ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 червня 2021 року
м. Київ
справа № 334/3521/17
провадження № 51-6310км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Макаровець А.М.,
суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Демчука П.О.,
прокурора Піх Ю.Г.,
засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080050001894, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Потік Миронівського району Київської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника Железняка В.К. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього належного йому майна.
Строк покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з моменту взяття його під варту, а саме з 26 квітня 2017 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року №838-VIII у строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, починаючи з 26 квітня 2017 року до набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою.
Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди залишено без розгляду.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 26 квітня 2017 року приблизно о 20:10 на зупинці громадського транспорту "на вимогу" навпроти будинку №1 на вул. Бородінській у м. Запоріжжі, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, діючи умисно, з метою заволодіння чужим майном, здійснив напад на ОСОБА_2 із застосуванням насильства, небезпечного для її здоров`я, шляхом завдання одного удару кулаком у щелепову частину обличчя потерпілої справа, спричинивши їй легкі тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці правої щоки та набряку м`яких тканин ділянки правої щоки, від чого вона впала на землю та втратила свідомість. Скориставшись непритомним станом потерпілої, ОСОБА_1 заволодів її жіночою сумкою, після чого зник з місця вчинення кримінального правопорушення, заподіявши їй матеріальної шкоди на загальну суму 1687 грн.
За ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 вересня 2020 року вирок залишено без зміни.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник посилається на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Просить змінити судові рішення в частині правової кваліфікації дій засудженого і призначеного йому покарання та визнати його винуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, призначити покарання в межах санкції зазначеної норми права.
На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що:
- вирок суду першої інстанції не відповідає положенням ст. 370 КПК, містить суттєві протиріччя, ґрунтується на припущеннях, які не підтверджені зібраними доказами;
- показання потерпілої про те, що вона втратила свідомість, не підтверджуються висновком судово-медичної експертизи чи медичними документами;
- відсутні докази того, що втрата свідомості потерпілою знаходиться у причинному зв`язку з тими тілесними ушкодженнями, які потерпіла отримала під час нападу;
- заподіяні потерпілій легкі тілесні ушкодження не можуть бути небезпечними для її здоров`я.
Захисник посилається також на те, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. 417 КПК вирок суду щодо ОСОБА_1 не скасував, а кримінальне провадження щодо нього не закрив у зв`язку з недоведеністю винуватості обвинуваченого у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК.
Водночас захисник посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 409, 411 КПК за наявності достатніх правових підстав не змінив вироку суду та не перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні:
- засуджений підтримав касаційну скаргу;
- прокурор вважала судові рішення законними та обґрунтованими, просила залишити їх без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам касаційної скарги захисника в частині достовірності показань потерпілої щодо втрати нею свідомості, того що така втрата свідомості не знаходиться у причинному зв`язку з тими легкими тілесними ушкодженнями, які вона отримала під час нападу, а також вказані ушкодження у потерпілої не можуть бути небезпечними для її здоров`я. Оскільки такі доводи не є предметом дослідження та перевірки в касаційному суді, а їх належність і допустимість була перевірена в судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до приписів ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.
Свої висновки про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК, суд правильно обґрунтував показаннями свідків, експерта, а також письмовими доказами: протоколами огляду місця події, протоколом огляду майна і речей, вилучених у ОСОБА_1, протоколом пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілої, протоколом проведення слідчого експерименту, висновками експертів.
Ці докази ретельно досліджені в суді першої інстанції та визнані достатніми і допустимими та такими, що у сукупності доводять причетність ОСОБА_1 до вчинення зазначеного злочину.
Водночас, як убачається з вироку, суд критично оцінив показання обвинуваченого, який не визнав своєї вини в нападі на потерпілу ОСОБА_2 з метою заволодіння її майном, поєднаному із застосуванням насильства, небезпечного для здоров`я потерпілої, оскільки дійшов висновку, що показання потерпілої ОСОБА_2 під час проведення слідчих дій були послідовними та незмінними, не викликали в суду будь-якого сумніву в їх достовірності, повністю узгоджуються з іншими доказами: показаннями свідка, протоколами слідчих дій, висновками експертиз - та у своїй сукупності вказують на вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину. Невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні злочину суд розцінив як обраний останнім спосіб захисту з метою уникнути відповідальності за вчинений злочин.
Під час нового судового розгляду потерпіла допитана не була у зв`язку зі смертю (актовий запис про смерть №864 від 28.07.2018).
Під час розгляду кримінального провадження сторона захисту посилалась на те, що відсутні беззаперечні докази вчинення щодо потерпілої насильства, небезпечного для її здоров`я. Проте суд першої інстанції дав оцінку цим доводам захисника і обвинуваченого, зазначивши про відсутність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ст. 186 КК.
На обґрунтування своїх висновків щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що ці доводи сторони захисту спростовуються зафіксованими у протоколах слідчих дій показаннями потерпілої, яка раніше обвинуваченого не знала, тому підстав оговорювати його не мала, і яка вказувала, що після завдання їй удару в обличчя з боку обвинуваченого вона впала на землю і втратила свідомість, а через 2-3 хвилини, прийшовши до свідомості, виявила, що її жіноча сумка з речами, які в ній знаходились, знаходились зникли разом з обвинуваченим. Під час проведення експертиз потерпіла вказувала на втрату свідомості після завдання удару, ці відомості відображено у висновку експерта №1102 від 27 квітня 2017 року про можливість втрати свідомості за встановлених обставин справи та в наданих поясненнях експерта в судовому засіданні, а отже, показання потерпілої із самого початку були ідентичними, послідовними та не викликали в суду першої інстанції сумнівів у їх правдивості.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції, виходячи із встановлених судом обставин, а саме того, що обвинувачений з метою заволодіння майном потерпілої завдав удар кулаком у щелепову частину обличчя потерпілої та спричинив їй легкі тілесні ушкодження у вигляді рани в ділянці правої щоки та набряку м`яких тканин ділянки правої щоки, від чого остання впала на землю та втратила свідомість, дійшов висновку, що напад обвинуваченого на потерпілу був поєднаний з насильством, яке було небезпечним для здоров`я потерпілої, а тому дії ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 187 КК.
З такими висновками погодився й апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та проаналізувавши доводи апеляційної скарги захисника. При цьому суд апеляційної інстанції надав належну оцінку всім доводам, наведеним в апеляційній скарзі, які аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Переглядаючи вирок, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам у цій частині та зазначив у своєму рішенні про те, що саме втрата потерпілою свідомості з урахуванням дій обвинуваченого, наслідків без розриву в часі та відсутності щодо ОСОБА_2 будь-якого іншого впливу вказують на неспроможність хронології подій та їх обставин, зазначених ОСОБА_1 . Водночас експертизою № 1102 від 27 квітня 2017 року зафіксовано тілесне ушкодження в ділянці обличчя ОСОБА_2, що повністю відповідає вказаним потерпілою обставинам його отримання. Під час проведення слідчого експерименту потерпіла зазначала про втрату нею свідомості саме після отримання удару в ділянку правої щоки.
Разом із цим апеляційний суд слушно звернув увагу у своєму рішенні на те, що допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_3 підтвердила висновок експерта №1102 від 27 квітня 2017 року та зазначила, що виявлені в потерпілої тілесні ушкодження, їх локалізація та тяжкість могли спричинити втрату свідомості. Експерт зазначила про узгодження пояснень потерпілої щодо втрати свідомості з поясненнями останньої щодо її стану.
Судом апеляційної інстанції також враховано, що надані при проведенні слідчого експерименту показання потерпілої щодо отриманих нею тілесних ушкоджень узгоджуються з висновком експерта №1331д від 17 травня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_2 спричинено не менше двох травматичних дій. Взаєморозташування нападника по відношенню до потерпілої могло бути будь-яким за умови доступності ділянок тіла, на яких були виявлені тілесні ушкодження, для їх травмування. (т. 1, а.п. 108-109).
Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам сторони захисту з приводу того, що втрата свідомості потерпілою не знаходиться у причинному зв`язку з тими тілесними ушкодженнями, які потерпіла отримала під час нападу, вказавши, що зазначене повністю спростовуються показаннями експерта ОСОБА_3, наданими останньою в судовому засіданні 20 листопада 2019 року, згідно з якими втрата свідомості можлива від удару, а тим паче від удару в голову (т. 2, а.п. 24, 40).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про те, що факт втрати свідомості ОСОБА_2 є підтвердженим та спростовує посилання сторони захисту щодо відсутності належних та достатніх доказів втрати свідомості потерпілою.
Отже, судами першої та апеляційної інстанцій за результатами дослідження доказів у кримінальному провадженні беззаперечно встановлено, що вчинення даного злочину супроводжувалося насильством, небезпечним для здоров`я потерпілої.
Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій про правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК.
А тому, беручи до уваги вищезазначене, доводи в касаційній скарзі захисника про те, що апеляційний суд на порушення статей 409, 411 КПК не змінив вироку суду першої інстанції в частині правової кваліфікації дій засудженого, та про те, що всупереч ст. 417 КПК не закрив кримінального провадження, не є слушними.
Водночас Судом враховано також те, що при відмежуванні грабежу від розбою слід виходити з того, що однією із характеризуючих ознак розбою є саме насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або погроза його застосування, метою яких є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 6 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності",небезпечне для життя чи здоров`я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо).
Оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати інших обставин та надавати іншу оцінку обставинам, установленим судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі в частині щодо втрати свідомості потерпілою, то перекваліфікація дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК, що можливо лише за встановлення інших фактичних обставин та надання іншої оцінки доказам, не є компетенцією суду касаційної інстанції.
Призначаючи покарання ОСОБА_1 у вигляді позбавлення волі на строк 8 років, суд правильно та відповідно до вимог закону врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, на шлях виправлення та перевиховання не став, не працевлаштований, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільно не відшкодував потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди, а також відсутність обставин, які пом`якшують і обтяжують покарання.
На підставі викладеного Суд дійшов висновку, що покарання, призначене ОСОБА_1, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.
Таким чином, даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення,або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 442 КПК, Суд