапив до лікарні. Після тривалого лікування в нього виявлені численні травми, які стали наслідками отриманих тілесних ушкоджень завданих ОСОБА_1 . Ці ушкодження не були враховані при проведенні судово-медичної експертизи та досудовому розслідуванні, яка міститься в матеріалах кримінального провадження. Йому було проведено операцію. Внаслідок завданих ушкоджень йому було надано статус інваліда II групи. Після проведення лікування його обличчя не повернулось в той стан, який був до нанесення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. На даний час він потребує додаткової пластичної операції;
- обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що з ОСОБА_4 був у дружніх відносинах. Після святкування 8 березня 2015 року він пішов проводжати її, піднявся до неї додому і як тільки вони зайшли до квартири, почався гуркіт у двері, хтось почав їх вибивати, стукати. ОСОБА_3 злякалась. Він хотів відкрити двері відразу, оскільки він знав зі слів ОСОБА_3, що вона розлучена і чоловіка в неї немає. Потім він почув, що вже на балконі хтось стукає. Він відчинив балконні двері, через які зайшов ОСОБА_2, який схопив ножиці для з`ясування відносин, на що йому довелося відмахнутись, та вдарити ОСОБА_2, оскільки варіантів у нього не було. Потерпілому ОСОБА_2 він наніс один удар лівою рукою, бо потерпілий був з ножицями. Не мав умислу для нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Якби знав про потерпілого, то не спілкувався би з ОСОБА_3 . Вважає, що потерпілий йому не залишив вибору;
- свідка ОСОБА_5 про те, що потерпілий ОСОБА_2 її колишній чоловік, обвинувачений ОСОБА_1 - друг, з яким стосунків не підтримує. Після святкування 8 березня вона попросила ОСОБА_1 провести її додому. Коли вони зайшли в квартиру, то почули дуже гучний стукіт у двері, від чого вона злякалась. Потім почався страшний гуркіт у балконні двері. Вона була перелякана і не побачила хто саме там. Коли ОСОБА_1 відчинив двері, вона побачила, що це потерпілий ОСОБА_2 з ножицями в руках, який почав кидатися на обвинуваченого. Коли потерпілий накинувся на обвинуваченого з ножицями, то останній його якимось чином відштовхнув і той впав. Звідки у потерпілого взялись ножиці, вона не знає, раніше їх не бачила. Коли ОСОБА_2 впав, ОСОБА_1 допоміг йому піднятися. На той момент вона бачила, що у потерпілого опухла одна сторона обличчя.
Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор і потерпілий оскаржили вирок до суду апеляційної інстанції, просили скасувати його й ухвалити новий вирок у зв`язку з неправильним застосуванням до ОСОБА_1 ст. 75 КК України, що призвело до призначення йому необґрунтовано м`якого покарання.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційних скарг, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим застосування при призначенні ОСОБА_1 покарання положень ст. 75 КК України, врахувавши обставини події, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він є раніше не судимим, частково визнав свою провину, працює, після вчиненого протягом останніх п`яти років до будь-якої відповідальності не притягувався, не порушував установлених правил під час іспитового строку, що свідчить про його становлення на шлях виправлення.
Колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого на підставі ч. 1 ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, врахувавши конкретні обставини справи та особливості застосування цієї норми Закону.
Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_1 частково відшкодував завдану потерпілому шкоду, на підтвердження чого до справи долучені відповідні квитанції.
З урахуванням наведеного Суд уважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було правильно застосовано закон про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК України, призначене засудженому покарання є справедливим.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, викладені в ній висновки належним чином умотивовані.
Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог касаційних скарг.
Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд