ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 814/481/16
адміністративне провадження № К/9901/25420/18
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
суддя-доповідач Гусак М. Б.,
судді Гімон М. М., Усенко Є. А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (правонаступником якого є Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року (суддя Гордієнко Т. О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року (судді Градовський Ю. М., Кравченко К. В., Лукянчук О. В.) у справі №814/481/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИЛА:
У серпні 2011 року Публічне акціонерне товариство "ЮГцемент" (правонаступник Публічного акціонерного товариства "Дікергофф Цемент Україна", далі - ПАТ "Дікергофф Цемент Україна") подало до суду позов, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби від 13 травня 2011 року: № 0000593600, № 0000573600, № 0000583600.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ним правомірно сформовано податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних та в його діях відсутні порушення норм податкового законодавства.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, у задоволенні адміністративного позову відмовив.
Ухвалою від 10 лютого 2016 року Вищий адміністративний суд скасував ухвалені у справі судові рішення, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 28 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, позов задовольнив.
При цьому судами не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалені у справі судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга розглядається у порядку, що діяв до 8 лютого 2020 року, відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", що набрав чинності у зазначену вище дату.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Суди встановили, що за результатами проведення позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість (далі - ПДВ) складено акт № 499/36/00293031, за висновками якого позивачем порушено вимоги: пункту 1.7 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", у результаті чого занижено на 5 172,00 грн суму податкових зобов`язань з ПДВ за грудень 2010 року; пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України, у результаті чого завищено на 100 000,00 грн заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого завищено на 121 005,00 грн від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за січень 2011 року.
На підставі висновків акта перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0000583600, яким позивачу збільшено на 5 172,00 грн суму грошового зобов`язання з ПДВ та застосовано штрафну санкцію в сумі 1,00 грн; № 0000573600, яким зменшено на 121 005,00 грн від`ємне значення суми ПДВ; № 0000593600, яким зменшено на 100 000,00 грн суму бюджетного відшкодування з ПДВ.
Підставою для прийняття цих податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про те, що за наслідками господарських операцій позивача з його контрагентами: ТОВ "Восток-Сервіс-Миколаїв" штучно сформований податковий кредит, оскільки відомості вказані в первинних документах є недостовірні, а господарські операції проведені без мети настання реальних наслідків; ТОВ "Нордстар", яке здійснювало будівельно-монтажні та ремонтні роботи на замовлення позивача (власними силами та залучало інших суб`єктів господарювання для виконання таких робіт), по контрагентах другого ланцюга не підтверджено реальність господарських операцій; ТОВ "Дікергофф Україна" безпідставно включено до складу податкового кредиту з ПДВ консультативні послуги, які документально не підтверджені належними первинними документами та не підтверджено фактичне використання вказаних послуг в господарській діяльності платника податку.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.
За правилами підпункту 7.4.5 статті 7 Закону "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Аналогічний за змістом пункт 198.6. статті 198 ПК України, з якого вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Згідно зі статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідних товарів (робіт, послуг).
Судами встановлено, що на підтвердження реальності господарських операцій із зазначеними вище контрагентами було надано всі необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог податкового законодавства, що не заперечувалося і податковим органом.
Водночас, на думку відповідача, не знайшло своє підтвердження реальність господарських операцій, оскільки контрагенти ТОВ "Восток-Сервіс-Миколаїв" та ТОВ "Нордстар" по ланцюгу постачання не надавали звіт за формою 1-ДФ, мають ознаки фіктивності, що позбавляє права на формування податкового кредиту по операціях з цими постачальниками. Щодо господарських операцій з ТОВ "Дікергофф Україна" відповідач посилається на те, що в актах прийняття виконаних робіт не вказані більш конкретні послуги, які надавалися підприємством, а тому вказані документи не можуть бути підставою для підтвердження наданих послуг.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що угоди, які були укладені між позивачем та ТОВ "Восток-Сервіс-Миколаїв", ТОВ з "Дікергофф Україна" та ТОВ "Нордстар" спрямовані на реальне настання наслідків зумовлених ними, виконані сторонами в повному обсязі та відповідають положенням господарського і податкового законодавства, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Послуги та товар, який придбавалися позивачем характерні його господарській діяльності та використовувалися ним для здійснення господарської діяльності, тому формування позивачем податкового кредиту за результатами господарської діяльності з цими контрагентами є правомірним; порушення позивачем вимог податкового законодавства, за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами не встановлено; порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства у ланцюгу постачання, не може бути підставою для висновку про порушення самим платником податку вимог законодавства щодо формування податкового кредиту.
Фактично доводи, наведені в касаційній скарзі, обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких судами зроблено правильні висновки щодо їх необґрунтованості.
Оцінка доказів судами попередніх інстанцій, на підставі якої суди встановили обставини у цій справі, відповідає правилам оцінки доказів, визначених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема правилу оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно, справа №826/7917/17), яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що встановлені під час розгляду справи обставини, які підтверджені належними доказами, спростовують висновки податкового органу про порушення позивачем наведених в акті перевірки норм законодавства.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, колегія суддів