Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
м. Київ
справа № 712/5967/19-ц
провадження № 61-480св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - корпорація "Житлобудінвест-Ч",
третя особа - корпорація "Житлобуд-1",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича, на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2020 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до корпорації "Житлобудінвест-Ч", третя особа - корпорація "Житлобуд-1", про захист прав споживача, відшкодування збитків та стягнення пені.
Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2008 року між нею та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено договір № 62 на дольову участь в будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 . За умовами зазначеного договору вона (дольовик) замовила будівництво однокімнатної квартири, будівельний номер 102, розташованої на шістнадцятому поверсі житлового будинку за вищевказаною адресою, а корпорація "Житлобудінвест-Ч" зобов`язалася здійснити будівництво житлового будинку, у тому числі квартири № 102 власними силами й шляхом залучення третіх осіб, передати квартиру дольовику за актом прийому-передачі, при умові повного та своєчасного фінансування. Загальна площа квартири № 102 з урахуванням площ лоджій та балконів на момент його укладення визначена 55 кв. м, вартість одного квадратного метра загальної площі становить 5 000,00 грн, загальна вартість квартири складає 275 000,00 грн. Строк введення до експлуатації житлового будинку був визначений пунктом 4.1 договору - 2009 рік.
ОСОБА_1 вважала, що між нею та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" був укладений договір будівельного підряду і до правовідносин, які виникли між сторонами на підставі договору, застосовуються норми параграфу 3 глави 61 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів".
28 листопада 2008 року між нею та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено додаткову угоду № 1 до договору, згідно з якою вартість одного квадратного метру загальної площі квартири збільшилась до 5 200,00 грн і стала фіксованою вартістю, тому загальна вартість квартири склала 286 000,00 грн. Інші умови договору залишено без змін.
Свої зобов`язання щодо фінансування будівництва квартири ОСОБА_1 виконала повністю, що підтверджується актом звірки від 03 лютого 2014 року.
15 січня 2015 року між нею та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено додаткову угоду № 2 до договору, згідно з якою вартість одного квадратного метра загальної площі квартири збільшилась до 5 598,00 грн, загальна вартість квартири склала 310 590,00 грн і, при умові здійснення доплати дольовиком вартості квартири в розмірі 21 890,00 грн до 16 березня 2015 року, вартість одного квадратного метра квартири та вартість квартири вцілому є фіксованою і подальшому перегляду сторонами не підлягає.
Станом на 16 січня 2015 року вона сплатила додаткові внески в розмірі 24 100,00 грн. Останній внесок був зроблений 19 січня 2015 року в розмірі 490,00грн. Таким чином, вонаповністю виконала свої зобов`язання щодо фінансування будівництва квартири в розмірі 310 590,00 грн, що підтверджується актом звірки від 30 березня 2015 року. Відповідач своїх зобов`язань, визначених пунктом 4.1 договору в редакції додаткової угоди № 2 щодо введення будинку до експлуатації в другому кварталі 2015 року (до 01 липня 2015 року), не виконав.
17 листопада 2017 року відповідно до сертифікату серія ЧК № 162173200383 замовником будівництва корпорацією "Житлобуд-1" введено до експлуатації житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною стоянкою для автомобілів по АДРЕСА_1 . За умовами пункту 4.5 договору відповідач зобов`язаний був передати квартиру їй по акту прийому-передачі в місячний строк з дня введення будинку до експлуатації, тобто не пізніше 17 грудня 2017 року.
У заявах від 19 грудня 2017 року та від 26 грудня 2017 року вона вимагала усунути недоліки, допущені при будівництві квартири № 102, а саме тріщини в балконі, протікання дощових вод на балкон зверху, вхідні двері в квартиру встановлені з перекосом, неякісна (з великими тріщинами) стяжка полу, відсутність підвіконь та рушникосушильника у ванній кімнаті, наскрізні отвори між квартирою № 102 і сімнадцятим поверхом.
У заяві від 05 лютого 2018 року вона просила відповідача підтвердити загальну площу квартири № 102, повернути зайво сплачені нею кошти в розмірі 7 500,00 грн, а також вирішити питання компенсації за придбані і встановлені нею в квартирі лічильник теплової енергії та лічильник обліку електричної енергії. У задоволенні її вимог щодо повернення грошових коштів у розмірі 7 500,00 грн та компенсації за придбані і встановлені нею в квартирі лічильники було відмовлено. Щодо прохання усунення недоліків у квартирі № 102, допущених при будівництві, листом від 26 лютого 2018 року № 70 її повідомлено, що недоліки будуть усунуті до 30 квітня 2018 року. Відповідач своїх зобов`язань у визначений строк не виконав, недоліки в квартирі були усунуті 31 травня 2018 року.
Квартира була передана їй на підставі акта прийому-передачі від 30 липня 2018 року № 102.
Внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань, визначених пунктом 2.1 додаткової угоди № 2 до договору від 15 січня 2015 року щодо обсягу будівельних робіт, вона понесла витрати у розмірі 13 506,36 грн, які є збитками відповідно до вимог частин першої, другої статті 23 ЦК України.
Крім того, позивач зазначала, що умови пункту 6.1 розділу 6 "Відповідальність Сторін" договору порушують принцип добросовісності та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін та завдають шкоди.
ОСОБА_1 вважала, що, враховуючи вимоги частини першої статті 215, статті 217 ЦК України та статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", пункт 6.1 розділу 6 "Відповідальність Сторін" договору № 62 на дольову участь у будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 від 08 лютого 2008 року повинен бути визнаний недійсним з моменту вчинення договору, тобто з 08 лютого 2008 року.
Також за час прострочення передачі квартири їй у власність (з 17 грудня 2017 року до 30 липня 2018 року) відповідач повинен сплатити пеню від вартості квартири з урахуванням пункту 1 частини другої статті 258 та частин першої, третьої статті 264 ЦК України у розмірі 206 852,40 грн.
Ураховуючи викладене,ОСОБА_1 просила суд: визнати пункт 6.1 розділу 6 "Відповідальність сторін" договору № 62 на дольову участь в будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 від 08 лютого 2008 року недійсним; стягнути з корпорації "Житлобудінвест-Ч" на її користь збитки у розмірі 13 506,36 грн та пеню в розмірі 2 068 529,40 грн; судові витрати у справі покласти на відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2020 року позов позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що невиконання умов договору не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Вимога про визнання недійсності окремого положення договору подана з порушенням строку позовної давності, яку представник відповідача просив застосувати під час розгляду справи. Проте вимога про визнання пункту 6.1 договору на дольову участь в будівництві квартири є необґрунтованою, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оскаржений пункт 6.1 договору не відповідає вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, іншим вимогам закону позивачем не наведено, тому судом відмовлено в її задоволенні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування збитків у розмірі 13 506,36 грн, суд першої інстанції зазначив, що стаття 23 ЦК України встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди, яка не є предметом цього позову і жодного відношення до відшкодування збитків немає. Також судом зазначено, що вичерпний перелік робіт за договором передбачений проєктно-кошторисною документацією. Позивачем зазначені нею роботи по встановленню окремих приладів у квартирі виконані до здачі об`єкта до експлуатації з власної ініціативи, що передбачено проєктною документацією і про що позивачу повідомлялося листом від 26 лютого 2018 року № 69, тому позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 13 506,36 грн не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку, що пеня може сплачуватися лише за невиконання або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Зобов`язання щодо строків передачі квартири на підставі акта приймання-передачі не є грошовим у розумінні цивільного законодавства, а виконує суто технічну, допоміжну функцію в договорі, тому порушення його строків не може обтяжуватись пенею. Зобов`язання, яке передбачено предметом договору щодо будівництва для позивача квартири виконані повністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Глущенка О. С., залишено без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2020 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом договору про дольову участь є придбання квартири для особистих потреб за рахунок фінансування дольовиком, тому ОСОБА_1 є споживачем у розумінні статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів".
Пунктом 6.1 договору не порушуються права позивача, оскільки він передбачає рівноцінну відповідальність для обох сторін договору, не впливає та не зменшує обов`язків жодної із сторін щодо його виконання. При цьому договір № 62 на дольову участь у будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 з усіма його пунктами був укладений відповідно до вимог законодавства, виконаний сторонами та у подальшому став підставою для отримання позивачем усіх необхідних документів для реєстрації права власності на квартиру, тому відсутні підстави визнання пункту 6.1 договору недійсним.
Також суд зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про визнання пункту договору недійсним з пропуском строку позовної давності, на застосуванні якого наполягав відповідач, однак така вимога є необгрунтованою, тому позовна давність в такому випадку не застосовується.
Встановлення з власної ініціативи приладів та повернення за їх придбання і встановлення коштів не передбачено ні умовами договору, ні проектно-кошторисною документацією, тому понесені позивачем витрати у розмірі 13 506,36 грн не підлягають відшкодуванню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені, то вонаможе сплачуватись тільки за невиконання або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.
Зобов`язання, передбачене предметом договору щодо будівництва для позивача квартири, не є грошовим у розумінні цивільного законодавства, тому порушення його строків не може обтяжуватись пенею.
Крім того, в акті прийому-передачі квартири від 30 липня 2018 року, який підписаний сторонами, зазначено, що позивач не має претензій до відповідача, а останній не має претензій до позивача відносно умов виконання договору, невід`ємною частиною якого є цей акт, а договір від 08 лютого 2008 року, додаткову угоду від 30 липня 2018 року сторони вважають такими, що виконані ними повністю. Жодних застережень щодо недотримання строків або якості виконання зобов`язання ОСОБА_1 в акті прийому-передачі зазначено не було.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 та її представник - адвокат Глущенко О. С., подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарженнясудових рішень заявники посилаються на те, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 березня 2020 року у справі № 910/10581/18.
Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року поновлено ОСОБА_1 та її представнику - адвокату Глущенку О. С., строк на касаційне оскарження судових рішень.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Глущенка О. С., на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 серпня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявникам уточнити касаційну скаргу із посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У наданий судом строк ОСОБА_1 та її представник - адвокат
Глущенко О. С., надіслали уточнену редакцію касаційної скарги на виконання вимог зазначеної вище ухвали Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 712/5967/19-ц із Соснівського районного суду м. Черкаси.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до корпорації "Житлобудінвест-Ч", третя особа - корпорація "Житлобуд-1", про захист прав споживача, відшкодування збитків та стягнення пені призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представника - адвоката Глущенка О. С., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що сторони договору на дольову участь в будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 не підписували додаткової угоди, якою б погодили продовження чи перенесення строків виконання зобов`язань щодо передачі відповідачем квартири ОСОБА_1 .
Судом не надано правової оцінки факту порушення відповідачем строку виконання своїх зобов`язань за договором на дольову участь в будівництві квартири.
Розділом 6 договору визначена "Відповідальність сторін". Проте договором жодного виду відповідальності відповідача не визначено. Також у договорі не передбачено, що сторони відступили від положень актів цивільного законодавства і врегулювали відносини на власний розсуд, як це передбачено нормами частини другої статті 6 ЦК України, немає жодного застереження, що відповідач не несе відповідальності за порушення строків виконання своїх обов`язків, відповідальність відповідача за умовами договору взагалі ніяк не визначена.
Висновок суду про те, що неустойка (пеня) сплачується тільки за виконання грошового зобов`язання суперечить нормам статті 883 ЦК України, зокрема, відповідно до частини першої статті 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
Позиція суду стосовно того, що не підлягає відшкодуванню матеріальна шкода, у зв`язку з тим, що позивач здійснила певні роботи: встановила вузол теплової енергії, лічильник електроенергії, радіатори, до введення будинку до експлуатації і за власним бажанням, є невірною. Судом не надано правової оцінки факту порушення відповідачем строків виконання своїх обов`язків. Позивач вимушена була за власні кошти здійснити вищевказані роботи, оскільки відповідач відмовлявся встановити зазначене обладнання, хоча таке його зобов`язання закріплено у проектно-кошторисній документації.
Крім того, суд провів розгляд справи по суті без участі позивача та його представника, що вплинуло на повноту та всебічність розгдяду справи.
Позивач фізично не могла бути присутньою у судовому засіданні, оскільки у неї була призначена ургентна (життєво необхідна) хірургічна операція.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2021 року корпорація "Житлобудінвест-Ч" і корпорація "Житлобуд-1" подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, надали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Також зазначили, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до незгоди з ними, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 лютого 2008 року між ОСОБА_1 та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено договір на дольову участь в будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_1, як дольовик, замовила будівництво однокімнатної квартири, будівельний номер 102, розташованої на 16 поверсі житлового будинку за вищевказаною адресою.
28 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено додаткову угоду № 1 до договору на дольову участь в будівництві квартири, згідно з якою вартість 1 кв. м загальної площі квартири збільшилась до 5 200,00 грн і стала фіксованою вартістю. Всі інші умови договору залишились без змін.
15 січня 2015 року між ОСОБА_1 та корпорацією "Житлобудінвест-Ч" укладено додаткову угоду № 2 до договору на дольову участь в будівництві квартири, згідно з якою вартість 1 кв. м загальної площі збільшилась до 5 598,00 грн, загальна вартість квартири склала 310 590,00 грн.
19 січня 2015 року ОСОБА_1 сплатила останній внесок за квартиру і таким чином повністю виконала свої зобов`язання щодо фінансування будівництва квартири в сумі 310 590,00 грн, що підтверджується актом звірки від 30 березня 2015 року.
17 листопада 2017 року відповідно до сертифікату серія ЧК № 162173200383 замовником будівництва корпорацією "Житлобуд-1" введено до експлуатації житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною стоянкою для автомобілів по АДРЕСА_1 .
19 грудня 2017 року та 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до корпорації "Житлобудінвест-Ч" із заявами про усунення недоліків, допущених при будівництві квартири.
Квартира була передана ОСОБА_1 за актом прийомі-передачі від 30 липня 2018 року № 102.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та її представник - адвокат Глущенко О. С., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до пункту 6.1. договору на дольову участь у будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або несвоєчасне та неналежне виконання своїх зобов`язань згідно з умовами договору.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Суди попередніх інстанцій, даючи оцінку вказаному пункту договору, зазначили, що таким пунктом не порушуються права позивача, оскільки він передбачає рівноцінну відповідальність для обох сторін договору, не впливає та не зменшує обов`язків жодної із сторін щодо його виконання.
Проте суди не звернули уваги на те, що умовами розділу 6 "Відповідальність сторін" договору на дольову участь в будівництві квартири від 08 лютого 2008 року не передбачено відповідальність відповідача за порушення умов договору, не надали цим обставинам належної правової оцінки.
Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
08 лютого 2008 року сторони уклали договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (дольовик) замовила будівництво однокімнатної квартири, а корпорація "Житлобудінвест-Ч" зобов`язалася здійснити будівництво житлового будинку, у тому числі квартири № 102 власними силами й шляхом залучення третіх осіб, передати квартиру дольовику за актом прийому-передачі, при умові повного та своєчасного фінансування. Тобто за формою і змістом укладений між сторонами договір у вказаній частині є угодою про послугу з будівництва житла.
Указаний договір є змішаним і містить в собі, у тому числі, елементи договору підряду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною першою статті 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються в договорі підряду.
Заумовами пункту 4.5 договору відповідач зобов`язаний був передати квартиру їй по акту прийому-передачі в місячний строк з дня введення будинку в експлуатацію.
Правовідносини з надання послуг врегульовано спеціальним законом, Законом України "Про захист прав споживачів", яким встановлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно зі статтею першою вказаного закону споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Відповідно до частини третьої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).
Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 10 Законом України "Про захист прав споживачів", у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено в годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня в розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
Судом установлено, що 17 листопада 2017 року відповідно до сертифікату серія ЧК № 162173200383 замовником будівництва корпорацією "Житлобуд-1" введено до експлуатації житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною стоянкою для автомобілів по АДРЕСА_1 .
Відповідач зобов`язаний був передати квартиру їй по акту прийому-передачі в місячний строк з дня введення будинку в експлуатацію (пункт 4.5 договору).
Квартира була передана ОСОБА_1 за актом прийому-передачі від 30 липня 2018 року № 102.
Таким чином, ОСОБА_1 виконала умови договору, повністю внесла обумовлену в договорі суму, а корпорація "Житлобудінвест-Ч" допустила порушення умов договору і прострочила передачу квартири їй у власність (з 17 грудня 2017 року до 30 липня 2018 року).
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі статтею 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.
За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.
Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.
Отже, законодавець чітко визначив, що за прострочення виконання робіт, за прострочення передачі результатів робіт відповідач несе відповідальність у вигляді неустойки (пені).
Проте відповідач не довів, що прострочення виконання зобов`язання та недоліки у виконаних роботах, виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили, що є його процесуальним обов`язком.
Позивачем заявлена позовна вимога про стягнення понесених нею збитків у розмірі 13 506,36 грн, які виникли внаслідок встановлення нею в квартирі вузла теплової енергії, лічильника електроенергії та радіаторів опалення.
При цьому ОСОБА_1 послалась на положення статті 23 ЦК України, яка встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди, яка не є предметом цього позову і не має відношення до відшкодування збитків особі. Лише з цих підстав суд відмовив у цій частині у позові.
Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18 та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19).
При цьому суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Проте суди при вирішенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення збитків не застосували норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Таким чином, у порушення статей 89, 263-264, 382 ЦПК України суди на зазначені вище положення закону уваги не звернули, не з`ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін, не врахували, що договір на дольову участь у будівництві квартири в житловому будинку по АДРЕСА_1 містить в собі, зокрема, елементи договору підряду, внаслідок чого не застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.
Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК Укпраїни), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
Відповідно до пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Оскільки суди належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, тому суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.
За таких обставин оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду