ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2021 року
м. Київ
справа № 380/1854/20
адміністративне провадження № К/9901/11986/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до судді Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року, постановлену у складі судді Кузана Р.І. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: Макарика В.Я. (доповідач), Матковської З.М., Улицького В.З.,
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до судді Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича, в якому просив визнати протиправними дії судді Князєва Всеволода Сергійовича, які він здійснював з 13.11.2013 по 31.03.2015, а саме, виконання ним обов`язків судді і отримання суддівської винагороди, та зобов`язати відповідача повернути в Державний бюджет неправомірно отриману суддівську винагороду.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказ Миколаївського окружного адміністративного суду №95-к "Про призначення судді Князєва В.С." на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду був прийнятий 13.11.2013, проте склав присягу судді лише 31.03.2015. Таким чином, на думку позивача суддя Князєв Всеволод Сергійович з 13 листопада 2013 року по 31 березня 2015 року виконував обов`язки судді та отримував суддівську винагороду не маючи на то права. Позивач зазначає, що оскільки всі кошти Державного бюджету є власністю громадян України, він як громадянин України є співвласником цих коштів, а тому неправомірне отримання суддівської винагороди з Державного бюджету є протиправною дією відносно нього, як співвласника коштів Державного бюджету.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 травня 2020 року, яку залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2020 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
4. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не вказано та необґрунтовано, які саме його права, свободи чи інтереси, були порушенні діями відповідача, а тому оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з приводу отримання суддею Князєвим В.С. суддівської винагороди у період з 13.11.2013 по 31.03.2015, то такі дії судді не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим позовом у розумінні статті 19 КАС України, що у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
4.1. Крім того зазначено, що суддя Верховного Суду Князєв В.С. не є суб`єктом владних повноважень, оскільки не здійснює та не здійснював публічно-владних управлінських функцій, відтак даний спір не може вважатись публічно-правовим.
4.2. З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду як у порядку адміністративного судочинства так і в судовому порядку взагалі.
ІІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. Не погоджуючись з такими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
6. У скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення по його позовним вимогам.
7. Свої вимоги скаржник мотивує тим, що відмова суду розглядати його позовну вимогу про протиправні дії судді В.С. Князева позбавила його, як суб`єкта права власності, державного захисту і є неправильним застосуванням норм матеріального права. Зазначає, що суди відмовилися визнавати усіх громадян України рівноправними співвласниками державного майна і коштів, і тому не бачать мого права і інтересу захищати своє майно і кошти від розкрадань державними чиновниками, що є неправильним застосуванням норм матеріального права.
7.1. Скаржник також просить суд касаційної інстанції при розгляді його касаційної скарги врахувати, що відповідач в період з 13.11.2013 по 31.03.2015 не набув повноважень судді і тому застосовувати в своїх рішеннях законодавство, яке стосується судді є неправомірним. Не можна було застосовувати до відповідача поняття про публічно-владні управлінські функції, бо відповідач фактично не був суддею.
8. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
IV. Джерела права й акти їх застосування
9. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
10. Положеннями частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
12. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
13. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
V. Оцінка Верховного Суду
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
16. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
17. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
18. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
19. У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
20 Відповідно до ч. 3 ст. 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
21. Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
22. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
23. Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
24. Із змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є дії судді Князєва Всеволода Сергійовича, які він здійснював з 13.11.2013 по 31.03.2015, а саме, виконання ним обов`язків судді і отримання суддівської винагороди.
25. Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини виникли з приводу реалізації суддею обов`язків судді і отримання суддівської винагороди.
26. З огляду на викладене, оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з приводу отримання суддею Князєвим В.С. суддівської винагороди у період з 13.11.2013 по 31.03.2015, такі дії не породжує для позивача ніяких прав та обов`язків, що у свою чергу, виключає можливість звернення до суду з цим позовом.
27. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
28. Крім того, Суд звертає увагу, що як було зазначено вище, спірні правовідносини виникли з приводу реалізації суддею обов`язків судді.
29. Водночас, Суд зазначає, що дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються виключно в порядку, визначеному процесуальними законами.
30. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів", у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (у відповідній редакції - прим.) суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.
31. Разом з цим, Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року у справі №6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
32. Разом з тим, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
33. При цьому, Суд зазначає, що ужите в пункту 1 частини першої статті 238 КАС України формулювання "не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й ті, які можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтермінує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні підстави для цього.
34. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
35. Крім того, Суд вважає за необхідне вказати, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства", слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
36. Таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
37. За таких обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі із роз`ясненням про те, цей спір не підлягає розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду.
38. Доводи та аргументи касаційної скарги, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду скаржниці із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
39. Колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не допустили порушення норм процесуального права, вірно визначили характер спірних правовідносин та правильно застосували процесуальні наслідки, передбачені пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України.
40. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
41. Таким чином, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.