Постанова
Іменем України
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 330/905/15
провадження № 61-2463св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
скаржник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - заступник начальникаЯкимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєва Анастасія Володимирівна,
заінтересована особа (стягувач) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Кримської О. М., Дашковської А. В., Кочеткової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії заступника начальникаЯкимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєвої А. В. про визнання неправомірною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" (далі - ТОВ "Кредитні ініціативи").
Скарга мотивована тим, що рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року позовні вимоги ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором задоволено в повному обсязі. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будівлю суспільного харчування, нежитлову будівлю, лебьодочну та земельну ділянку на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження".
12 червня 2019 року заступником начальника відділу Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєвою А. В було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59339738 за виконавчим листом № 2/330/337/2015, виданим 07 липня 2016 року.
Так, боржником у постанові зазначено ОСОБА_1, але у виконавчому листі не вказано в якій частині боржниці необхідно виконати рішення суду або про те, що обов`язок є солідарним. Зазначає, що частка майна, на яке звернуто стягнення, належить їй, а частка - ОСОБА_2, який помер у 2016 році.
Також вказує, що виконавчий лист, на підставі якого винесена постанова, не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", а тому державний виконавець був зобов`язаний повернути його стягувачові протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення.
З урахуванням викладених обставин просила суд визнати неправомірною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 59339738, ухвалену 12 червня 2019 року заступником начальника Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєвою А. В. за виконавчим листом № 2/330/337/2015, виданим 07 липня 2016 року,та зобов`язати заступника начальника Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєву А. В. повернути виконавчий лист стягувачові.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Якимівського районного суду Запорізької області від 31 січня 2020 року вимоги скарги задоволено.
Скасовано постанову заступника начальника Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєвої А. В. про відкриття виконавчого провадження № 59339738 від 12 червня 2019 року за виконавчим листом Якимівського районного суду Запорізької області № 2/330/337/2015 від 07 липня 2016 року.
Зобов`язано заступника начальника Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій областіВолобуєву А. В. повернути стягувачу виконавчий лист Якимівського районного суду Запорізької області № 2/330/337/2015, виданий 07 липня 2016 року Якимівським районним судом Запорізької області.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив із її доведеності та обґрунтованості.
Не погодившись з такою ухвалою, ТОВ "Кредитні ініціативи" подало апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ "Кредитні ініціативи" задоволено.
Ухвалу Якимівського районного суду Запорізької області від 31 січня 2020 року в цій справі скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при винесенні оскаржуваної постанови держаний виконавець діяла у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" в межах наданих їй Законом повноважень з метою виконання судового рішення, що набрало законної сили і підлягало до виконання.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року.
В касаційній скарзі заявниця просить суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
23 березня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року позов ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки за кредитним договором задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: будівлю суспільного харчування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю, лебьодочну, що знаходиться на АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,1338 га, кадастровий номер 232035400:01:004:0012 на користь ТОВ "Кредитні ініціативи" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року, яка станом на 21 квітня 2015 року складає 2 766 893,93 грн, а саме: за кредитом - 2 365 863,88 грн, за відсотками - 341 091,65 грн, пеня за останній рік - 59 938,40 грн, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України "Про виконавче провадження", встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 червня 2016 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року залишено без змін, доповнено речення абзацу 2 резолютивної частини рішення словами "під час проведення виконавчих дій".
Постановою заступника начальника Якимівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Волобуєвої А. В. від 12 червня 2019 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/330/337/2015, виданого 07 липня 2016 року Якимівським районним судом Запорізької області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України закріплено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Згідно статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності, тощо.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (частина перша статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").
Частиною п`ятою статті статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Частинами першою, другою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.
Частиною першою статті 443 ЦПК України визначено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.
Матеріалами справи встановлено, що виконавчий лист № 2/330/337/2015 містить дату його видачі - 07 липня 2016 року; назву документу - виконавчий лист; найменування органу, що його видав - Якимівський районний суд Запорізької області; ім`я, по батькові та посаду посадових осіб, які підписали виконавчий лист - суддя Ковальчук О. А. та секретар Базаджи Т. О.; дату прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ - 22 жовтня 2015 року, справа № 330/905/15-ц, провадження № 2/330/337/2015; дата набрання рішенням законної сили - 16 червня 2016 року; строк пред`явлення рішення до виконання - 16 червня 2017 року.
Таким чином, обов`язкові реквізити, передбачені частиною першою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", у виконавчому документі дотримані.
Разом з тим, резолютивною частиною рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 22 жовтня 2015 року, на підставі якого видано виконавчий лист передбачено вчинення однієї дії - звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто згідно із резолютивною частиною рішення суду у боржників відсутній обов`язок передати майно, що перебуває в кількох місцях, а також не зазначено про обов`язок боржників вчинити кілька дій.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що виконавчий лист не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження".
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови держаний виконавець діяла у відповідності до вимог Закону України "Про виконавче провадження" в межах наданих їй Законом повноважень з метою виконання судового рішення, що набрало законної сили і підлягало до виконання.
З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушень вимог закону у діях державного виконавця та в прийнятому ним рішенні про відкриття виконавчого провадження.
Необґрунтованими також є посилання заявниці про відсутність повноважень представника ТОВ "Кредитні ініціативи" Горбатова Д. А., який не є адвокатом, на подання апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлено, що ОСОБА_3 до апеляційної скарги додав довіреність на представництво інтересів ТОВ "Кредитні ініціативи".
Відповідно до частини четвертої статті 1312 Конституції України виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Разом з тим, згідно з підпунктом 11 пункту 161 Перехідних положень Конституції України, представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 1311 та 1312 Конституції України виключно прокурорами та адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 рок, у судах апеляційної інстанції - 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - 01 січня 2019 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон), цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім частини шостої статті 124 Конституції України в редакції цього Закону, яка набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
Офіційне опублікування Закону відбулося 29 червня 2016 року (Голос України, 2016, 06, 29 червня 2016 року № 118), тобто даний Закон набрав чинності 30 вересня 2016 року.
Як вбачається з матеріалів справи № 330/905/15, провадження у цій справі було відкрито Якимівським районним судом Запорізької області 04 червня 2015 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VIII. При цьому скарга на дії державного виконавця розглянута судом у відповідності до Розділу VII ЦПК України у межах справи № 330/905/15 в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.