Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
м. Київ
справа № 752/1285/20
провадження № 61-19646св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах і інтересах малолітнього ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3,
заінтересовані особи - ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, Управління захисту прав дітей міської ради м. Кропивницького,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року в складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, у якій просила видати обмежувальні приписи стосовно ОСОБА_4 за фактами вчинення домашнього насильства по відношенню до постраждалих осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 строком на шість місяців, якими:
- по відношенню до постраждалої особи ОСОБА_1 :
зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні майном, що
є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1,
а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ;
обмежити спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_1 та заборонити ОСОБА_4 вести листування з ОСОБА_1 або контактувати з нею
в будь-який інший спосіб;
заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань, меншу за 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресами:
АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 .
заборонити ОСОБА_4 особисто чи через третіх осіб розшукувати та/чи переслідувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває
у місці, невідомому ОСОБА_4 ;
- по відношенню до постраждалої особи ОСОБА_2 :
обмежити спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_5 та заборонити ОСОБА_1 вести листування з ОСОБА_5 або контактувати
з ним в будь-який інший спосіб;
заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань, меншу за 500 метрів до місця проживання чи перебування ОСОБА_2 за адресами:
АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 .;
заборонити ОСОБА_4 особисто чи через третіх осіб розшукувати та/чи переслідувати ОСОБА_2, якщо він за власним бажанням перебуває
у місці, невідомому ОСОБА_4 ;
- по відношенню до постраждалої особи ОСОБА_3 :
заборонити ОСОБА_4 наближатися на відстань, меншу за 500 метрів до місця проживання чи перебування ОСОБА_3 за адресами:
АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_1 ;
обмежити спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_3 та заборонити ОСОБА_4 вести листування з ОСОБА_3 або контактувати з нею в будь-який інший спосіб.
Заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_4 є колишнім подружжям, шлюб яких розірвано на підставі рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року. Вони мають трьох дітей: повнолітню доньку, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітню доньку, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 і малолітнього сина, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
12 квітня 2019 року між заявником та ОСОБА_4 укладений договір про поділ майна, за яким в рахунок часткової компенсації частки у спільному майні ОСОБА_4 сплатив їй грошову компенсацію, перерахувавши на її рахунок 26 591 000 грн. При цьому поділ спільного майна, що знаходиться за межами України, зокрема у Австрії, не здійснювався.
Між колишнім подружжя була досягнута усна домовленість, що діти будуть проживати з матір`ю в Австрії. Незважаючи на той факт, що заявник жодним чином не обмежувала спілкування батька з малолітнім сином, ОСОБА_4 постійно та безпідставно обвинувачував заявника у протиправних діях та порушенні його батьківських прав. Такі його дії були спричинені бажанням створити дискомфорт для заявника, бажанням завдати шкоду психологічному здоров`ю заявника з метою змушування заявника відмовитися від своїх майнових прав на спільне майно в Австрії та з метою покарати заявника за те, що вона не підкорюється будь-яким бажанням та забаганкам ОСОБА_4 . На сьогодні в Печерському районному суду м. Києва розглядається справа за її позовом про визначення місця проживання малолітнього сина.
12 грудня 2019 року ОСОБА_4 забрав малолітнього сина та без її згоди незаконно вивіз ОСОБА_2 з його місця проживання та навчання в Австрії до України, повністю обмежив спілкування дитини з матір`ю та сестрами.
Вона 15 січня 2020 року забрала малолітнього сина з міста Кропивницький
і привезла його до м. Києва за своїм місцем проживання. Під час виїзду
з м. Кропивницького ОСОБА_4 організував справжнє переслідування заявника та дитини. Обманом задіяв працівників місцевої прокуратури, національної поліції, працівників Служби безпеки України та навіть бійців спецзагону "Корд". Велике скупчення агресивно налаштованих чоловіків
у військовій формі, намагання силою відібрати малолітнього сина від неї вкрай згубно вплинули на психічне здоров`я малолітнього сина.
Психологічне насильство з боку ОСОБА_4 щодо неї виражалося
у погрозах і залякуваннях, позбавленні заявника можливості бачитись
з власним сином, у її систематичному приниженні та образах, у застосуванні фізичної сили, залученні працівників правоохоронних органів, які залякували заявника застосуванням фізичної сили, погрожували притягти до кримінальної, адміністративної відповідальності за сфабрикованими справами, що змусило її почувати себе невпевнено, незахищено, побоюватися за свою безпеку. Крім того, ОСОБА_4 протиправно викравши сина, не повідомивши заявника про вивезення дитини з Австрії, не надав їй як матері нормально спілкуватися
з дитиною, не повідомляв їй місце знаходження малолітнього сина та, вдаючись до вимагання та шантажу, тим самим завдав заявнику вкрай серйозних душевних страждань, шкоду психічному та психологічному здоров`ю.
Економічне насильство з боку ОСОБА_4 щодо заявника виражається
в умисному позбавленні заявника та малолітнього сина житла у с. Суботці Кіровоградської області, коли у лютому 2019 року він примусово виселив їх
з будинку, при цьому не надав змоги забрати особисті речі.
13 серпня 2019 року ОСОБА_4 скасував раніше надану ним згоду на виїзд малолітнього сина та неповнолітньої дочки у супроводі матері за кордон, тим самим свідомо та умисно позбавив заявника можливості користуватися вказаними документами, позбавив можливості виїзду за кордон разом зі своїми дітьми. ОСОБА_4 неодноразово висував та продовжує висувати вимогу щодо виселення заявника з будинку в Австрії, тим самим намагається незаконно позбавити заявника можливості реалізувати законні права співвласника майна.
Крім того, в порушення раніше досягнутих домовленостей ОСОБА_4 вимагає від неї повернути йому грошові кошти у розмірі 26 591 000 грн, і такі дії
є явним порушенням економічного характеру, погрозою свідомого позбавлення заявника її особистого приватного майна.
Психологічне насильство по відношенню до малолітнього сина виражається
у протиправному, всупереч волі малолітнього сина вивезенні дитини з країни проживання, де дитина відвідувала шкільний навчальний заклад, та примусового повернення в Україну, небажанні сина проживати разом
з ОСОБА_4, небажанні їхати з місця проживання в Австрії, страху щодо його можливих неправомірних дій, утримуванні дитини у будинку в с. Суботці
в Кіровоградський області під постійним наглядом та охороною, у налаштуванні дитини проти матері, створенні негативного образу матері, намаганні зіпсувати ставлення дитини до матері. Всі ці дії мали вкрай згубний вплив на стан малолітнього сина та значною мірою нашкодили його психічному здоров`ю, змусили сина почуватися незахищеним, викликали відчуття страху та емоційної невпевненості у дитини.
Психологічне та економічне насильство щодо неповнолітньої дочки виражається у тому, що у жовтні 2019 року при спробі силою викрасти малолітнього сина, ОСОБА_4 застосував силу по відношенню до неповнолітньої дочки. Спочатку силою штовхнув її до стіни, в результаті чого дочка вдарилася головою об стіну, а потім скрутив їй руки та тримав так, оскільки вона стала на захист свого брата. Крім того, ОСОБА_4 впродовж всього життя ображав та принижував неповнолітню дочку, не виявляв жодної поваги та любові до дочки. Заборонивши дочці виїзд з України, завдав значної шкоди її інтересам та її можливості вільного пересування. Економічне насилля також виражається у тому, що ОСОБА_4, отримуючи впродовж 2012 - 2019 років соціальну допомогу на утримання неповнолітньої в Австрії, цих коштів дочці не передав, їх на утримання дочки не витрачав, цілі, на які витрачались ці кошти, невідомі.
За таких обставин вона вважає, що наявні всі підстави для видачі обмежувальних приписів щодо ОСОБА_4 за фактом вчинення домашнього насильства по відношенню до заявника, малолітнього сина та неповнолітньої дочки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис, яким строком на шість місяців:
обмежено спілкування ОСОБА_4 з ОСОБА_1 та заборонено ОСОБА_4 вести листування з ОСОБА_1 або контактувати з нею
в будь-який інший спосіб;
заборонено ОСОБА_4 наближатися на відстань, меншу за 500 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .
Про видачу обмежувальних приписів щодо ОСОБА_4 повідомлено Голосіївське УП ГУНП в м. Києві та Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію шляхом направлення копії рішення суду для взяття
ОСОБА_4 на профілактичний облік.
Направлено ОСОБА_4 на проходження профілактичної програми для кривдників.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 переслідує мету визначити характер відносин з колишньою дружиною ОСОБА_1 та їх спільними дітьми, за яких колишня дружина має прийняти ту частку майна набутого у шлюбі, що буде визначена саме ним; визначитися зі своїм місцем проживання, що буде відповідати забезпеченню його вимог щодо способу та порядку його участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 ; надання матеріального забезпечення дочкам - за умови правил поведінки щодо належного ними сприйняття його як батька та вибачення перед ним.
Вважаючи встановленими такі обставини, суд дійшов висновку, що
ОСОБА_4 чинить відносно колишньої дружини ОСОБА_1 домашнє насильство у формі економічного та психологічного насильства.
ОСОБА_1 зазнала та продовжує зазнавати економічного насильства
з боку колишнього чоловіка, яке полягає у нерівноцінному розподілі набутого за час шлюбу майна, порушенні визначених умовами нотаріально посвідченого договору щодо строків передач у власність ОСОБА_1 квартири, вимогах ОСОБА_4 до ОСОБА_1 повернути добровільно перераховані на її рахунок грошові кошти у сумі 26,5 мільйонів гривень, про виселення ОСОБА_1 з придбаного під час шлюбу будинку в м. Фойтсберзі Австрії, позбавленні її можливості користуватися транспортним засобом - автомобілем, який перебував у її розпорядженні в Австрії.
Психологічне насильство ОСОБА_4 по відношенню до ОСОБА_1 проявляється у наступному: ОСОБА_4 у спілкуванні з заявницею застосовує висловлювання, якими дає негативну оцінку їй як матері; за умови надання йому можливості зустрічатися з сином, вчиняє дії відносно сина, необізнаність про які для заявниці має тяжкі психологічні наслідки; скасуванні дозволу на перетин дітьми кордону в її супроводі; отриманні нового закордонного паспорту для посвідчення особи їх сина ОСОБА_2 та визнання недійсним попередньо виданого його паспорта; пред`явлення позову щодо усунення перешкод у вихованні дитини та поверненні дитини до України
з подальшим поданням заяви про залишення такого позову без розгляду, після відмови суду в забезпеченні позову шляхом тимчасового обмеження заявника
у праві виїзду за кодон, заборони перетинати державний кордон України та вивозити за межі України малолітнього ОСОБА_2 у супроводі матері чи будь-якої іншої уповноваженої нею особи; невиконанні обов`язку щодо повернення сина ОСОБА_2 за місцем проживання матері та самовільному вивезенні малолітнього сина до України без повідомлення про це його матері та за відсутності її згоди; повідомлення правоохоронним органам про порушення ОСОБА_1 строків повернення малолітнього сина до України з метою безпідставного притягнення її до адміністративної відповідальності; а також вжиття заходів щодо оскарження судового рішення, яким було визнано відсутність в її діях складу адміністративного правопорушення, що фактично мало характер її переслідування; завдання їй страждань у спосіб позбавлення спілкування
з сином та участі в його вихованні за умови обізнаності, що дитина неодноразово заявляла про своє бажання проживати саме з матір`ю; вимогах затвердити план їх спільних дій колишнього подружжя в суді або добровільно, за якими умови щодо спілкування з сином та участі у його житті ОСОБА_1 не є пропорційними по відношенню до ОСОБА_4 та є дискримінаційними; позбавлення ОСОБА_1 можливості проживання разом зі всіма своїми дітьми однією родиною за наявності на те бажання дітей.
На час вирішення вимог про вжиття заходів запобігання психологічному насильству ОСОБА_4 по відношенню до колишньої дружини, таке насильство триває у формі позбавлення її права на проживання з малолітнім сином та неповнолітньою дочкою, участі у їх вихованні, оскільки дочка постійно проживає в Австрії, а заявниця ОСОБА_1 вживає заходи щодо своєї участі в житті сина та поновлення права сина на проживання з матір`ю, перебуваючи для цього на Україні.
Зважаючи на такі обставини, суд першої інстанції вважав заяву ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню.
Щодо вимог по відношенню до ОСОБА_3, то суд вважав, що неповнолітня дочка зазнала психологічного насильства з боку батька, яке полягало в тому, що була свідком подій, які відбувалися в будинку в м. Фойтсберг, Австрія. Також зазнає психологічного насильства через вимоги батька щодо виселення її матері з будинку в Австрії, де вони разом проживали та подальше проживання її
в цьому будинку за умови відсутності матері, але разом з сторонньою для дівчини особою, домогосподаркою, яку обере батько. Але оскільки питання щодо користування її матері будинком вирішується в судовому порядку судом Австрії, тому підстави для задоволення вимог щодо запобігання психологічному насильству запропонованим заявницею шляхом відсутні.
Крім того, суд першої інстанції вважав доведеним факт фізичного насильства батька відносно дочки, проте дійшов висновку про відсутність ризиків повторення такого насильства у зв`язку з відсутністю системності застосування такого насильства, а також через перебування наразі дочки в Австрії, а батька - в Україні.
Щодо вимог по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_2, то в цій частині суд дійшов висновку про доведеність факту заподіяння ОСОБА_4 малолітньому сину домашнього насильства у формі психологічного насильства, що полягало в тому, що ОСОБА_2 був свідком психологічного насильства з боку батька щодо матері та сестри ОСОБА_3, висловлювань синові негативних характеристик щодо його матері та її ставлення до сина, відірвав сина від звичного для нього середовища проживання в будинку в Австрії разом з матір`ю та сестрами. Суд першої інстанції в той же час вважав, що до ОСОБА_4 не є можливим застосувати передбачені Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"та запропоновані заявницею заходи обмежувального припису для запобігання домашньому насильству відносно малолітнього ОСОБА_2, оскільки з лютого 2020 року він проживає з батьком, не має телефонного зв`язку, не відвідує шкоду, навчається в домашніх умовах, мати дитини позбавлена будь-якого спілкування з ним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 серпня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким
в задоволенні заяви відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, шо суд першої інстанції безпідставно вважав встановленими обставини, які є недоведеними, висновок суду першої інстанції щодо доведеності фактів вчинення ОСОБА_4 домашнього насильства
у розумінні Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" відносно ОСОБА_1, а також неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_2 не відповідає встановленим обставинам, суд невірно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення про відмову
у задоволенні заяви про видачу обмежувальних приписів.
Аргументи учасників справи
У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду
і рішення суду першої інстанції в частині відмови у видачі обмежувального припису відносно неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітнього
ОСОБА_2 ; ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
На підтвердження вчинення економічного насильства ОСОБА_4 стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначає, що заінтересована особа продовж 2019 року надала нотаріально посвідчену згоду на тимчасові поїздки дітей за межі України до Республіки Австрія та Об`єднаних Арабських Еміратів
у супроводі матері, однак на підставі нової заяви, посвідченої приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Нікітенко О. В., зазначені згоди були скасовані, про що його адвокатом повідомлено Державну прикордонну службу, тобто умисно вчинено дії для перешкоджання дітям вільно виїхати до Республіки Австрія задля продовження навчання.
Щодо ситуації, яка склалась у заявника, та в цьому ракурсі вчинення психологічного насильства, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суди оцінили матеріали справи через призму вчинення фізичного та економічного насильства, не оцінюючи при цьому вчинення психологічного насильства. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є неповнолітні діти, які діями ОСОБА_4 позбавлені між собою спілкування, разом з цим вона позбавлена можливості виконувати свої материнські обов`язки, спілкуватись
з ОСОБА_2 . Не оцінивши ризики вчинення саме психологічного насильства по відношенню до ОСОБА_1, ОСОБА_3,
ОСОБА_2 з боку ОСОБА_4 в площині позбавлення їх на спілкування, виховання тощо, привили до прийняття судами рішень, які не ґрунтуються на частині третій статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".
У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника
ОСОБА_4 - ОСОБА_13, в якому вона зазначила, що зміст касаційної скарги зводиться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального
й процесуального права на свій розсуд, містить посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду апеляційного інстанції, який їх обґрунтовано спростував або є новими обставинами, оскільки не були предметом розгляду у суді першої інстанції, тому просить відмовити
у задоволенні касаційної скарги.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19, від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19, від 01 квітня 2020 року
у справі № 234/19213/17).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 вказано, що "видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків. Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 752/4527/19 зазначено, що "встановивши, що відповідач не допускає позивача у квартиру, де вони спільно проживають, суд першої інстанції обґрунтовано видав обмежувальний припис щодо зобов`язання відповідача усунути такі перешкоди
і передати позивачу ключі від квартири, оскільки зазначені порушення з боку відповідача мають всі ознаки економічного насильства".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 234/19213/17 вказано, що "при вирішенні спору щодо дитини судом на перше місце ставляться "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Інтереси дитини є пріоритетним і визначальним для вирішення спору щодо зміни прізвища дітей. Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одним
з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. У статті 12 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства".