Постанова
Іменем України
03 червня 2021 року
справа № 343/1116/17
провадження № 61-16970св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року в складі колегії суддів: Максюти І.О., Василишин Л. В., Матківського Р. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та просила:
припинити державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3, та визнати договір купівлі-продажу цього майна удаваним правочином; визнати право власності на це приміщення за нею та ОСОБА_2 як на спільну сумісну власність подружжя;
визнати за нею право особистої приватної власності на 13, 38 % в нежитловому приміщенні магазину за адресою: АДРЕСА_1, а 86, 62 % приміщення визнати спільною сумісною власністю подружжя та здійснити його поділ шляхом визнання за нею права власності на ѕ частки магазину, а за ОСОБА_2 - на ј частки;
визнати за нею право особистої приватної власності на 41, 3301 % частки майна, яке є складовою торгово-офісного приміщення в АДРЕСА_2 та здійснити його поділ шляхом визнання за нею права власності на ѕ частки магазину, а за ОСОБА_2 - на ј частки.
стягнути на її користь з ОСОБА_2 ѕ частини коштів в сумі 576 059,00 грн, розміщених на його депозитних рахунках, які є спільними сумісними майном правами подружжя, а саме 432 044, 25 грн.
В обґрунтування позову зазначала, що з 30 серпня 2007 року по 27 червня 2017 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У липні 2011 року вона отримала від матері ОСОБА_4 2 800 євро та 20 000 грн. За ці кошти та за їх спільні кошти в 2011 році вони придбали квартиру НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 вартістю 43 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 342 710 грн). Таким чином, у вказаній квартирі частка її особистої приватної власності становить 0, 1528 частки, а інша частина квартири є спільною сумісною власністю подружжя.
В листопаді 2011 року вони з чоловіком отримали кредитні кошти в КС "Злет", за які придбали квартиру НОМЕР_2 на АДРЕСА_2 вартістю 30 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 239 400 грн). Приблизно в цей же час батько ОСОБА_5 подарував їй кошти в сумі 10 000 грн, які вона використала на погашення кредиту, отриманого для придбання квартири.
09 лютого 2012 року вона продала квартиру АДРЕСА_4, яка належала їй та її матері на праві спільної власності, за 24 500 доларів США (що за офіційним курсом НБУ становило 195 755 грн). За згодою матері за рахунок цих коштів вона погасила кредит, отриманий в КС "Злет", а також здійснила реконструкцію та об`єднання двох придбаних квартир на АДРЕСА_3 (квартири НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ) з подальшим переведенням вказаного приміщення в нежитлове.
ОСОБА_2 в порушення статті 65 СК України уклав договір оренди вказаного приміщення з ФОП ОСОБА_6, яка сплачувала орендну плату її колишньому чоловіку в розмірі 1 000 доларів США щомісячно.
З травня 2015 року по даний момент ОСОБА_2 уклав договір оренди частини спірного торгово-офісного приміщення з приватним підприємцем ОСОБА_7, за умовами якого ОСОБА_2 сплачується 8 000 грн щомісячно. Виходячи з наведеного, отримана відповідачем орендна плата за період з травня 2015 по грудень 2015 року становить 64 000 гривень.
Згоди на оформлення цього договору оренди вона не надавала, як і не отримувала свою частку від доходу за передачу вказаної нерухомості в оренду. Також її колишній чоловік отримував дохід від діяльності спільного з нею магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 .
За результатами спільної підприємницької діяльності, зокрема роботи закладів торгівлі, вони отримували доходи, за які в грудні 2015 року придбали нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 вартістю 30 000 доларів США, на яке ПАТ "ВТБ Банк" було накладено обтяження. Борги попереднього власника ОСОБА_8 у вказаному банку вони погашали спільно. Однак, як стало відомо згодом, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на вказане приміщення за своїм батьком ОСОБА_3, ввівши її в оману.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 22,92 % частки торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . 77, 06 % частки торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право власності у наступних частках:
за ОСОБА_1 на 38, 53% торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 ;
за ОСОБА_2 38, 53 % торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
В порядку поділу торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м. на АДРЕСА_2 визнано право власності у наступному співвідношенні:
за ОСОБА_1 на 61,47 %, що становить 3/5 частини торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м по АДРЕСА_2 ;
за ОСОБА_2 38, 53 %, що становить 2/5 частини торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м по АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач за допомогою належних і допустимих доказів не довела удаваність договору купівлі-продажу магазину за адресою: АДРЕСА_1 від 28 грудня 2015 року, внаслідок якого ОСОБА_3 набув право власності на вказане нерухоме майно. Як наслідок, не підлягають задоволенню вимоги про припинення державної реєстрації права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_3, визнання права спільної сумісної власності на приміщення магазину за сторонами та його поділ.
Оскільки ОСОБА_1 до укладення шлюбу належала Ѕ частки в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_4, яка була відчужена 09 лютого 2012 року за 24 500 доларів США, в цей період проводився ремонт, об`єднання придбаних подружжям квартир, перереєстрація їх в торгово-офісне приміщення, на що були потрібні значні кошти, матір позивача ОСОБА_4 перед укладанням договору купівлі-продажу 26 липня 2011 року зняла з депозиту кошти в сумі 2 800 євро та 20 000,00 грн, що свідчить про значний внесок позивача в збільшенні вартості спірного майна, тому наявні підстави для відступлення від рівності часток в спільній сумісній власності.
Позивач не довела, що грошові кошти, розміщені на депозитних рахунках, відкритих на ім`я відповідача, були спільним майном подружжя, а також не надала докази на підтвердження наявності на рахунках грошових коштів на час розірвання шлюбу.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 березня 2019 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на частину в спільному сумісному майні подружжя, поділ майна подружжя скасовано.
В цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 торгово-офісне приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2 .
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права особистої власності на частину торгово-офісного приміщення загальною площею 89,3 кв. м на АДРЕСА_2, відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач за допомогою належних і допустимих доказів не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на торгово-офісне приміщення на АДРЕСА_2, тому воно підлягає поділу відповідно до положень статті 70 СК України, статті 372 ЦК України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги зазначала, що вона надала належні докази того, що квартира АДРЕСА_4, яка належала їй та її матері на праві спільної власності, була продана за 24 500 доларів США. Вказана обставина, зокрема, підтверджується висновком суб`єкта оціночної діяльності.
Також вона довела, що кошти від реалізації вказаної квартири повністю інвестовано в ремонт і реконструкцію придбаних подружжям квартир, в переоформлення їх і перереєстрацію в торгово-офісне приміщення, що вимагало значних витрат, яких у сім`ї ОСОБА_12 на той час не було.
Суди не врахували, що вказані обставини були встановлені рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 31 жовтня 2017 року в справі № 343/964/17.
Показаннями допитаних в суді першої інстанції в якості свідків батьків підтверджено факт дарування їй 2 800 євро та 20 000 грн, вказана обставина в подальшому не була спростована.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Долинського районного суду Івано-Франківської області.
18 листопада 2019 року справа № 343/1116/17 надійшла до Верховного Суду.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_11 направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Межі касаційного перегляду
Судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про припинення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення магазину за адресою: АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_3, визнання договору купівлі-продажу цього майна від 28 грудня 2015 року удаваним правочином, визнання права спільної сумісної власності на це приміщення за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та його поділ, а також вимог про стягнення з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_1 частини коштів, розміщених на депозитних рахунках, відкритих на імʼя ОСОБА_12, в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу статті 400 ЦПК України в цій частині не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.